Польські перевізники продовжують блокувати рух вантажівок на чотирьох пунктах пропуску на українсько-польському кордоні. Напередодні так звані страйкарі заявили, що з 27 листопада цілодобово блокуватиметься пункт пропуску «Медика — Шегині», а блокада на цьому КПП триватиме до 3 січня. Більше того, організатори акції вже говорять про блокування всіх пунктів пропуску між Україною та Польщею. Чому польська влада не діє, які справжні причини протесту, чи похитне ця ситуація україно-польську дружбу і коли Україна стане частиною ЄС — в етері Апостроф TV розповів директор програми «Школа Міністрів у Київській школі державного управління ім. Сергія Нижнього, колишній член уряду Польщі (міністр праці та заступник міністра економіки) ПЬОТР КУЛЬПА.
— Як ситуація розвивається і як вона розвиватиметься, оскільки існують певні точки ескалації напруги. Тобто умови все більше ускладнюються, блокування стає цілодобовим, збільшується кількість заблокованих КПП. Чому не вдається розрядити атмосферу?
— По-перше, треба сказати, що цей протест, який вони називають страйком — це насправді анархія. Те, що таке можливо — це такий момент, який хоче уряд, бо він насправді не зацікавлений вирішувати ці проблеми.
І це головна причина. Тому що з одного боку ці протестувальники відчувають слабкість влади, з іншого боку, вони відчувають відсутність зустрічних кроків з українського боку. І тому вони вирішили зробити цей протест ще жорсткішим.
Я не уявляю, щоб це питання не було вирішено. Просто треба думати, хто і яким чином має це питання вирішити і які кроки мають бути зроблені, щоб напруга спала. І позиції, які озвучуються протестуючими, ніяк не виправдовують їх дії, тому що ми бачимо справжню анархію і дії на межі злочинності. У той же час люди, які там стоять, вірять, що вони воюють за своє виживання та виживання своєї справи.
— На вашу думку, яка реальна причина цього блокування — в економічних обставинах або в політичному контексті? Адже один із її організаторів — Рафал Меклер — є членом та регіональним лідером партії «Конфедерація свободи та незалежності».
— Свого часу я працював директором Департаменту соціального діалогу, який займався вирішенням соціальних конфліктів у Польщі. Тому часто маючи справу з різними протестами, хочу сказати таке – ця маленька партія використала цей протест польських перевізників, вона до нього причепилась. Економіка тут другорядна. Адже в Україні порти закриті, тож ринок збільшився у кілька разів. Якщо раніше було 320 тисяч дозволів – по 160 тисяч на Польщу та Україну – то зараз цих перевезень більше мільйона. Коротше кажучи, всі мають бути задоволеними, бо роботи вистачає для всіх.
Що ж насправді сталося? Була введена електронна черга, але кожна четверта вантажівка могла проходити в ручному режимі за додаткову плату. У результаті вийшло так, що багато далекобійників стояли щомісяця — серед них багато поляків — але ніхто цього не бачив, хоча вони кричали. І в цьому назрівав конфлікт. І це єдина причина. Усі інші причини, про які заявляють польські перевізники — мовляв, повернути українцям дозволи, допустити поляків до системи «Шлях» тощо — це все зачіпки, щоби була переговорна позиція у поляків. Насправді це відповідь на свавілля чиновників. Ця ситуація била і по українських перевізниках, оскільки великі фірми, які мали контакти з українськими чиновниками, які впливали на цей процес, мали певну перевагу. Тому сьогодні українські, як і польські далекобійники на кордоні, є жертвами системи організованого свавілля. Якщо взяти 900 тисяч перевезень тільки за 2023 рік, і нехай по 100 євро за кожну десяту вантажівку, яка проходила без черги — то це вже виходять мільйони євро. Це корупційна система, яка вбиває Україну. У результаті виходить, що вбиває подвійно, бо вона руйнує довіру у польсько-українських відносинах.
— З боку української влади ми бачимо якісь зусилля. Натомість спостерігається мовчання з боку Варшави. Ми розуміємо, що зараз непростий момент, бо уряд Моравецького завершує свою каденцію, триває переговорний процес щодо формування нової коаліції та уряду. Але чому ніхто не береться вирішувати цю ситуацію — ні ті, хто залишає посади, ні ті, хто претендує на їх місця?
