Персонаж фільму «Людина з бульвару Капуцинів» пророчо сказав: «Цю країну погубить корупція!» За сюжетом фільму зрозуміло, про яку країну йдеться, але це ж можна сказати про будь-яку країну світу, і неважливо – чи це благочестива Швейцарія, чи сумнівне у всіх відносинах Зімбабве. Корупція – це загроза національній безпеці у будь-якій точці світу. Боротьбу з корупцією ведуть давно та не завжди успішно усі країни. Як вирішують проблему окремі держави із так званого колишнього соцтабору – дізнавалася KP.UA.
Найгірші…
Якщо покопатися в рейтингах антикорупційних міжнародних організацій, яких існує не менше ста, то можна виділити держави Східної Європи та Центральної Азії як найкорумпованіші регіони світу. Дуже високий рівень корупції зберігається у країнах колишнього Радянського Союзу. Саме з цієї частини суші долинають найгучніші гасла та заяви про необхідність залучити, покарати, запобігти – і саме тут усі обіцянки та очікування розходяться з реальністю.
Прогресом можна вважати той факт, що у Вірменії, Азербайджані, Грузії та Казахстані на зорі 2000-х підкуп іноземних публічних посадових осіб зробили кримінальним злочином. 2006 року Грузія криміналізувала корупцію юридичних осіб. Але це крапля в морі: корупція на пострадянському просторі процвітає у взаєминах між окремими громадянами, комерційними підприємствами та публічною адміністрацією, а також серед високопосадовців і політичних діячів. При цьому скрізь ухвалено відповідні закони та підзаконні акти, громадськість тримає на контролі життя чиновників, зарплати суддів подолали всі верхні планки, максимальна кількість послуг стала електронною – і все одно: одні — хабарі беруть, другі — хабарі дають.
Антикорупційне бюро — одна з чотирьох установ у Польщі, що протидіють корупції. Фото: facebook.com/CENTRALNEBIUROANTYKORUPCYJNE
Польща
Антикорупційна реформа розпочалася у Польщі у 2006 році, оскільки терпіти вже не було сил – корупційні злочини просто захлиснули країну. За рівнем корумпованості чиновників європейська Польща посідала тоді одне місце з Єгиптом, Лесото, Саудівською Аравією та Сирією у рейтингу, складеному Transparency International. Але оскільки 2004-го країна приєдналася до ЄС, на Польщу натиснули, вимагаючи від декларацій перейти до справи. Це була обов’язкова умова, яку Брюссель виставив уряду Республіки Польща.
Спочатку Польща ратифікувала всі можливі антикорупційні конвенції, щоб Брюссель трошки послабив тиск. Потім було ухвалено закон про свободу економічної діяльності, який скоротив список галузей, у яких потрібне отримання дозволу. Парламентарії та вищі державні чини зобов’язалися оприлюднити відомості про свої доходи та майно (декларації у вільному доступі в інтернеті). І, нарешті, польські засоби масової інформації отримали карт-бланш на викриття будь-яких корупційних дій у країні.
Боротьбою з корупцією у Польщі займаються аж чотири структури: Центральне антикорупційне бюро, Агентство внутрішньої безпеки, Центральне слідче бюро поліції та Управління податкового контролю. Різниця лише у рівнях, у яких працюють ці структури: хтось на вищому, хтось – на інших.
Звичайно, все це призвело до багаторазового зростання кількості звинувачувальних рішень у корупції, і не лише у приватних фірмах. Так, на хабарі погорів, наприклад, заступник міністра оборони Польщі Вальдемар Скжипчак, підозру було виписано керівнику будівництва автомагістралі та взято на замітку діяльність польської «дочки» американської компанії НР (Hewlett-Packard). Декілька років тому антикорупційна хвиля винесла на берег 20% від загальної кількості кримінальних справ, відкритих стосовно самих борців із корупцією.
Але самі поляки кажуть: проблему не вирішено. Вироки, мовляв, дуже м’які: штрафи та умовні терміни ув’язнення. Позбавляються свободи одиниці (і то на невеликі терміни), а от якби як у Китаї — садити довічно чи розстрілювати на стадіонах… Але поки що Польща цей китайський досвід переймати не хоче.
