ZLATA OGNEVICH – про кліп з татом, дует з SHUMEI та колишніх друзів у Криму

Нещодавно ZLATA OGNEVICH випустила новий кліп «Янгол», де знялася уся її родина — батьки, сестра та її чоловік, які сьогодні чекають на дитину, пише kp.ua. Найемоційніший момент відео — коли всі збираються разом, щоб поговорити з батьком, військовим хірургом Леонідом Григоровичем Бурдюгом, який вже більше року рятує життя наших захисників на прифронтових територіях.

«Ці короткі розмови з батьком повертають нас в той час, коли ми збиралися усією сім’єю вдома, і ніхто навіть не міг уявити, що скоро це стане чимось неможливим. Так сьогодні живуть сотні тисяч сімей у нашій країні, і тільки віра дає сили продовжувати боротися та чекати, молитися за наших янголів», — каже співачка.

Ми поговорили зі Златою Огнєвіч про її розмови з татом, як вона знімала кліп з родиною, новий український шоу-бізнес, стосунки з колегами, відлуння «Євробачення», переживання війни та новий тур Україною.

Тато сказав, що повернеться додому, коли буде перемога

— Злато, вмовляти рідних знятися у кліпі не довго довелося?

— Довелося вмовляти тата, бо в нього дуже щільний графік. Він лікує поранених, тому підлаштовувалися під нього. Насправді кадр з батьком був на межі зриву. На зйомках немає суперчіткого таймінгу, тато набирав мене п’ять разів, а на останній вже каже: «Ну все, якщо зараз в нас не вийде, то я більше чекати не можу, мені треба йти працювати». І в останню хвилину режисер каже: «Можемо знімати, знімаємо тата».

Я дуже щаслива, бо хотіла, щоб уся моя сім’я була присутня в цьому відео. Для мене це дуже важливо, адже кожен із нас робить свій внесок в перемогу. Особливо тато, який з початку повномасштабного вторгнення пішов допомагати нашим воїнам. Він взагалі все життя рятував людей, він дуже гарний лікар. Тому не міг лишатися осторонь. Сказав, що повернеться додому тільки тоді, коли буде наша перемога. Така умова від нього.

— Згадую кадр з ним і сльози навертаються на очі, він вийшов дуже теплим. Особливо, коли ти знаєш, звідки цей дзвінок. Коли ви бачились?

— Останнього разу ми бачилися на моєму концерті. Татко знаходиться неподалік Харківської області, тому приїздив зі своїми колегами на мій концерт у Харкові. Це було нещодавно. Зробив мені такий сюрприз. Ми побули разом буквально 10 хвилин після концерту, і він поїхав назад до себе.

— Але обійми ні з чим не порівняти, хай навіть і на кілька хвилин.

— Так. Він був дуже щасливий. Тато хоч і приїхав ненадовго, але все веселе сталося (сміється). Під час концертів я роблю різні екстремальні штуки, як то сходження на рампу. І коли тато побачив, куди я залізла, встав зі свого сидіння і почав мені казати, щоб я звідти злізла. Бачу, в цей час до нього підходить охоронець, каже, що все добре, а я співаю, не можу перервати пісню, і навіть вже уявляю картину, як охоронець побився з моїм батьком на моєму концерті, коли він намагався стягнути мене з рампи (сміється). Відчула себе маленькою дитиною.

— Ми для наших батьків завжди лишаємося маленькими дітками.

— Це правда. Поки живі наші батьки, до тих пір ми залишаємося дітьми. Якась частина в нас так точно. І я реально відчула себе маленькою дівчинкою. Кажу таткові: «Тату, я ж в дитинстві з вишки стрибала, ти просто цього не бачив і не знав, вижила, зі мною все добре». Тато посміхається.

— Коли зідзвонюєтеся, про що говорите? Що він питає, що йому розповідаєте?

— В мене тато взагалі не багатослівний, він досить чітка людина. Він мені не розповідає своє точне місцезнаходження, кількість поранених і взагалі, що у них відбувається. Це секретна і закрита інформація. Тому питає про мої плани, мої успіхи, особисте життя… Звичайні батьківські запитання.

— До речі, ви вмієте надавати першу допомогу, накладати турнікет, наприклад?

