Днями стався скандал, апофеозом якого стала відставка голови Мінкульту Олександра Ткаченка. Причиною цього кадрового рішення стала історія, пов’язана з виділенням під час війни десятків мільйонів коштів на сумнівний серіал. Про те, що сталося, і чому скандал із Ткаченком – лише один із численних прикладів чиновницьких схем, читайте у матеріалі «Апострофа«.
Кіна не буде
У вівторок, 18 липня, на сайті Prozorro було розміщено інформацію про тендер на виробництво серіалу «ПГТ Інгулець» за 33,6 млн грн. Торги були оголошені і переможця визначено цього ж дня. Ним стало ТОВ «Прототип продакшн», яке зобов’язане було виконати замовлення до 31 грудня 2023 року. Замовником лоту є державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України» (МПІУ), також відоме як телеканал «Freeдом».
Новина про серіал, на який витратить такі суми в умовах, коли волонтери збирають буквально на кожен дрон, сколихнула громадськість. Виділення такої великої суми на «Інгулець» стало черговою, нехай і гучною історією в низці скандалів, пов’язаних із витратою грошей на «хотілки» чиновників, а не на потріби армії та суспільства.
Після розміщення інформації лоту про «ГМТ Інгулець» на Prozorro, конкурс викликав гнівну реакцію користувачів соцмереж та громадськості. Народний депутат Володимир Ар’єв написав у Facebook, що «Прототип продакшн» – це фірма провідного телеканалу «1+1» Юрія Горбунова. Сам канал депутат назвав «коломойським» – на прізвище власника, скандального олігарха Ігоря Коломойського.
«Є сильна підозра, що головним героєм буде улюбленець коломойського телебачення, власник ФК «Інгулець», аграрій Олександр Поворознюк. ого невігласа. Той самий, що матюкає всіх навколо, крім Зеленського, якого він любить. Це, звичайно, припущення, але після серіалу «Слуга народу» нічому не здивуюсь. Народу втулять новий образ — малограмотного, агресивного, балакучого невігласа. І народ за це тепер заплатить зі своєї кишені«, – написав Ар’єв.
У протоколі до тендеру, дійсно, зазначено наступний опис: «Жанр: драмеді. Логлайн проекту: «Два талановиті айтішники Максим і Данило біжать з фронтового Харкова і, дорогою до Львова, опиняються в Кіровоградській області у смт «Інгулець», де всім керує фермер Олексій Паровоз на прізвисько «Батя». Програмістів записують у місцеву самооборону та призначають чергувати на місцевий блокпост і час від часу працювати на фермі«.
Можливо, цю історію ще б якось спустили на гальмах, але раптом в інформполі виліз міністр культури, колишній генпродюсер телеканалу «1+1» Олександр Ткаченко, який прийнявся захищати цю «творчість».
«Наша громадськість минулого року запитувала, де наші аудіовізуальні продукти під час війни. Росіяни роблять, у трендах YouTub є популярні російські серіали, пропагандисти роблять серіали про російсько-українську війну, а що ж ми? Окей. Зробили прозорий конкурс, у якому міг брати участь будь-хто. І знову постають питання «а чому це, а чому не інше?«, — зазначив Олександр Ткаченко.
Ця заява викликала нову хвилю обурення в соцмережах, адже серіал фактично зводиться до піару державним коштом Поворознюка. Відреагував на нього і президент Володимир Зеленський, який увечері, 20 липня, заявив, що просить прем’єра розглянути заміну міністра культури. Зрештою, Ткаченко, якого раніше вже безуспішно намагалися звільнити, подав заяву у відставку «через хвилю непорозуміння щодо важливості культури під час війни».
Тим часом проти Олександра Ткаченка вже порушено кримінальну справу за розкрадання бюджетних коштів.
Місцеві бюджети пішли в зростання
Утім, таких скандальних історій останнім часом вистачає.
«Ситуація з державними витратами на такі серіали, барабани для сховищ, ремонти стадіонів, балконів та іншого є системним наслідком з одного боку бажання когось «заробити», а з іншого — особливостей бюрократичного механізму. Перше півріччя розпорядники коштів планують витрати, підготовку тендерів, а зараз у другому півріччі йде активне «освоєння» цих коштів. Саме тому подібних новин про виділення значних сум на «незрозумілі» витрати буде ще більше«, — пояснив «Апострофу» голова експертної організації StateWatch Гліб Каневський.
Першими на всю країну «прославилося» керівництво Дніпровського району столиці, де тендер на дуже «потрібні» барабани для укриттів від ракетних ударів оцінили у 890 тис. гривень, а на овочерізки та сковорідки хотіли витратити 3,5 млн. гривень.
Решта регіонів також не відстає. Влада Житомира має намір пустити 70 млн гривень на реконструкцію стадіону, Львова – близько мільйона на озеленення Личаківського району.
Невдоволення викликають і витрати з держбюджету, зокрема, виділення близько 574 млн. гривень на завершення будівництва Національного музею Голодомору.
«Тему з фінансуванням музею Голодомору намагаються не чіпати, щоб в умовах війни не провокувати «непотрібні» ідеологічні дискусії, але якщо говорити про державні фінанси в цілому, то система влаштована так, що відмова від «спірних» витрат бюджетів, незалежно від їхнього рівня, не призведе до того, що кошти будуть автоматично перерозподілені на армійські потреби«, — каже «Апострофу» старший економіст CASE-Ukraine Володимир Дубровський.
