Депутатів стає все менше. У грудні ще троє подали у відставку — мажоритарники Максим Єфімов та Дмитро Шпенов і Віталій Данілов за списками “Батьківщини”. Тепер у Верховній Раді залишився 401 народний обранець. За все скликання уже 51 народний депутат втратив повноваження. У 2019 році це були переважно депутати від «Слуги народу» — їх призначали або в уряд, або в інші органи влади. Друга хвиля була після повномасштабного вторгнення, і тут переважно були представники забороненої ОПЗЖ за власною заявою. І схоже, ми на порозі хвилі третьої. За даними «Апострофа», є й інші депутати, які мають бажання скласти мандат, однак через різні причини зволікають. Чому депутати знову почали складати мандати, розбирався “Апостроф”.
«У всякого своя доля»
Спершу трохи про відставників. Всі троє – старожили парламенту. І хоч кожна біографія унікальна, але багато в чому – це відображення колективного портрету тих, хто покидає Верховну Раду добровільно.
Віталій Данілов тісно пов’язаний з Харківщиною. Був народним депутатом чотирьох останніх скликань за списками «Батьківщини». Мав інтереси в нафтовидобувній сфері.
«Він довго тримав франшизу «Батьківщини» в регіоні, але далеко не на перших ролях. Із початком війни активно розкручував іменний благодійний фонд. Я так розумію, по ньому сильно вдарило припинення видобутку на Сахалінському родовищі, можливо, це і стало одним із приводів складання мандату», — зазначає співрозмовник «Апострофа» в харківському політикумі.
Невеличка довідка: у квітні цього року суд арештував корпоративні права трьох підприємств: ТОВ «Сахалінське», яке належить Віталію Данілову, а також ТОВ «Сіріус-1» і ТОВ «Іст Юроуп Петролеум». Їх підозрюють у незаконному привласненні газу Сахалінського нафтогазового родовища. Активи підприємств передали в управління Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА).
Дмитро Шпенов – мабуть найбільш одіозна з усіх трьох особистість. Також починав у Харкові, але родом з Кривого Рогу, був нардепом від Партії регіонів, потім у трьох скликаннях обирався як самовисуванець по 37 округу на Дніпропетровщині. Відзначився як автор «закону про референдум» часів Януковича.
На думку політолога і соціолога з Харкова Дениса Под’ячева, «харківський слід» у постатях двох з трьох особливо шукати не варто.
«Шпенов політичну кар’єру взагалі будував як представник Дніпропетровщини, в Харкові в нього тільки освіта та початок трудового стажу», — каже експерт.
Максим Єфімов – ще один колишній регіонал. Від партії Януковича у 2007-2014 роках був депутатом Краматорської міської ради. Та після Революції гідності зайшов у парламент як самовисуванець на 48 округу у тому ж таки Краматорську. Потім приєднався до фракції «Блоку Петра Порошенка», а в цьому скликанні був членом депутатської групи «Відновлення України».
За словами місцевого журналіста, координатора Центру громадського контролю «Дій-Краматорськ» Андрія Романенка, Максим Єфімов є фактичним господарем округу.
«Міський голова, зараз голова військової адміністрації – це його людина. Його друг, ще здається зі шкільних років. Щодо мети, мені здається, що це якась така сукупна історія: по-перше, у Раді особливо немає чого робити. Якщо він більш глибоко занурений у процеси, які ми не бачимо, а він бачить, я так розумію, що грошей там найближчі роки не буде. А друга частина – цілком можливо, що це просто намагання поїхати до більш комфортних умов мешкання. На окрузі у публічній площині його не було дуже давно», — розповідає Андрій Романенко.
Мотиви йти з Ради
Як і належить бути представницькому органу влади, Верховна Рада дуже неоднорідна. Мотиви йти до парламенту у всіх були різні. І можливо саме це дозволило депутатами досить добре відпрацювати принаймні перший рік Великої війни. Але зараз є дещо спільне.
«Повноважень залишається все менше, а відповідальність залишається настільки ж високою», — зазначає в коментарі «Апострофу» Ігор Попов, експерт Українського інституту майбутнього, а в минулому голова правління Комітету виборців Українни і народний депутат VIII скликання.
За дивним (або ні) збігом обставин, Верховна Рада проголосувала за відставку всіх трьох нардепів за два дні до відкриття публічного доступу до декларацій. Та на думку парламентського аналітика Руху «ЧЕСНО» Олександра Саліженка, фактор відновлення декларування і публічності реєстру не відіграє такої кардинальної ролі. Але загалом для частини народних депутатів мандат таки втратив свою цінність.
