Другий рік поспіль українські діти-біженці навчатимуться за кордоном. Причин не повертатися в Україну у батьків багато, тому наші діти ще глибше увійдуть до іноземного освітнього процесу. Точніше — спробують це зробити, оскільки вибору у них все менше, пише kp.ua.
Ще глибше «врости» в країну
За останніми даними, найбільше школярів з України зареєстровано у Польщі (близько пів мільйона). Третина мільйона – у Німеччині, у Чехії – трохи більше 70 тисяч. Румунія, Іспанія, Італія та Словаччина прийняли 30-40 тисяч дітей шкільного віку. В інших країнах Європи менше, від кількох сотень до десяти тисяч.
Минулого року країни, які надали захист біженцям з України (у тому числі й право на освіту), запропонували кілька варіантів для дітей: навчатися в українських школах онлайн; навчатися у місцевих школах; навчатись в українській школі в країні перебування або знайти місцеву школу з українською мовою навчання. Щоправда, останнім варіантом може похвалитися хіба що Польща, та й то не в кожному місті.
Багато дітей за кордоном (більше 63%, за даними Мережі українських освітніх хабів) «тягнули» одразу дві школи: дистанційно – українську, щоб отримати атестат України про освіту, та очно – місцеву школу, де їм доводилося пірнати з головою як у нове мовне середовище, так і в інший освітній процес, хтось навчався лише в українській онлайн-школі.
Вивченому – вірити!
Ми вже розповідали про те, що Міністерство освіти і науки України запропонувало у новому навчальному році знизити навантаження на дітей-біженців, які змушені освоювати одночасно дві навчальні програми – вітчизняну та зарубіжну.
У вітчизняній діти вивчатимуть лише український компонент шкільної програми – українську мову, літературу, історію, при цьому навантаження «вітчизняним компонентом» має бути не більше 6-8 годин на тиждень. Всі інші предмети вивчатимуться в іноземних школах, і оцінки враховуватимуться в українських школах, коли діти повернуться на батьківщину.
Про ефективність дистанційного вивчення частини шкільної програми можна сперечатися, зрозуміло, що «дистанційна система» нескінченно далека від результатів очного навчання, але дізнаємося про це ми лише через рік, коли діти та батьки поділяться своїми враженнями від нововведень.
Відкриють спецкласи та роздадуть планшети для навчання
Готують до 1 вересня нові правила для дітей-біженців і навчальні заклади країн.
В Австрії українським дітям (тут їх близько 13 тисяч) будуть безкоштовно видані комп’ютери для навчання (від міністерства освіти, компаній та приватних осіб). Також українські школярі зможуть отримати у тимчасове користування планшети, причому на тих самих умовах, що й австрійські. Тут уже другий рік працюють перехідні класи, де головна увага приділяється вивченню німецької мови.
Це взагалі поширена практика у багатьох країнах Європи. У Греції та Норвегії також особливу увагу буде приділено дітям, які не оволоділи мовою країни достатньою мірою. У Чехії відкриваються мовні курси для школярів із України тривалістю в один рік.
У Швеції та Ісландії відкриваються класи, в яких шведська та, відповідно, ісландська мови вивчатимуться як іноземні. Але відкривати україномовні класи тут не планують.
В Естонії з початком цього навчального року всі українські діти зобов’язані відвідувати місцеві школи (у більшості країн ЄС це правило завжди існувало). При цьому вчитися дистанційно не забороняється, місцеві школи готові навіть розглядати індивідуальний графік навчання для українських школярів.
На острові Кіпр для дітей з України створять спеціальні класні кімнати для онлайн-навчання. У Люксембурзі заняття з української мови зараховуватимуться як позакласна діяльність, а от у Франції та Нідерландах акцент зроблено на інтеграцію дітей до освітнього простору цих країн, тому займатися вивченням української мови можна лише вдома у вільний від основного навчання час. Про це говорять у Швеції та Сербії.
Але є проблеми
Невеликі зараз, ці проблеми загрожують вирости в національний колапс у майбутньому. Варто розуміти, що у довгострокових планах європейських держав уже записано повну інтеграцію українських дітей у співтовариство цих країн. Через рік-другий з’являться нові «поляки», «чехи», «німці», «шведи» з українським корінням, але місцевими ВНЖ та паспортами. І потихеньку країни працюють у цьому напрямі.
Наприклад, у Польщі дітей, які дистанційно навчаються лише в українських школах, не занесуть до польської електронної системи обліку школярів. Наслідки цього у майбутньому легко уявити – дитина може залишитись без документів про освіту. Тому вони обов’язково записуються до польських шкіл.
Але й ходити до школи не всі можуть. Мами працюють, тати залишилися в Україні, а за польськими законами, діти до 7 років (а іноді й до 13) не повинні перебувати вдома без нагляду дорослих. Тобто мама повинна залишити роботу, якщо її чаду 7 років – і як бути? А в Чехії діти повинні відвідувати школу з 5 років.
З позитивного: у Польщі у новому навчальному році планується відкриття українських шкіл у Гданьську, Лодзі, Любліні, Познані, Катовиці та Зеленій Гурі, не рахуючи вже працюючих шкіл у Варшаві, Кракові та Вроцлаві. Щоправда, це будуть скоріше дошкільні групи для дітей 5-7 років, щоби підготувати дітей до навчання у місцевих навчальних закладах.
Можна зробити один загальний висновок: як би не ставилися в країнах до дітей-біженців з України, але школи намагаються втягнути дитину у своє середовище всіма силами, і вибір невеликий: або звикати і вивчати мову, або одночасно навчатися у двох школах (українській та місцевій), або повертатися додому. У другому випадку труднощів стає дедалі більше: необхідно шукати українську школу, чиї години занять не співпадатимуть із навчальним часом у місцевій. Так, МОН України обіцяє, що отримані в країні перебування оцінки в табелі чи атестаті будуть враховані в Україні, але наскільки така освіта буде якісною? І чи зможе дитина після навчання в іноземній школі вступити до українського вишу, адже освітні програми можуть суттєво відрізнятися.