Завдяки програмі e-Estonia країні вдалося мінімізувати спілкування громадян з чиновниками. Фото: e-estonia.com
Естонія
Ось тут можна здивуватись. Естонія теж вийшла із СРСР, але її досвід боротьби з корупцією – іншим наука. Відразу після виходу в незалежній державі розпочалися адміністративна та поліцейська реформи, що включили в себе й антикорупційний аспект. Спочатку різко скоротили кількість поліцейських – майже вдвічі і після цього чисельність особового складу особливо не змінювали. З’ясувалося, що скорочення поліції ніяк не знизило її ефективності, навіть навпаки – рівень убивств у країні впав у 3,5 рази за 15 років. Вимели частково корупціонерів, підвищили престиж поліції та довіру громадян – і отримали скорочення кількості кримінальних справ щодо хабарників у верхах.
З корупцією в Естонії борються всі: повноваження мають не лише відповідні відомства, а й міністерства юстиції, внутрішніх справ, фінансів, а також міністерство економіки та комунікацій. Повноваження щодо протидії корупції мають і держсекретар Естонії. Усі міністри вищезгаданих відомств та держсекретар входять у антикорупційну комісію міністрів.
Роки пішли на те, щоб масштабно комп’ютеризувати та інформатизувати органи державної влади та державні установи – ця програма отримала назву «Електронна держава» та була прийнята ще 2000 року. Зараз Естонія стала одним із світових лідерів за рівнем доступу населення до мережі Інтернет, а також якістю надання інтернет-послуг, що дозволило практично повністю перейти на електронний документообіг, скоротивши бюрократичну тяганину та витрати мешканців та виключивши особисте спілкування з чиновниками. У «цифрі» все – від Реєстру населення до Центру електронних рецептів.
Звичайно, говорити про нульову корупцію в Естонії поки що не можна, прокуратурі є чим займатися. Згідно з опитуваннями населення, занепокоєння громадян викликають окремі депутати парламенту, яких «можна вважати корумпованими». Третина естонців, до речі, взагалі вважають, що їхня країна погано бореться з корупцією.
Глава Куби Рауль Кастро (у центрі) особисто сприяв розкриттю десятка корупційних скандалів. Photo by Yander Zamora/Anadolu Agency via Getty Images
Куба
Куба — одна з держав, яка тривалий час перебувала в орбіті інтересів СРСР і отримала масштабну спадщину – від нафти та комбайнів до корупції та гуманітарної катастрофи після розвалу Союзу. Втім, повальна корупція на Кубі була з моменту її утворення в 1902 році, а пізніше це явище отримало цілком радянське обличчя: у кафе не доливали пиво, сантехніки не починали ремонтувати унітаз без «почину», а чиновник навіть не збирався вирішувати питання без підношень чи умовної фрази-паролю «Я від Івана Івановича» або «Хосе Гонсалеса». І панувала соціалістична економіка, де все навколо — загальне, а значить, нічиє.
Хабарництво цвіло пишно, доки в кубинську соцекономіку не вторгся капіталізм. У 2001 році кубинський уряд створив міністерство аудиту та контролю для розслідування корупції та підвищення ефективності роботи кубинської економіки. Але все вперлося в небажання кубинців оприлюднити бюджетну та фінансову інформацію, а також приховування звітності.
Будучи при владі Фідель Кастро створював численні органи контролю з недопущення корупції, а його брат Рауль після зайняття найвищої посади на Кубі навіть сприяв розкриттю десятка корупційних скандалів та арешту кількох держслужбовців на довгі строки.
Крапля в морі, але вона стала вирішальною. Кубинці якщо не злякалися, то насторожилися – і телефони у міністерстві боротьби з корупцією почали дзвонити не перестаючи. Громадяни повідомляли про лімузини у скромних чиновників та шикарні віли у головлікарів лікарень. Спецслужби літали країною караючими ангелами, але навіть це не змусило багатьох кубинців стримати апетити в частині «баранчиків у папірцях». Мало того, навіть поліцейські, відчувши небачену свободу, поповнили лави корупціонерів. Але з цим швидко впоралися. Досі кубинці переказують історію, як у 2002 році близько пів сотні співробітників поліції отримали спочатку хабар розміром 10 доларів (в рамках операції спецслужб), а потім – 20 років в’язниці. Правоохоронці з жахом і навідріз почали відмовлятися від «подарунків» та «пожертв на благодійність».
Загалом Куба йде вірним шляхом, звільняючись від путів повальної корупції та хабарництва, але шлях цей важкий і ще дуже довгий.