— Я, як справжня донька лікаря, не вмію нічого такого робити. Максимум – можу наклеїти пластир, замазати йодом рану. Звичайно ж, знаю, як працюють деякі ліки. Але це все, на що я спроможна. Щоб надавати допомогу, напевно, треба пройти курси. Але я дуже боюся крові, ран, так буває. Тато дуже хотів, щоб я теж стала медиком. З дитинства підкладав мені медичну літературу, але я сказала: «Тату, дякую тобі дуже за твій внесок, але навіть суто фізично не зможу бути лікарем». В мене дуже висока ступінь емпатії, а щоб бути лікарем, хірургом, треба мати сталеві нерви й, напевно, інакше ставлення до життя. Хоча свого батька, коли він вперше приїхав додому, у нього була невеличка ротація, я просто не впізнала — у нього були такі сумні очі! Говорив, що навіть лікарям важко дивитися на всі ті поранення, які отримують військові. Тому я краще буду лікувати людей співом і музикою.

— «Янгола» ви присвячуєте всім жінкам, які чекають звісточки від своїх чоловіків. Звісно, ви завжди чекаєте звістки від тата. Від кого ще чекаєте дзвінка, з ким на зв’язку?

— В мене є друзі, які безпосередньо воюють на гарячому напрямку. Ми не обговорюємо подробиці телефоном. І я вважаю, це правильно. Звісно, хочеться почути, що з ними все ок, підбадьорити. Але мій друг-військовий каже: «Злато, військовим не треба говорити фрази типу «бережи себе», не треба проявляти до них м’які почуття, бо це заважає нам воювати. Нам треба казати — бий ворогів, звільняй Україну, йди в бій, наснаги тобі, сили». Ось так він просить, такі настанови. А я, як жінка, звичайно ж, хочу сказати: «Бережи себе». В мене серце кров’ю обливається, коли уявляю, в якому пеклі знаходяться наші хлопці та дівчата. Дуже болить за них серце, переживаю.

Вважаю, має значення те, що є сьогодні

— Ваша дуетна пісня з Олегом Шумеєм «Буревіями» стала дуже популярною, вона в трендах YouTube, лідирує в Apple Music, за місяць понад 6 мільйонів переглядів. Як ваші шляхи зійшлися?

— У мене все завжди стається невимушено. Ми спілкувалися з командою Олега Шумея, зокрема з його продюсером Джеральдом Естрадою, і у нас виникла ідея зробити щось гарне і спільне. Пройшов час, і одного дня Джеральд мені пише: «Зараз надішлю тобі демо пісні». Коли її прослухала, одразу в неї закохалася. Це реально дуже неймовірна пісня, наче вона була написана для мене і про мене. Я дуже щаслива, що вона з’явилася в нашому з Олегом репертуарі.

Робота теж проходила в невимушеній атмосфері. Впродовж дня ми записували вокал, змінювали його, придумували бек-вокали, радилися, слухали. Це був класний творчий процес. Я взагалі обожнюю все, що відбувається за лаштунками. А люди вже потім слухають класну пісню.

— Як вам наш новий шоу-бізнес? З початку повномасштабної війни з’явилося багато молодих артистів, як той же Шумей, які завойовують сцену. Конкуренція побільшала?

— Конкуренція завжди була і завжди буде. І на це не впливає повномасштабна війна чи якісь інші обставини. Просто проходить певний період часу, і з’являються нові виконавці. Згадайте, була «Територія А», «Червона рута», «Таврійські ігри» — і там був свій пул українських артистів. Пройшов певний час — і з’явилися нові імена. Так в усьому світі відбувається. Нові артисти, нові імена будуть завжди з’являтися. І завжди буде конкуренція. Головне — професійно і якісно робити своє, тримати свою публіку.

— Зараз є попит на все українське. Наші артисти починають випускати треки українською, хто до цього співав переважно російською, хтось перекладає свої хіти, хтось вчасно вибачився за концерти у росії після 2014 року, і все наче ок. У вас за всю кар’єру було кілька російськомовних пісень, в росії ви не виступали. За вашими відчуттями, зрівнялівка відбулася? Чи додала ваша принципова позиція – не співати російською, не виступати в росії – популярності серед людей?

— У кожного артиста завжди була своя позиція. І у людей є пам’ять. Звісно, пам’ять буває короткочасною, але тим не менш народ пам’ятає, як було і як тепер є. Зі свого боку просто хочу подякувати тим артистам, в яких був різний бекграунд в минулому, але сьогодні вони обрали шлях бути з Україною і залишилися з Україною. Це дуже цінно. Вважаю, має значення те, що є сьогодні. Ці артисти могли б залишитися в росії, давати там концерти, вони були там достатньо успішними. Те, що їхня позиція відрізнялася від сьогоднішньої, – це вже інше питання, і я не буду їх судити, я тут не суддя. Я відповідаю виключно за свої вчинки. А інші люди хай відповідають за свої.

