Новини про українських корупціонерів не сходять зі шпальт ЗМІ навіть під час війни. Поки одні віддають на фронті свої життя, а в тилу – останні гроші на допомогу армії, інші — не знають, куди прилаштувати мільйони.

Що ж не так із боротьбою з корупцією в Україні та що про це думають експерти і прості українці?

«Екстремальна» корупція

Днями про корупцію в Україні згадав голова Європейського інвестиційного банку Вернер Хойєр. За його словами, наша країна легко йде в ногу з Європою, а є сфери, в яких Україна навіть із великим відривом випередила країни ЄС. Наприклад, за його словами, у сфері цифровізації українці на «світлові роки» випередили більшість країн Центральної Європи, включаючи Німеччину. А, скажімо, наше сільське господарство відіграє важливу роль у світовій пропозиції зерна.

Водночас є й великі проблеми. І насамперед це корупція, яка, каже Хойєр, є «специфічною та екстремальною».

Про те, що корупція в Україні вражає своїми масштабами, на Заході говорять не перший рік. Вітчизняні експерти погоджуються, пояснюючи, що про її рівень можна судити, виходячи з обсягів тіньової економіки, адже зв’язок тут прямий. Сьогодні корупція охопила всі ключові горизонтальні та вертикальні зв’язки. Це можна порівняти з раковою пухлиною, що знищує організм.

Більше того: корупція у нас – це ще й соціокультурний феномен. Тобто значну частину суспільства хабарництво дратує не через нульову толерантність до нього, а тому що в «годівниці» знаходяться інші, а не вони.

Про те, як українці сьогодні ставляться до корупції, показало загальнонаціональне опитування «Стан корупції в Україні. Сприйняття, досвід, ставлення», результати якого було опубліковано у липні.

Виявилося, що українці (89% опитаних) вважають корупцію найсерйознішою проблемою для України після початку повномасштабної війни, а 94% респондентів переконані, що корупція поширена у всій країні. Щодо її динаміки, то кожен п’ятий вважає, що рівень корупції після 24 лютого 2022 року зріс, приблизно стільки ж відзначають, що її рівень зменшився, а кожен третій — упевнений, що вона залишилася на довоєнному рівні.

Хоча більшість українців (53%) вважає, що корупція ніколи не може бути виправдана, мало хто зіткнувся з цим явищем чи звертався до правоохоронних органів зі скаргами. 57% нічого не робили, оскільки вважали, що ці зусилля будуть марними.

Сприйняття українцями п’яти найбільш корумпованих сфер суспільного життя останнім часом залишається незмінним: митниця (40%), судова система (39%), прокуратура (32%), медпослуги (31%) та врегулювання земельних питань (29%).

Чим вона нам заважає

Дослідження західних економістів показують, що збільшення корупції на 1% гальмує економічне зростання на 0,4%, а скорочення корупційного тиску на один процентний пункт призводить до зростання ВВП на 0,72%.

Маючи ці дані, аналітик Аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексій Кущ пропонує зробити простий розрахунок.

– Україна в індексі сприйняття корупції, складеному міжнародною неурядовою організацією Transparency International, до війни посідала 120-е місце з 32 балами, – наводить цифри аналітик. — Якби нам вдалося в найближчі п’ять років вийти хоча б на рівень Чилі (27-е місце, 67 балів), це означало б додавання до нашої скарбнички сприйняття корупції 35 балів, що могло б трансформуватися в економічне зростання на рівні понад 25% за «п’ятирічку». Таке зростання, у свою чергу, дасть Україні ефективні інструменти боротьби з бідністю та дозволить мінімізувати ризик трудової міграції.

Але, продовжує експерт, небезпека корупції полягає не лише у прямих економічних втратах. Це і спотворення правил чесної ринкової гри між мільйонами економічних агентів, коли апріорі перемагають великі корпорації, а малому та середньому бізнесу залишаються або тінь, або спрощена система оподаткування. Це і побудова рентоорієнтованої філософії як в управлінні країною, так і у веденні бізнесу. Плюс формування асиметричних умов конкуренції, при яких ніякі іноземні інвестиції у країну не приходять.

А може, «за законами воєнного часу»?

Напевно, ні з чим українська влада не бореться так довго і так безуспішно, як із корупцією, витрачаючи шалені гроші на антикорупційні органи та запрошуючи для обміну досвідом закордонних експертів. І все дарма.

