У легіоні «Свобода росії» заявили, що мета їхнього рейду до Бєлгородської області – створення демілітаризованої зони на кордоні з росією, звідки військові не зможуть обстрілювати Україну. Раніше про необхідність створення після перемоги такої зони (в ідеалі 100 км) говорив керівник Головного управління розвідки Кирило Буданов. «Демілітаризована зона, без озброєнь, із нормальним контролем. Для того, щоб ми завжди мали час на реагування», – пояснив він. «Слово і діло» пропонує подивитися на досвід створення демілітаризованих зон в інших країнах.
Демілітаризована зона – це територія, на якій за міжнародним чи внутрішньодержавним договором заборонено тримати збройні сили, військові споруди та об’єкти, зводити укріплення, проводити військові навчання тощо.
Величезною демілітаризованою зоною у світі є Синайський півострів – 60 тисяч квадратних кілометрів. Під час арабо-ізраїльської війни в 1967 році півострів був захоплений Ізраїлем, під контролем якого він знаходився 15 років.
Після підписання Кемп-Девідських угод, які ознаменували закінчення війни, Ізраїль зобов’язався вивести свої війська з Синайського півострова, а він став демілітаризованою зоною. Втім, Єгипту дозволяється тримати там певну кількість військ для підтримки порядку, а за виконанням угоди стежить миротворча місія. Щоб ввести на Синай додаткові війська, Єгипту необхідно отримати згоду Ізраїлю.
Одна з найвідоміших демілітаризованих зон знаходиться між Північною та Південною Кореєю. Вона була створена у 1953 році після Корейської війни. Ширина цієї лінії – 4 км, довжина – 240 км.
Після війни у Придністров’ї там у 1992 році було створено демілітаризовану буферну зону 225 км завдовжки і до 20 км завширшки. Росія має право утримувати там 2,4 тисячі військових.
Демілітаризований статус мають Аландські острови – архіпелаг у Балтійському морі, що має автономний статус у складі Фінляндії (мова регіону – шведська). Такий статус островів передбачили у Паризькому мирному договорі, підписаному після закінчення Кримської війни в 1856 році.
Потім Аландська конвенція 1921 року закріпила демілітаризований статус території. На островах немає військових частин та баз, вони не можуть бути залучені до театру військових дій у разі конфліктів, заборонено зберігання та носіння вогнепальної зброї.
Влада Судану та Південного Судану домовилася про створення демілітаризованої зони довжиною понад 2 тисячі кілометрів у 2011 році.
