У війні проти росії Україна має намір добиватися справедливості не лише на полі бою, повертаючи окуповані території, а й у міжнародних судах. Ще з 2014 року, після анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі, проти росії було подано кілька позовів, зокрема до Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ. «Слово і діло» розібралося, які справи все ще перебувають на стадії розгляду та чому суть претензій.
У Європейському суді з прав людини розглядаються чотири позови України проти росії.
В одну справу «Україна проти росії щодо Криму» об’єднано два позови: перший було подано у 2014 році щодо порушення росією прав людини на окупованій території півострова, другий було подано у 2018 році через порушення прав політичних ув’язнених.
У листопаді 2018-го Україна подала до ЄСПЛ позов через захоплення росією українських моряків. Нагадаємо, 25 листопада того року російські прикордонники біля Криму обстріляли та захопили три українські військові кораблі, а також затримали 24 моряки (у 2019 році їх вдалося звільнити).
У лютому 2021 року Україна подала позов, який стосується адміністративної практики росії у цілеспрямованому знищенні опонентів на своїй території та на території інших держав. Серед зазначених у позові епізодів – отруєння Олексія Навального «Новичком».
«Адміністративна практика – це системне порушення, яке держава або вчиняє, або дозволяє вчиняти. Вона включає кілька епізодів, близько 20, точніше поки рано говорити, тому що ми все одно будемо ще доповнювати заяву. В Україні є шість епізодів, у решті світу – 13 чи 14, включаючи Олексія Навального, це один із прикладів», – пояснював тодішній заступник міністра юстиції Іван Ліщина.
В одну справу в ЄСПЛ об’єднано чотири позови України та Нідерландів проти росії: порушення прав людини на окупованому Донбасі; викрадення дітей-сиріт та дітей-інвалідів та їх переміщення на територію рф; збиття пасажирського рейсу MH17; повномасштабне вторгнення росії в Україну.
У Міжнародному суді ООН розглядаються дві справи за позовом України проти росії.
Перший позов було подано ще у січні 2017 року, але суд ООН лише у 2019 році визнав свою юрисдикцію. «Рф порушує Конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму, а її посадові та приватні особи постачають зброю, надають фінансування, проводять тренування та надають інші форми допомоги збройним формуванням, у тому числі «ДНР» та «ЛНР» та іншим пов’язаним з ними групам та окремим особам, які діють на території України. Росія порушує вимоги Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та здійснює дискримінаційні дії щодо кримськотатарського та українського етнічного населення в Криму з лютого 2014 року з метою закріплення російського домінування на півострові шляхом знищення конкуруючих культур», – така суть позову.
Перші слухання у цій справі відбулися 6 червня, рішення очікується протягом кількох місяців.
Другу заяву до Міжнародного суду ООН Україна подала 26 лютого 2022 року. У рамках цього позову Україна хоче спростувати заяви росії про вчинення геноциду російськомовного населення, яку вона використала як привід для повномасштабного вторгнення, а також довести зловживання рф Конвенції про запобігання злочину геноциду.
У березні суд ООН у постанові про тимчасові заходи зобов’язав росію негайно припинити військові дії проти України. Кремль відмовився виконати цю вимогу.
На початку липня суд погодився долучити до позову ще 32 держави – країни Євросоюзу (крім Угорщини), Австралію, Канаду, Нову Зеландію, Велику Британію, Норвегію та Ліхтенштейн.
Ще два позови розглядає Постійна палата третейського суду (міжнародний арбітражний суд у Гаазі).
У вересні 2016 року було подано позов щодо порушення росією Конвенції ООН з морського права у прилеглих до Криму територіальних водах України, акваторії Чорного та Азовського морів та Керченській протоці, а також щодо порушення права на мирне судноплавство, використання природних ресурсів континентального шельфу.
Другий позов було подано у квітні 2019 року – також щодо порушення Конвенції ООН з морського права, мова про захоплення українських катерів та моряків: «Захоплення росією українських судів у Чорному морі, затримання та кримінальне переслідування наших моряків грубо порушує норми Конвенції та звичаєвого міжнародного права, яке має спричиняти отримання належної компенсації за шкоду, заподіяну такими порушеннями, у тому числі, компенсацію морякам за незаконне позбавлення волі».