– Можна відповісти дуже просто. Насправді немає ні перших, ні других. Прем’єр Моравецький отримав мандат створення уряду, але ця місія неможлива. І політики, які були в уряді, фактично йдуть. Відповідно й політичного інтересу, щоб вирішити це питання, у них також немає. І вони цю проблему залишають для наступного уряду.
Щодо звернення Верховної ради до польських колег із закликом знайти шляхи виходу із ситуації на україно-польському кордоні, то це дуже добрий крок, бо в польському Сеймі вже нова влада. І тут слід створити місію доброї волі, щоб у переговорах брали участь майбутні представники польського уряду. І саме нова влада, яка розпочне роботу найближчими тижнями, здатна призупинити цей протест і в майбутньому це все вирішити.
– За українськими оцінками, прямі втрати бізнесу становлять 400-500 мільйонів євро. Це досить серйозна цифра. Але ж втрачає і польський бізнес від цієї історії. Чому це не стає поштовхом для вирішення ситуації?
— Вважаю, що ці цифри взяті зі стелі. Насправді тут питання не у цифрах, а у філософії. Система законодавства профспілок, протестів та відповідальності за протести, яку ми успадкували, сильно відрізняється від того, що ми бачимо в країнах Західної Європи. Там той, хто організовує протести, бере відповідальність, по-перше, за утримання протестувальників, а по-друге, за будь-яку шкоду, яку суспільство могло б отримати. Тут такого немає, а ті, хто протестує – це священні корови. Наприклад, шахтарі організують страйк на місяць, а потім їм ще платять удвічі більше, ніж якби вони працювали. Все це, на жаль, таке виглядає. І гадаю, що якісь форми компенсації не виключені.
Ми втрачаємо тут економічно, але моральні втрати у відносинах між поляками та українцями тут найцінніші. І саме на руйнуванні цих відносин найбільше програють Польща та Україна.
— Наближається грудень, коли ми дуже хотіли б отримати позитивний сигнал від Євросоюзу щодо можливості започаткування переговорного процесу про членство в ЄС. Але в нинішніх європейських правилах як момент рішення, так і подальший переговорний процес є предметом консенсусу. Тобто всі члени мають бути згодні. Різні країни можуть висувати свої пропозиції, претензії, побажання до України. І зараз ми бачимо особливу позицію Угорщини, яка обіцяє заблокувати все. А тепер ось проблема з Польщею, причому друга за півроку – спершу були інциденти із зерном, а тепер страйк перевізників. Наскільки сильно ці два інциденти кидають тінь на ефективність співпраці?
— Польща зацікавлена в інтеграції України до західної системи безпеки та економічного співробітництва. Польща у цьому виграє найбільше. Так само, як колись Німеччина була зацікавлена в Польщі як члені ЄС, тепер Польща зацікавлена в Україні. Тут прямий економічний інтерес Польщі на 100%.
Питання входу України, якщо дивитися реально – це щонайменше сім років. На той час не буде Орбана та інших, які сьогодні про це говорять.
Ключове питання тут полягатиме у гарантіях безпеки – і формі цих гарантій для України. Європейський Союз без НАТО та реальних гарантій безпеки був би трагедією для України, бо не буде розвитку економіки, внесків у відбудову країни, якщо не буде гарантій. Цей фактор впливатиме на поведінку тих чи інших країн.
Вхід України до ЄС, у чому я не маю сумніву, є приводом для того, щоб здійснити інституційні реформи в рамках Євросоюзу. І роботи над реформами вже розпочалися. Вони спрямовані на те, щоб перетворити ЄС на систему єдиної держави з дуже сильним обмеженням федеративного характеру тих механізмів, які раніше були головними, а зараз послаблюються. І якщо це буде зроблено, то той Європейський Союз, до якого увійде Україна, буде зовсім іншим явищем, порівняно з тим, що ми маємо сьогодні.
Але насамперед потрібно виграти війну. А сьогоднішня блокада є наслідком корупційних елементів, організатори яких намагаються під світлими високими гаслами та героїзмом українського народу нав’язати свої умови гри іншим. А люди не готові грати за такими нормами та йти на приниження.