— А як ви ставитеся до колег, які продовжують виконувати російськомовні пісні під час війни?

— Багато українців в побуті розмовляють російською. Так є. Багато воїнів на фронті, які нас захищають, розмовляють російською. Люди переходять на українську, і це дуже класно. Знову ж таки, я не хочу виступати в ролі судді інших артистів – чому вони співають російською, чому вони роблять те чи інше. Це невдячна справа, на мою думку. Хай вони самі за себе відповідають. Час всіх розсудить і все поставить на свої місця. Власне, так вже сталося: оновився український шоу-бізнес, з’явилися нові, класні і свідомі артисти. Наприклад, Олег Шумей, ми з ним багато спілкувалися, – дуже свідома особистість. Він – наше велике українське майбутнє, артист, який серцем з Україною, а не просто говорить слова на публіку. І це дуже цінно.

— Що вас змусило зробити пародію на Лорак? Цікаво, що у коментарях багато хто кинувся її захищати. Зрозуміло, що більшість з них — боти, бо профілі закриті, або там немає жодного допису, але тим не менш.

— Це був просто гумор. Гумор нас рятує від поганого настрою, тому я вирішила зробити пародію, щоб людям в такій легкій гумористичній формі пояснити свою думку і ставлення. При цьому, якщо ви помітили, я не казала, що Ані Лорак не талановита. Вона дуже талановита, гарна жінка, дуже успішна артистка, але зараз такі часи, коли треба мати позицію. Коли в країні війна, коли вбивають дітей, людей, коли летять ворожі ракети, ніхто не має права залишатися аполітичним. Війну варто називати війною. Вбивства діточок треба називати вбивством діточок. Казати, що «я поза політикою», – так не може бути. Коли українців вбивають, коли ми просимо про порятунок увесь світ, люди, яким дана сила слова завдяки популярності, успіху, не мають права мовчати.

Не люблю брати участь у суперечках

— З Машею Єфросиніною чи Олею Поляковою ви не спілкувалися після скандалу, чому так вийшло? Бо всі остаточно заплуталися, про кого йшла мова. Маша потім пояснювала, що говорила зовсім не про вас, адже імені вони не називали.

— Так, я все бачила і чула. З Машею після цього я не спілкувалася. Можу сказати точно, що у своєму обговоренні в блозі на Ютубі Маша і Оля навели слово в слово мою фразу. І було зрозуміло, про кого йде мова і кого обговорюють. А коли я побачила відео, в якому Маша каже, що вона не мене мала на увазі, це в мене викликало посмішку.

Я взагалі вважаю, що всім нам треба бути мудрішими і толерантнішими одне до одного. Я в своєму сторіз зверталася до артистів, які виїхали, десь пропали, які мовчали, а потім почали повертатися, коли стало зрозуміло, що все більш-менш спокійно. І я не думаю, що за це на мене варто ображатися.

— Періодично хтось з кимось публічно свариться, але згодом ці люди продовжують спілкуватися. Як це зсередини шоу-бізнесу виглядає?

— Не знаю. В мене не було такого досвіду. Якщо я з кимось закінчую спілкування, то закінчую остаточно. І роблю свої висновки.

— Ви були речницею цьогорічного «Євробачення», були у списку кандидатів у журі національного відбору. Вам цікаво було б сісти в крісло журі? Хоча ця ноша нелегка, адже раптом що – винні у всьому вони.

— На журі завжди виливається увесь бруд і хейт суспільства, адже ніколи не можна всім догодити. Обов’язково знайдуться люди, які думають інакше, хочуть щось інакше, тому в мене в планах на сьогодні такого немає. Але не знаю, що буде завтра, подивимося.

— Не образилися, що вас не покликали співати на «Євробаченні», адже третє місце – це достойно, щоб вийти на сцену ще раз?

— Я не знаю, як саме відбувався відбір артистів, хто мав останнє вирішальне слово, чому покликали саме цих артистів, а інших — ні. Я взагалі не люблю брати участь у суперечках. Я – за творчість, гармонію та добро. Вбачати постійно в чомусь змову – це не до мене.

