Підсумки другого року російсько-української війни підбиваються на тлі непростої ситуації для Сил Оборони України. Починаючи з жовтня росіяни посилили тиск буквально на всіх ділянках лінії фронту. Досі незрозуміло, чи буде виділено американську військову допомогу. Крім того різні політичні сили розхитують ситуацію всередині країни. «Апостроф» аналізує головні події, що відбулися на фронті у 2023 році.
Рік, що минає, пройшов під знаком трьох досить потужних операцій. Це російський зимово-весняний наступ; український літній наступ та російський осінній наступ, який триває досі.
Початок 2023 ознаменувався важкими боями в районі Бахмута Донецької області. Бойові дії там розпочалися ще влітку 2022 року та активізувалися восени. Це було пов’язано з відступом росіян з Херсона. Очевидно, генерали пообіцяли путіну, що «жест доброї волі» на правобережжі Дніпра дозволить вивільнити війська для виконання одного з основних завдань «спецоперації» – виходу на адміністративні кордони Донецької області. Разом з військами, які відійшли з правого берега Дніпра, в боях за Бахмут використовувалися формування приватної військової компанії «Вагнер». ПВК «Вагнер» з’явилася влітку 2014 року для підтримки терористів Донецької та Луганської областей. Після цього ПВК «Вагнер» залучалася для просування російських економічних інтересів у всьому світі — від Сирії до Центральноафриканської республіки. Але її озброєння та чисельність були недостатніми для ведення повноцінних бойових дій на сході України.
У червні 2023 року бойовики ПВК «Вагнер» влаштували заколот, ледь не захопивши Москву
Тоді було ухвалено рішення розгорнути на базі «Вагнер» повноцінне військове формування з танками, артилерією та навіть авіацією. Для збільшення чисельності ПВК вирішили використати ув’язнених, пообіцявши їм дострокове звільнення після підписання контракту на 6 місяців. Звичайно, весь цей «банкет» оплачувала держава та й підтримка проєкту була на найвищому рівні, адже укази про помилування має право підписувати лише президент країни.
Протягом короткого часу ПВК «Вагнер» перетворився на досить потужне формування, де вся дисципліна трималася на розстрілах та фізичних покараннях. З втратами можна було не рахуватись – рідні або не знали, що їхні ув’язнені родичі воюють, або взагалі не хотіли спілкуватися з ними й навіть забирати їх трупи (поступово по всій росії з’явилося багато місць масового поховання «вагнерівців»). Використовуючи тактику, яка потім отримала назву «м’ясні штурми», «Вагнеру» вдалося організувати наступ на Бахмут. Одночасно почалася перша хвиля часткової мобілізації у росії.
На жаль, у певний момент російське командування змогло нав’язати таку гру й нашому командуванню. На тлі політичних заяв про «Фортецю Бахмут» та роздуми різних спікерів, що у разі втрати Бахмута, росіяни підуть далі на Часів Яр та Костянтинівку, ЗСУ почали спалювати накопичені резерви у кровопролитних вуличних боях. Потім у бій кинули й частини територіальної оборони, укомплектовані на той час досить мотивованими людьми, які прийшли до армії у лютому 2022 року. Попри високий бойовий дух та бажання битися, вони мали слабку загальновійськову підготовку. У той же час вуличні бої – це досить складний вид бойових дій, який потребує серйозних навичок. Звичайно, росіяни мали перевагу в чисельності, тому до кінця травня майже весь Бахмут та його околиці (або те, що від них залишилося) опинилися під контролем ворога. Далі росіяни не пішли, але українські підрозділи також були вкрай виснажені.
Зруйнований Бахмут
У червні 2023 року бойовики ПВК «Вагнер» влаштували заколот і мало не захопили Москву. Спроба зазнала невдачі, і це коштувало життя засновнику ПВК «Вагнер» Євгенію Пригожину та іншим керівникам цієї компанії. Надалі ПВК «Вагнер» була практично розформована та розчинена в офіційних структурах міноборони рф.
