«Фейсбучна спільнота» в більшості своїй вітає намір Київської міської ради ввести мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території столиці. Проголосованого проєкту рішення у відкритому доступі ще немає, але є палкий, патріотично вивірений прес-реліз.
Якщо уважно вчитатися в його рядки, виникає ряд запитань, на які KP.UA намагалася шукати відповіді… І, чесно кажучи, не знайшла.
Під забороною проза Шевченка?
Київрада не є піонером у локальному вирішенні питання російського культурпродукту. Ще в 2018 року Львівська облрада ввела на нього мораторій на всій території області. Однак, коли львів’яни обмежилися забороною на відтворення будь-яких аудіовізуальних творів у розважальних закладах та місцях загального користування, столичні депутати значно розширили табуйований простір.
“Фактично передбачено заборонити публічне висвітлення та демонстрацію російськомовних товарів та послуг, які створені у процесі провадження діяльності у сфері культури. Це книги, художні альбоми, аудіовізуальні твори, музичні звукозаписи, вироби художніх промислів, театральні та циркові вистави, концерти та культурно-освітні послуги”, — йдеться у прес-релізі з посиланням на депутата Київради Вадима Васильченка.
Театральних та циркових дійств російською мовою в Києві немає від початку повномасштабної агресії ворога. Навіть театр імені Лесі Українки викинув зі своєї назви “російську драму” і ставить вистави українською. А от щодо книжок…
Бог уже з ними – Толстим чи Буніним. А от чи підлягає вилученню з бібліотек російськомовна Шевченкова проза? Чи заборонено на творчих вечорах декламувати Лесю Українку “Когда цветет никотиана”? Чи мусять столичні вчителі викреслити з програми зарубіжної літератури книги Гоголя та російських авторів, які схвалило Міністерство освіти?
— Сесія була довгою та важкою, не робили навіть перерви на обід, — розповів нам один із депутатів Київради на умовах анонімності. – Коли дійшли до мораторію, то почули гарну назву і натиснули кнопки. А коли я побачив, за що голосували, сам спантеличився. Проєкт рішення – це два-три абзаци. Офіційна частина: допоки війна, російське слово не має звучати на території міста Києва. Це значить, що заборона поширюється на всіх суб’єктів, навіть приватне спілкування під таке формулювання підпадає.
Наш співбесідник каже, що Київрада вийшла за межі своїх повноважень:
— Питання мови вирішується виключно Конституцією та законами. Якщо дати таке право місцевому самоврядуванню, самі розумієте, що може бути.
Закрити музей, заліпити Врубеля
Більше за все запитань викликає останній абзац прес-релізу: “…мораторій розповсюджується і на об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України”. Наш співбесідник не зміг пояснити, що це означає. А простір для фантазії – тільки почни.
Найбільше представництво в столиці російських “об’єктів матеріальної та духовної культури” зосереджено на вул. Терещенківській – у Національному музеї “Київська картинна галерея” (колишній музей російського мистецтва). Виходячи з логіки депутатів, експозиція підлягає закриттю, та й саму ошатну споруду бажано закрити чорним, бо один із зодчих – Андрій Гун – є російським архітектором, а другий — Володимир Ніколаєв — має російське походження.
До кінця війни, якщо йти за логікою повного мораторію, треба замазати крейдою фрески Врубеля в Кирилівській церкві. І пам’ятник Пушкіну зрештою знести, бо вже можна буде не зважати на охоронний статус.
— Так воно не може працювати, – коментує адвокат Олексій Сиротін. – Органи місцевого самоврядування – це представницькі органи, вони не можуть реалізовувати функції, які делеговані державним органам.
Тільки “чорні” списки
Скоро рік, як в Україні діє закон про заборону російського музичного продукту в публічному просторі. Державний документ дозволяє громадянам України писати свої пісні російською мовою і виконувати їх, а також не перешкоджає гастролям російських виконавців, які підтримують державний суверенітет України і мають дозвіл на концерти від СБУ. В теорії це Алла Пугачова, Максим Галкін, Борис Гребенщиков, Андрій Макаревич.
— Міністерство культури має “чорні” і “білі” списки російських виконавців. Київ відтепер – тільки “чорні”. Якщо Андрій Макаревич захоче приїхати в Україну, він зможе співати у всіх містах, і тільки в київському регіоні його не пустять далі Бучі чи Ірпеня, — констатує наш співбесідник у Київраді.
Те саме стосується дозволу на трансляцію російських співаків, які померли до 1991 року, наприклад, Висоцького або Цоя. В Бучі слухати та співати їх можна, у Києві – ні.
Покарання не буде, але може бути самосуд
— Місцева влада не може звужувати або розширювати права громадян, вводити заборони чи штрафні санкції в межах державних законів, якщо ці закони такого не передбачають, — каже адвокат Олексій Сиротін.
Тому мораторій “на все-все” навряд чи працюватиме так, як рекламується. В компетенції київських депутатів лише інформування про заборони, а не покарання за порушення.
— Для прикладу: власник ресторану за бажання має право включити Вахтанга Кікабідзе “Мои года – мое богатство”, оскільки державним законом цей виконавець не заборонений. Представники робочої групи (зараз створюється. – Ред.) Київради мають право прийти і попередити, що це порушення мораторію на російськомовний продукт в столиці, — зазначає юрист.
Правда, є одна загроза: якщо попередження ігноруватиметься, “навести порядок” може група активістів.
Наш співбесідник в Київраді допускає, що рішення, яке зараз є палицею з двома кінцями, ще буде допрацьовано, вивірено, і окремі позиції отримають пояснення.
