Ольга Цокота живе у Тель-Авіві вже 32 роки. Народилася у Херсоні, звідки її мати, тато – із Ізюмського району Харківської області. Незадовго до 7 жовтня та загострення військового конфлікту в Ізраїлі поїхала погостювати до сина у Франкфурт – і так змогла уникнути перебування у центрі кривавої бурі на Близькому Сході.
«Страшніше за війну Судного дня»
Ольга Цокота живе у Тель-Авіві вже 32 роки. Фото: Особистий архів Ольги Цокоти
Криваві події стали абсолютним шоком для країни, що воює з першого дня свого заснування. Ізраїль з однією із найсильніших армій у світі, як би дивно це не звучало, за словами місцевих, виявився просто не готовим до війни.
— У мене дві війни – українська та війна в Ізраїлі, — зітхає у розмові з KP.UA Ольга Цокота. – І ця неготовність у нас спільна. Армія розслабилася – тут давно вже не було воєн… Втрати страшні – вони більші, ніж у перші дні «війни Судного дня». А її вважають найстрашнішою за весь період існування Ізраїлю.
Тоді загинуло близько трьох тисяч людей та поранено було до 20 тисяч.
«Це можна порівняти з Бучею»
В Ізраїлі те, що відбувається, за словами Ольги, стало для людей величезним потрясінням.
– Ми не очікували, що ми настільки не готові, – продовжує Ольга Цокота. – Сьогоднішній уряд завжди кричав: «Якщо що – усім покажемо!». Але виявилося, що ні… Подивимося, до яких заходів вони вдадуться тепер.
У країні лише нещодавно закінчилися новорічні свята. День, у який відбулося вторгнення, – це свято дарування Тори, коли біблійний Мойсей отримав від Всевишнього скрижалі Завіту з Десятьма Заповідями. Цього дня біля кібуци (комуна. – Авт.) Реїм на півдні Ізраїлю у пустелі проводили великий музичний фестиваль, на який з’їхалась молодь із різних країн. Хоч у самому кібуці населення менше ніж 500 осіб, але на фестиваль приїхали тисячі гостей. Близько сьомої ранку із сектору Газа ХАМАС випустив по Ізраїлю від 2500 до 5000 ракет. ППО просто не змогла знешкодити таку кількість смертоносного вогню з неба… Ракети приземлилися і в прилеглих до сектору Газа районах, до яких належить і світський кібуц Реїм. А потім розпочався штурм…
– Туди їде зазвичай молодь на кшталт хіпі, які взагалі проти будь-якого насильства, – продовжує Ольга. – Загинули просто невинні люди… Там усе було залито кров’ю та засіяно трупами. Коли бомба падає – страшно, але коли приходять люди і своїми руками вбивають – це набагато страшніше… Це можна порівняти з Бучею.
Школи та садки закриті
Ізраїль виглядає як привид: у містах на вулицях нікого. Сьогодні люди бояться перебувати на вулиці – до притулку можеш не добігти. У містах уздовж кордону із сектором Газа мешканці мають менше пів хвилини від оголошення тривоги до прильоту ракети.
У новобудовах у квартирах обов’язково обладнують бетонну кімнату-укриття. У будинку Ольги такої кімнати немає – йдуть у коридор без вікон чи на сходовий майданчик.
– Діти дуже погано переносять усе це, буквально в істериці, коли включається сирена і коли рідні їх тягнуть до цієї кімнати чи до коридору, – зазначає Ольга.
Школи не працюють, садки зачинені. На роботу дозволили не ходити. Щоправда, в повному обсязі не всі роботодавці зберігають зарплатню. Дістатися в офіс теж значно складніше – майже не ходить транспорт. Хто може — працює віддалено.
Жителі Тель-Авіва, де мешкає і Ольга, не вірять, що ця війна на декілька днів. Але дуже сподіваються, що вона затягнеться не довше ніж на місяць.
— Війни в Ізраїлі переважно дуже короткі, — пояснює Ольга. — Найдовша війна тривала кілька місяців. В армії військових готують саме до таких короткострокових зіткнень – один мій син служив шість із половиною років, другий – три роки. Ми вже звикли, що час від часу ми падають саморобні бомби, особливо – на кордоні. Нас захищає «Залізний купол» та «Праща Давида» (системи протиракетної оборони. – Авт.), але цього разу випустили надто багато ракет – важко їх знешкодити, якщо летить дві тисячі.
Добровольців навіть більше, ніж треба
У військкоматах, каже Ольга, вишиковуються великі черги – за чутками, прийшло навіть більше людей, ніж потрібно. Активно підтримують військових – збирають цигарки, їжу, роблять бутерброди і прямо на дорозі вручають це військовим, які на танках їдуть до сектору Газа.
– Моїх синів ще не викликали, а у подружки онука призвали, – описує Ольга будні Ізраїлю зараз. – Другий онук сам пішов. Багато добровольців. Подивимося, як буде – у перші дні і в Україні було багато охочих. У нас усі служать, окрім ортодоксів. Дівчата теж, їх намагаються не брати в бойові підрозділи, більше на штабні посади. У нас служба в армії трохи схожа на піонерський табір – батько може прийти і бігти з сином крос, щоб його підтримати, мати може відвідувати. Дітей відпускають у вихідні додому. Але ганяють їх нещадно, вимоги суворі.
«У сектор Газа таки треба зайти»
Ольга називає одну з можливих причин війни, що гуляє в пабликах, – нібито, мовляв, напали тому, що Ізраїль почав налагоджувати зв’язки з арабськими країнами, і все йшло до того, що незабаром потоваришує навіть із Саудівською Аравією. Це не сподобалося Ірану – у цих двох країнах іслам різних напрямків, шиїтського та сунітського, представники яких нібито на ножах між собою. І Іран вирішив передати ракети та іншу зброю ХАМАСу із сектору Газа, щоб запобігти цьому. Багато хто приписує до цієї війни і Путіна.
— Авторитет ХАМАСу останнім часом упав, і щоб фінансово їх підтримали, потрібна була ця війна – тоді на неї підуть гроші, — пояснює Ольга Цокота. — Вони, звичайно, осідають у кишенях їхнього уряду. Простій людині війна не потрібна. Вбивства та взяття в полон мирних – це найстрашніше. Вже зрозуміло, що це все для того, щоб не допустити мирної угоди між Ізраїлем та арабськими країнами. До речі, вперше арабська країна, Арабські Емірати, засудила цей напад.
Багато ізраїльтян вважають, що їхній армії в сектор Газа все-таки треба зайти. Але розуміють, що буде й серйозна відповідь.
— Терористи засіли у житлових кварталах, і армії доводиться бити по них, — зазначає Ольга. – Перед цим усіх мешканців попереджають, що треба вийти. Вважаю, це правильно.