«Це вже не гарантія, що правоохоронці тебе не чіпатимуть, з іншими органами не буде ніяких проблем. Ми бачимо низку проваджень щодо народних депутатів як від «Слуги народу», так і від ОПЗЖ, починаючи від проваджень про шахрайство, корупційні злочини, закінчуючи підозрами в державній зраді. Частині народних депутатів простіше відмовитись від мандату і займатися чимось іншим, ніж ходити в парламент, ходити під пильною увагою суспільства, журналістів, військових в тому числі. Для таких депутатів мандат був більше тягарем, ніж здобутком», — зазначає Олександр Саліженко.
За словами Дениса Подв’ячева, «втомленими від війни» себе відчувати можуть не тільки прості представники окремих верств населення, але й ті, хто, здавалося б, мав демонструвати приклад стійкості.
«В умовах коли частина народних обранців висувалися до парламенту або з метою отримання імунітету, або з метою так би мовити «заробітку» на голосуваннях після останніх резонансних випадків (історія з Дубінським, історія з перетином кордону Порошенком тощо) могла вирішити, що мандат за поточних умов більше не вирішує тих «завдань», заради яких вони проходили до ВРУ», — додає Денис Подв’ячев.
Не менш важливим є і психологічний фактор.
«Багато в чому це наслідок наступу на статус депутата. Тобто йде кампанія цькування фактично. Повернення електронних декларацій, пожиттєвий ПЕП — це створює психологічну атмосферу того, що начебто ці люди втратили презумпцію невинуватості. Це звичайно ображає. Звичайно, не головним, але одним з факторів стає більш складна процедура виїзду за кордон», — каже експерт.
Депутатів менше, роботи стільки ж
Коли депутати складають мандати, то їм на зміну мали б прийти інші. Але так відбувається не завжди. Якщо у відставку йде «списочник», то мандат отримує наступна у списку людина. Але це не стосується списку колишньої ОПЗЖ. Крім того, для заміни «мажоритарників» потрібно проводити нові вибори, що неможливо під час воєнного стану. Тож виходить, що кількість нардепів поступово зменшується.
«Це справді рекордно мала кількість депутатів, але якщо виходити з результатів роботи чи формальної точки зору. то загрози немає. За Конституцією має бути 450 народних депутатів. Водночас, інша стаття Конституції каже, що парламент є повноважним якщо обрано і працює дві третини народних депутатів – це 300 і більше голосів. І ми бачимо, що майже на кожному засіданні є частина голосувань, які ухвалені конституційною більшістю. В минулому році рішень було майже 40%», — підкреслює Олександр Саліженко.
Та у перспективі це створює проблему збору кворуму. Аби Верховна Рада ухвалювала рішення. у залі мають бути щонайменше дві третини від її конституційного складу – 300 депутатів.
«Якщо навіть 401 живий, то згідно статистики означає, що людей 20-30 будуть хворі чи не зможуть прийти в силу якихось форс-мажорних обставин, ще 10-20 будуть у відрядженнях, відповідно, збирати кворум все важче», — акцентує Ігор Попов.
Ще один цікавий момент. Максим Єфімов був співголовою депутатської групи «Відновлення України» і власне його заява про припинення повноважень ставить під загрозу існування депутатської групи загалом, адже в ній було 17 депутатів — мінімальна кількість, яка можлива. Згідно регламенту, є 15 днів, аби до групи хтось приєднався. В іншому разі, всі члени «Відновлення України» стануть позафракційними.
Це такі начебто дрібні речі, але вони все ж створюють певну перевагу і преференції.
«Це право брати участь у погоджувальній нараді, або запис на виступи з трибуни або з місця. Колективні звернення від групи чи фракції — це вагоміше, ніж коли звертається один народний депутат», — каже Олександр Саліженко.
Колись В’ячеслав Чорновіл розділяв партії і депутатів на ідеологічні, та «до корита». Коли ж це корито дістається надто великою ціною або ж взагалі недоступне, відбувається самоочищення парламенту. Інша справа, що доброчесні і водночас професійні не завжди готові йти у Раду.
«Нам дуже важливо зберегти парламентаризм, тому що влада з кожним скликанням йде з парламенту і рішення ухвалюються поза парламентом. Це неправильно і загроза українській демократії. Незважаючи на те, що у нас можуть бути претензії до конкретних депутатів, чи до якихось фракцій, чи до парламенту як до органу, треба його зберігати, більше того, посилювати», — підсумовує Ігор Попов.