Всі наші травми нам треба знати в обличчя

— Ви були на весіллі у Андрія Хветкевича. Близько товаришуєте?

— Ми з Андрієм дружимо після «Холостячки», підтримуємо зв’язок. Він мене запросив на весілля ще рік тому, і я планувала час, щоб поїхати. Це неймовірний досвід у моєму житті. Все було настільки гарно, зворушливо, наче з американського кіно: обітниці на заході сонця, океан, дуже багато гостей, квітів, лунає прониклива музика, романтика. Я плакала, коли Андрій промовляв свою обітницю Філіпу, і коли Філіп – Андрію. Була мама Андрія, ми поспілкувалися. Взагалі увесь цей час ми провели дуже легко, класно та весело. Всі гості жили на віллі. І це, до речі, теж цікавий досвід. До весілля вже всі познайомилися, розслабилися, потоваришували, і вже у день весілля у нас були свої компанії. Взяла собі це на замітку. Якщо колись в майбутньому буду планувати своє весілля, то дуже класно за тиждень познайомити всіх гостей в невимушеній атмосфері і придумати для них цікаві актівіті.

— Ви писали про весілля в Інстаграмі, бачили якусь зворотну реакцію ваших підписників. Чи бачите позитивні зміни у суспільстві у відношенні до ЛГБТ? Наскільки ми змінюємося?

— Вважаю, що вміння приймати людей такими, якими вони є, це ознака зрілого суспільства. Ми зараз на шляху до цього зрілого суспільства. І я дуже сподіваюся, що в майбутньому у нас це вміння з’явиться.

— Ви зверталися до психолога, коли зрозуміли, що самі не справляєтеся. Які питання вас хвилювали?

— Колись мене хвилювали особисті питання – стосунки, як я, як жінка, себе проявляю, як себе відчуваю чи чого мені не вистачає, щоб відчувати себе повноцінною і гармонійною, в тому числі й дитячі непропрацьовані питання. І я ходила до психотерапевта. Це дуже тонкі питання, над якими можна постійно працювати і знаходити рішення. У моєму житті це вже стала практика.

Потім ходила після драматичних подій, які були в моєму житті після «Холостячки». Нині зі своїм психотерапевтом займалася онлайн, бо вона, на жаль, не в Україні знаходиться. І серед питань була і тема війни, оскільки я зараз живу в епіцентрі подій, це нелегко переживати. Навіть якщо ззовні все здається спокійним, наша нервова система насправді реагує на всі подразники, і з часом це все відображається на імунітеті. Наприклад, з’являється безсоння. Все наче добре, а потім раз – з’явилося безсоння, і ти нічого не можеш з цим вдіяти. Це накопичення стресу.

ПТСР є у всіх українців, які перебувають на окупованих територіях, під ворожими обстрілами… Всі, хто відчув на собі війну, мають цей синдром. На жаль, ми вже будемо травмовані до кінця нашого життя. Просто з цим треба вміти жити і над цим треба вміти працювати.

— Після «Холостячки» хотіли пропрацювати тему стосунків?

— Після «Холостячки» у мене був драматичний розрив з хлопцем, і я ходила до психотерапевта пропрацювати свої емоції, щоб легше пройти цей період. Всі наші травми нам треба знати в обличчя, тоді тобі набагато легше.

В мене дуже гарний психотерапевт, тому вона мені допомогла. Просто кожному треба знайти свою людину, яка має до вас підхід, вміє застосовувати різні інструменти для роботи з психікою. І тоді це дійсно допомагає. Ми ж ходимо до звичайних лікарів? А це такий самий лікар, який дає ліки для душі.

В Криму ні з ким не тримаю зв’язок

— Ви говорили, що коли ми повернемо Крим, то обов’язково приїдете туди з концертом. Гурт «Антитіла», приміром, вже оголосив концерт у Ялті. Чи доцільно ставити конкретні дати, коли не легко все відвойовується?

— Я дуже вдячна нашим ЗСУ за кожен сантиметр відвойованої землі, бо кожен цей сантиметр политий кров’ю і за нього віддано життя найдостойніших синів і доньок України. Тому всім нам треба запастися терпінням, чекати на перемогу, донатити, продовжувати боротися і зберігати у собі внутрішню силу душі, як би складно не було. Зараз починається дуже непростий період, вчергове непростий період, і ми мусимо триматися, як одне ціле, зібрати волю в кулак і боротися.