Капітальні витрати місцевих бюджетів загалом повернулися на рівень, який був до відкритого вторгнення РФ, тому що на місцях побільшало грошей. Щоправда, це сталося не через економічне зростання.
«Основне джерело надходжень до місцевих бюджетів — податки на доходи фізичних осіб (ПДФО). Через те, що зарплати військових підняли, підвищилися і надходження. У результаті виходило, що доходи місцевих бюджетів на тлі війни навіть зросли», — додав Володимир Дубровський.
За перше півріччя поточного року частка податків із зарплат військових сягнула майже 23%, дійшовши до 50 млрд. гривень.
Чиновники на місцях можуть розводити руками, розповідаючи, що кошти потрібні на озеленення чи ремонти фасадів, натякаючи також не бюрократичні складнощі у механізмі переведення «надлишків» грошей з місцевих бюджетів до державного. Мовляв, формування оборонних видатків – справа Кабміну. Насправді, місцева влада може спрямовувати гроші та кошти на оборону за рахунок реверсних дотацій та міжбюджетних трансфертів до держави.
Ми вже бачили, як влада Дніпра та Кривого Рогу витратила близько 268 млн гривень і близько 146 млн гривень відповідно на придбання дронів. Чиновники в регіонах, віддалених лінії фронту, про таке, мабуть, не замислюються.
«Сам, будучи депутатом Київської обласної ради у 2015-2019 роках, стикався з тим, що з місцевого бюджету виділялися кошти на закупівлю камер спостереження, кошти на безпеку. Місцеві ради можуть, спочатку розглянувши у профільних комітетах, проголосувати за виділення коштів, припустимо, на закупівлю дронів для територіальної оборони чи конкретних підрозділів Нацгвардії чи ЗСУ. На стадії обговорення запрошуються представники зазначених підрозділів, які пояснюють, що саме і навіщо їм потрібно. Просто так на «військові потреби» кошти виділити не можна«, — каже «Апострофу» експерт з діяльності спецслужб Іван Ступак.
У чиновників уже «мирний час»
Сума залишків коштів на рахунках місцевої влади у Державній казначейській службі на 1 липня становила майже 170 млрд гривень.
Деякі керівники місцевих органів вважають за краще витратити їх на ремонт доріг чи озеленення. У деяких населених пунктах, як, наприклад, у місті Зміїв Харківської області, що знаходиться неподалік від зони бойових дій, керівництво напередодні вирішило виділити бюджетні кошти на купівлю … ласт «для облаштування міського пляжу». Мовляв, рятувальникам вони потрібні для роботи.
У Верховній Раді обіцяють боротися з такою практикою, але поки що не зрозуміло, як саме влада вирішуватиме це питання.
Проблема в тому, що багато чиновників уже перейшли у формат мирного життя, їх перестала цікавити війна, для них вона десь там далеко. Звісно, це дуже дисгармонує із тим, що відчуває українське суспільство.
Люди бачать, наскільки непросто йде контрнаступ, читають коментарі військових, громадських лідерів, тому перебувають у ненайкращому емоційному стані. Плюс ще постійні прохання про підтримку чергових зборів на «мавіки», тепловізори, автомобілі від близьких, чи добре знайомих людей.
Зрозуміло, що на цьому тлі зовсім не обґрунтовані, не доцільні в умовах важкої війни витрати державних органів викликають у людей лише негативні почуття, що є тривожним сигналом.
«Тому владі необхідно жорстко реагувати на ситуацію, негайно переглядати законодавство і вводити жорсткі бюджетні обмеження. І показово карати і звільняти чиновників, які вирішили тупо «пиляти бюджет» (а інакше публічні закупівлі, наприклад послуг з піару, важко назвати). Адже це абсурд, коли ми формуємо значну частину бюджету за рахунок коштів міжнародних партнерів, коли майже кожна малозабезпечена сім’я бере хоч невелику участь у зборі коштів, і водночас чиновники витрачають кошти так, ніби війна закінчилася ще вчора повною перемогою«, — каже “Апострофу” голова Центру правового аналізу та досліджень політичних ризиків Михайло Дяденко.
Водночас в суспільстві спостерігається некоректне уявлення про те, що є мобілізаційною економікою в сучасному світі. Громадськість у типовому радянському дусі обурюється, вимагаючи «покарати», «посадити» і навіть «розстріляти» чиновників, які виділяють кошти на «ласти» та «серіали» замість того, щоб відправити їх на купівлю армійського спорядження. Все це типово радянська установка на кшталт «Все для фронту. Все для перемоги».
«Є ще британська та американська моделі мобілізаційної економіки, згідно з якими кошти можуть витрачатися, в тому числі, на кінопродукцію, що просуває інтереси держави і створює позитивний образ армії, як усередині країни, так і за її межами. Можна зняти фільм про Україну, показати його на кінофестивалі у Каннах та зібрати суттєву суму грошей на ті ж дрони. А можна просто «пиляти бюджет». Питання в початкових мотивах, плануванні, організації та якості кінцевого продукту«, — резюмував у коментарі «Апострофу» голова Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.