Декілька років нам ставили за приклад Естонію з її електронною державою і казали: корупція зникне, коли в нас теж буде «країна у смартфоні» і спілкування з чиновниками зведеться до мінімуму. Тоді це здавалося нереальним. І ось минуло шість років, сьогодні наша «Дія» попереду всієї планети, але корупція нікуди не поділася.

Українські чиновники всіх рівнів дуже люблять казати, що їм потрібні високі зарплати, щоб їм не хотілося красти. Але цей «кейс» не витримує жодної перевірки. Досить згадати, як у травні голову Верховного суду із зарплатою 670 тис. грн затримали на хабарі у розмірі 2,7 млн ​​доларів.

З початком війни дуже багато хто сподівався на консолідацію суспільства та залишки совісті. Але ситуація з одеським військкомом не залишила від цих надій каменю на камені.

То може просто за законами воєнного часу – розстрілювати на місці? Бодай такі крайні заходи допоможуть?

– Розстріли не викорінюють корупцію, і це доводить досвід Китаю, – зазначив у коментарі KP.UA економіст Владислав Банков. — Єдиний спосіб боротьби з корупцією – дерегуляція. Ніхто не даватиме хабара тому, від кого нічого не залежить. А що більше роль держави у суспільстві, то корумпованіший його апарат.

Аналітик Данило Монін вважає, що проблема української корупції криється у високих бюджетних видатках. Якщо держава збирає 40-50% ВВП із бізнесу та громадян, вони ж будуть кудись витрачені. І в Україні сформовано цілу мережу «розпилу бюджету».

— Результат цього процесу полягає в тому, що українські чиновники загалом багатші за бізнесменів, — каже Монін. – І це приваблює: не треба орати, не треба щось вигадувати та вкладатися, як у бізнесі, – досить просто «смоктати» свою частину ренти. Великими зарплатами ситуація не лише не вирішується, а й посилюється, оскільки формально знімаються питання до декларацій чиновників.

На думку експерта, для боротьби з корупцією важливими є три складові:

  • мінімізація податків та їх розподіл через бюджет,
  • реальні «посадки» корупціонерів із конфіскацією майна,
  • поєднання рівня повноважень та відповідальності на місцях, тобто відповідати має не президент, а конкретний чиновник.

Сім кроків боротьби з корупцією

Про те, що вітчизняні борці з корупцією роблять не так, не перший рік каже Олексій Кущ. За його словами, для того, щоб у реальності, а не на словах подолати це явище, потрібно зробити сім кроків. І всі вони стосуються покарань, адже інші методи не працюють.

– Знищити державну надбудову, щоб не було простору для корупції, – це неробоча схема в Україні, – каже Кущ. – Державну корупцію у нас успішно замінює корпоративна. У будь-якій системі, навіть спрощеній, залишається опція ухвалення рішень, а значить — і корупція.

До списку антикорупційних дій аналітика входять такі заходи:

  1. Презумпція винності для чиновників Не держава має доводити, що цей палац куплено за вкрадені кошти, а чиновник – за зароблені. Для цього необхідні зміни до Конституції.
  2. Сімейна порука за корупційний злочин. Відповідати за корупцію має вся сім’я всім своїм майном. Тоді не буде сенсу переписувати «газети-пароходи» на племінників та тещу.
  3. Жорсткіші покарання: довічне ув’язнення за системну корупцію.
  4. Ухвалення закону про кумівство — корупційні дії в групах. Тобто для покарання чи заборони обіймати посаду має вистачити навіть факту приналежності до закритої корупційної мережі.
  5. Спадкова відповідальність за корупцію від батьків до дітей, онуків та до моменту повної компенсації заподіяної державі шкоди. Наприклад Олексій Кущ наводить заходи, застосовані до корейського президента Чон Ду Хвану. Смертну кару йому замінили на довічне ув’язнення, потім амністували, але він залишився винен країні 370 мільйонів доларів, викрадених з бюджету. Цей борг його сім’я сплачує досі.
  6. Невідворотність покарання (запровадження довічного строку позовної давності за корупційні злочини) та невиборчість правосуддя (заборона на укладення правочину зі слідством, де об’єктом правочину є сам обвинувачений, а не треті особи, а також запровадження покарання для правоохоронців за спеціальною статтею «виборче правосуддя»).
  7. Введення механізму приватних «мисливців за головами» щодо корупційних злочинів за винагороду.

– Упевнений, що знищити корупцію неможливо, – підсумував Кущ. – А мінімізувати її до суспільно безпечного рівня зможуть лише жорсткі заходи.

Комментарии