А вчинки інших артистів, знову ж таки, я не буду коментувати з позиції судді. Думаю, це була з їхнього боку мотивація, не вважаю, що це треба засуджувати. Як кажуть – думки матеріальні, і це свого роду медитація на перемогу: у людей піднявся настрій, вони почали купувати квитки. Я дуже хочу, дуже мрію про те, щоб це сталося якомога скоріше.

— У вас лишилися там рідні, близькі вам люди?

— Я в Криму ні з ким не тримаю зв’язок. Серед мого вже колишнього кола немає адекватних людей, на жаль. Не знаю, як так сталося, бо я зростала разом з ними, ходила в одну й ту ж саму школу, слухала один і той же матеріал в цій школі, дивилася разом з усіма одне і те ж телебачення, але чомусь мені вистачило критичного мислення розуміти, що росія нам не друг, що Крим – це Україна. Не знаю, чому це критичне мислення відсутнє у мого кола колишніх кримських друзів. Шкода, звичайно ж. Тому не бачу сенсу підтримувати з ними стосунки.

— Ви вже неодноразово розповідали історію про Мурманськ, що насправді народилися не в росії, а у Кривому Розі. Але у тій же Вікіпедії все як було, так і є. Не знаю, чи вдалося вам це виправити у документах, але чому бодай Вікіпедія не внесе правки?

— Якщо вам вдасться написати листа в Вікіпедію і попросити це змінити, я вам буду дуже вдячна. Вікіпедія – це така структура, яка складно піддається листам чи проханням. На жаль, за документами я записана, що народилася в Мурманську, але насправді моє місце народження – Кривий Ріг. Такі були часи: де татко служив, там і записали дитину. Хоча я криворіжанка, я там народилася. Оскільки Вікіпедія — це взагалі якась окрема планета, тому буду для вас в ролі Вікіпедії і сама розповідати про себе достовірну інформацію.

— Скільки ми знайомі, ви завжди були налаштовані на позитив. Війна не перекреслила прагнення йти вперед, щось собі планувати і не зупинятися?

— Життя наше продовжується, саме за життя зараз і воюють наші захисники і захисниці. Українці сильні і незламні, тому в мене багато творчих планів. Зокрема, зараз готуюся до осіннього туру Україною, завершальною частиною якого буде великий концерт 5 грудня у «Жовтневому палаці». Тому всіх запрошую, будь ласочка, приходьте, буду рада бачити. Це буде великий концерт за участю гостей, я готую нову програму, туди також ввійдуть і пісні з нового альбому, який презентую восени. Тому творчих планів багато, і це мене гріє, дарує мені крила, це і є моє життя. Для мене життя продовжується у піснях. Я не зупинялася творити. Навіть за часів повномасштабного вторгнення випускала пісні, хіти з українськими виконавцями, давала гастролі, влаштовувала благодійні збори, концерти. Одним словом, борюся і продовжую боротьбу.

Частину коштів з цих концертів ми задонатимо, щоб допомогти військовим. Закликаю всіх брати участь у зборах, але тільки в перевірених, коли ви точно знаєте, що ці кошти підуть на закупівлю амуніції, дронів, медикаментів чи інших важливих для воїнів речей.

— Так, зараз треба перевіряти інформацію, бо, на жаль, йде багато фейкових зборів.

— Так, це жах, кому війна, а кому — нажива. Наприклад, коли я на своїй сторінці роблю збори, то все офіційно, в мене офіційний акаунт в Інстаграмі. І я співпрацюю тільки з тими, кому можна довіряти.

— Ви сказали про творчі плани, а щодо планів і мрій особистих? Два роки тому ми говорили про вашу мрію – трекінг в Непал.

— Сьогодні я мрію про мир в Україні. Це моє головне бажання. Хочу, щоб перестали гинути люди, щоб зупинилася ця кровопролитна війна, щоб українці перемогли, щоб ми жили в мирі, спокої та процвітанні. Це все, про що я мрію. А все інше вже буде йти паралельно. Коли в тебе вдома чистота і порядок, то все буде добре, а коли такий хаос, як зараз, то мрії якось відступають на другий план. Але все одно я продовжую мріяти, випускати пісні, їздити в тури. В подорожі з друзями також вибираємося. Я планую свою поїздку, навіть зібрала повністю все спорядження, треба лише купити квитки в Непал і зробити цей омріяний трекінг.