Вірменія
Тут досі точаться суперечки про те, що входить у визначення слова «корупція» стосовно кримінального права. Але як би там не було, робота в антикорупційній сфері йде активно, в Кримінальному кодексі під корупційний злочин підпадають присвоєння та розтрата, заподіяння шкоди шляхом обману чи зловживання довірою, перешкоджання законній підприємницькій та іншій діяльності, відмивання грошей, незаконне усунення конкуренції, підкуп, в тому числі і комерційний, злісне ухилення від податків, мит та інших платежів, контрабанда, зловживання чи перевищення службових повноважень, хабар, незаконна участь у підприємницькій діяльності, службове підроблення, незаконне затримання чи звільнення та багато іншого.
Корупціонери або потрапляють на штрафи, наприклад, у 300 або 500-кратному розмірі мінімальної зарплати (зараз це близько 200 доларів за курсом), або позбавляються волі на строк до 12 років з конфіскацією майна або без такої.
У Вірменії також обговорюють запровадження кримінальної відповідальності для юридичних осіб за корупцію, але загалом вірмени кивають на депутатів, називаючи їх найкорумпованішими в країні, а боротьба з корупцією має безсистемний і десь хаотичний характер. Відповідно, з низьким результатом ефективності.
Transparency International у 2022 році назвав Угорщину найкорумпованішою країною ЄС. twitter.com/Transparency_HU
Угорщина
Минулого року Угорщину було визнано найкорумпованішою країною Євросоюзу, як випливає зі звітів міжнародної організації Transparency International. Угорщина зайняла один рядок разом із африканською державою Буркіна-Фасо, пропустивши до вершини рейтингу навіть Болгарію та Румунію. Угорці не надто афішують свої внутрішні корупційні проблеми, але з головою вистачає і зовнішніх. Так, минулого року поп-зірка Джастін Бібер після виступу в Угорщині на фестивалі Sziget влаштував вечірку у палаці, збудованому у ХІХ столітті. Все було б нічого, але цей палац належить зятю прем’єр-міністра країни Віктора Орбана. А Орбана лише лінивий не звинуватив у корупції та кумівстві. Не залишився осторонь і Євросоюз, який, почитавши звіт Transparency International, жахнувся. Єврокомісія у грудні 2022-го заблокувала 22 млрд євро на фінансування угорських програм розвитку – доти, доки країна не розбереться з тотальною корупцією (і правами ЛГБТ-спільнот на додачу).
Що зробила Угорщина у відповідь? Образилася. Уряд заявив, що звіт Transparency International – повна нісенітниця. Інспірована ні ким іншим, як американським фінансистом Джорджем Соросом – етнічним угорцем та творцем фонду Action for Democracy і за сумісництвом особистим ворогом нинішнього прем’єр-міністра Угорщини Орбана.
Заспокоївшись, угорський кабмін пообіцяв Єврокомісії створити найближчим часом незалежний орган для боротьби з корупцією та вивчення системи оцінок державних закупівель. Робоча назва цього органу – Управління із забезпечення непідкупності. У відповідь Брюссель обіцяв виділити чудовим угорцям допомогу у розмірі 5,8 млрд євро з фондів Євросоюзу як безоплатну фінансову допомогу та пільгові кредити.
Казахстан
Все правове поле антикорупційного законодавства Казахстану без прогалин: тут тобі і закони, і укази, і програми президентської партії, і антикорупційні програми, і ратифікація конвенції ООН проти корупції… Кілька років тому у новому Кримінальному кодексі Казахстану розширили перелік корупційних злочинів та посилили за них відповідальність — позбавлення волі до 15 років або штраф у розмірі до 80-кратної суми хабара з обов’язковою конфіскацією майна та довічним позбавленням права обіймати певні посади.
Киргизія
Тут зосередилися на політичній та системній корупції, ухваливши десятки законів. Також внесли зміни до Кримінального кодексу, за якими до злочинів за статтями «Корупція» та «Зловживання посадовим становищем» не застосовується термін давності.
Антикорупційні зміни побачив і закон «Про держзакупівлі». У ньому прописали заборону на участь у тендерах, що фінансуються за рахунок державних коштів, постачальників чи підрядників, засновниками та учасниками яких виступають держслужбовці, політики, співробітники органів прокуратури та інших правоохоронних органів, а також їхні близькі родичі.