На тлі «бахмутської м’ясорубки» розпочалася підготовка до літнього наступу української армії за участю підрозділів, які пройшли підготовку на Заході та мали західні зразки озброєння. Паралельно розпочався інформаційний розігрів тези, що цей наступ буде дуже потужним та призведе до корінного перелому у бойових діях. Ці наративи поширювалися як на українському, так і у західному інформаційному просторі.
На жаль, результат виявився значно скромнішим — було взято під контроль невелику смугу землі на лівому березі Дніпра в Херсонській області, а також кілька населених пунктів у Запорізькій області (далі Урожайного та Старомайорського на Бердянському напрямку просунутися не вдалося).
Аналізуючи причини таких результатів, західні журналісти та військові аналітики говорять про недооцінку укріплень росіян, зведених на півдні України, а також недостатню кількість наданих озброєнь та інженерного обладнання для прориву мінних полів. Є й інша цікава думка – мовляв, український Генштаб планував десантну операцію на кшталт Нормандії-1944, але після того, як росіяни висадили в повітря Каховську ГЕС, наступ спішно перенесли на запорізький напрям.
Катастрофічні наслідки підриву Каховської ГЕС
Коли росіяни вирішили, що наступальний потенціал ЗСУ вичерпався, вони перекинули на схід усі наявні на півдні резерви, посиливши тиск одночасно на авдіївському, куп’янському та бахмутському напрямках.
Оскільки зараз активна фаза російського наступу ще триває, важко спрогнозувати, чим вона закінчиться. Агресор докладає всіх зусиль, щоб взяти під контроль Авдіївку. І тут причина більша політична, ніж військова. Путін хоче здобути переможний кейс перед президентськими виборами весни 2024 року. Тому найближчим часом слід очікувати на продовження активних дій саме у напрямку Авдіївки. Здається, що наш Генштаб чудово розуміє ситуацію і вже не спалюватиме резерви, намагаючись відстояти місто шляхом колосальних втрат особового складу. Принаймні останні заяви Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного дають підстави сподіватися, що цього разу військове керівництво берегтиме людей і не розмінюватиме їх на території. Водночас, можливе падіння Авдіївки може бути використане для подальшого розхитування ситуації в суспільстві, хоча з військової точки зору це не є проблемою навіть для донецької ділянки фронту.
Загалом станом на середину грудня 2023 року ситуація на фронті для української армії не виглядає катастрофічною, хоча росіянам і вдалося досягти певних тактичних успіхів.
Незважаючи на досить спірні результати сухопутних операцій, на морі ситуація виглядає набагато оптимістичнішою. Маючи в своєму розпорядженні досить обмежені ударні можливості, Сили Оборони України буквально декласували російський чорноморський флот, практично вигнавши його з окупованого Криму. Останньою вдалою операцією було знищення великого десантного корабля «Новочеркаськ» у Феодосії в ніч на 26 грудня. На початку листопада Збройні Сили України завдали успішних ударів по морській та портовій інфраструктурі суднобудівного заводу «Затока» у тимчасово окупованій Керчі, знищивши лише нещодавно спущений на воду малий ракетний корабель «Аскольд». У вересні було завдано вдалого ракетного удару по будівлі штабу Чорноморського флоту Росії в Севастополі, а також серйозно пошкоджено великий десантний корабель «Мінськ» та підводний човен «Ростов-на-Дону» , що стояли на ремонті на заводі ім. С. Орджонікідзе у Севастополі. А влітку ударами безекіпажних морських дронів були уражені так званий «кримський міст» та ще один БДК «Олєнєгорський горняк», який знаходився на рейді в Новоросійську. За словами міністра оборони Великої Британії Гранта Шеппса, за останні чотири місяці Збройні Сили України знищили 20% чорноморського флоту росії. Швидше за все, це перший випадок у світовій історії, коли країна, яка практично не має власного флоту, зуміла диктувати свої умови на морі значно потужнішому противнику.
