Інститут соціології НАНУ нещодавно провів дослідження – стан українського суспільства в умовах війни. Як і роком раніше, українці залишаються оптимістами: 83,5% респондентів вважають перемогою повне звільнення окупованих територій, включаючи Крим та Донбас, але, якщо порівнювати з минулим роком, то приблизно в півтора рази побільшало тих, хто вважає, що війна триватиме ще більше року – 42% респондентів. Українці, з одного боку, зберегли позитивний погляд на перспективи своєї країни, а з іншого – за рік приблизно вдвічі поменшало тих, хто вважає, що держава справляється майже з усіма своїми зобов’язаннями – падіння з 41% до 20%. Чому так відбувається, а також як українці зараз сприймають владу, політиків та західних партнерів, «Апострофу» розповів директор Інституту соціології Євген ГОЛОВАХА.
— Скажіть, будь ласка, наскільки за останній рік змінилися настрої українського суспільства через відкриту російську агресію, її соціально-економічні та демографічні наслідки?
— Незважаючи на труднощі воєнного часу, стрес, велику кількість негативних новин, українці в цілому зберегли оптимістичний настрій. Щоправда, варто відзначити, що все ж таки показники 2023 року тут відрізняються від першого року відкритого вторгнення. Як показали наші дослідження, у грудні 2022 року оптимістично дивилося у майбутнє близько 76% українців, а влітку 2023 року вже близько 65%.
Якщо порівнювати нинішні показники з кінцем першого року відкритого вторгнення РФ, то на момент осені – початку зими 2022 року громадськість перебувала у піднесеному настрої через успіхи, які мали Сили оборони у Київській, Харківській областях та Херсоні, де нам вдалося витіснити окупантів. Зараз настрої можуть бути не такими райдужними, в тому числі і на тлі завищених очікувань від літнього контрнаступу, але все ж таки не такими, як ще кілька років тому. Адже, як показували наші дослідження за осінь 2021 року – тобто приблизно за півроку до відкритого нападу росіян – з оптимізмом у майбутнє дивіться лише 13% наших співгромадян.
У результаті виходить, що, незважаючи на гарячу фазу війни, наявність тимчасово окупованих територій, активне переміщення громадян країною та виїзд за її межі, українці все рівно демонструють високий рівень оптимізму.
— Чому, на ваш погляд, ситуація з суспільними настроями відбувається саме таким чином?
— Причин тут може бути кілька, зокрема сам факт розуміння того, що країна змогла вистояти, незважаючи на те, що окремі політики та експерти на Заході в лютому 2022 року передрікали, що Україна не протримається і кількох тижнів. Ми пам’ятаємо знамените шапкозакидальне гасло росіян «Київ за три дні», яке давно вже звучить як набридлий анекдот.
До того ж, в українців змінилося сприйняття власної економіки та потенціалу країни загалом. Причому на краще. До гарячої фази війни з РФ українці невисоко оцінювали економічний стан країни – у середньому між 3 та 3,1 балами за шкалою від 0 до 10, де 0 це «дуже погано», а 10 – «дуже добре».
Однак у 2022 році, незважаючи на зниження ВВП та втрату територій, оцінки покращилися до 4,6 балів. У 2023 році оцінка економічного становища також була ближче до 5 балів. І це при тому, що з зими 2022 року лише 12% підприємців та підприємств змогли зберегти свій бізнес у попередньому вигляді, а близько 28% — його втратили взагалі.
Для порівняння, восени 2021 року на 4-5 балів справи у нашій економіці оцінювали приблизно лише 16,1% – 16,3% респондентів.
Відповідно, нинішні дані показують, що, незважаючи на труднощі, спричинені війною, українці стали більш оптимістично оцінювати економічне та загальне становище у країні.
— Сприйняття економіки та її потенціалу залишається високим, навіть незважаючи на масовий відтік людей із країни?
— Так, але ситуація з міграцією та розумінням демографічної ситуації залишається непростою, оскільки ми не маємо точних даних, скільки саме українців залишило країну, а скільки залишилося на окупованих територіях. З України могло виїхати понад 20% населення. Ось, за даними ООН, від війни виїхало 6,2 мільйона людей, а інші джерела містять інформацію про 6,5-8 мільйонів українців за кордоном.
Моя думка така, що приблизно 50% тих, хто виїхав з різних, зокрема, особистих причин, через те, що тут в Україні залишилася рідня, повернуться назад. Але тут уже можуть виникнути й інші проблеми, зокрема пов’язані з працевлаштуванням та адаптаціями до реалій післявоєнної України.
— Як українці оцінюють президента Володимира Зеленського та політичний курс, яким країна йде в цілому?
– Показники популярності президента Зеленського залишаються дуже високими. Згідно з нашими недавніми дослідженнями, у 2023 році найвищу оцінку (10 балів) діяльності Володимира Зеленського дали 36,7% опитаних, 11,8% дали оцінку 9 балів, а 17,9% – оцінку 8 балів. Це свідчить про те, що понад 60% респондентів високо оцінили діяльність президента.
У 2022 році, коли ми проводили свій традиційний моніторинг, питання про ставлення до глави держави не порушувалося. У 2021 році більша частина опитаних критично оцінювала діяльність Зеленського на посаді президента, але якби в 2022 році таке питання було поставлено, оцінка Зеленського була б ще вищою.
Зрозуміло, що на зростання підтримки Володимира Зеленського після лютого 2022 року вплинула його жорстка лінія на відбиття агресії, небажання залишати Київ, хоча, як писали в західних ЗМІ, закордонні партнери пропонували йому евакуацію. Українці високо оцінили діяльність Володимира Зеленського, виходячи з того, як він реагував на виклики, які стоять перед країною, наскільки ефективною була його зовнішня політика, адже не варто забувати, що особливо у 2022 році українці вперше за роки незалежності побачили, що їхня країна не просто відбила атаку сильного супротивника, а й опинилася серед держав, які беруть участь у формуванні світового порядку денного.
— Незважаючи на це серед політичних опонентів Володимира Зеленського всередині країни звучить критика та навіть заяви, що наша країна нібито рухається до «авторитаризму». Наскільки такі претензії, на вашу думку, обґрунтовані?
— Тут можна сказати, що українське суспільство, на відміну від того ж російського, здебільшого складається з адекватних людей, здатних критично оцінювати інформацію, що надходить до них. Наступний важливий момент – зміцнення громадянського суспільства та самоорганізації, яке розпочалося ще у 2014 році та набуло масового характеру із зими 2022 року (активне волонтерство, участь у територіальній обороні, сприяння армії тощо). Наш народ, як показала в тому числі і новітня історія, ніколи не терпить наступ на свої права та свободи. Будь-які спроби обмежити українців у цьому плані призводили до двох Майданів. Думаю, що наше керівництво чудово це розуміє.
З іншого боку, як свідчать наші дослідження, станом на осінь 2023 року 43,6% респондентів упевнені, що в Україні є політичні лідери, які здатні ефективно керувати країною. Це більше, ніж, наприклад, наприкінці 2021 року, коли таку відповідь давали лише 25,7% опитаних, але менше, ніж у перший рік відкритого вторгнення, коли близько 60% співгромадян були впевнені, що в Україні є державні управлінці, яким можна довіряти.
Зверніть увагу, що зниження таких показників співвідноситься з деяким зниженням рівня оптимізму, який залишається високим, якщо порівнювати з часом початку президентської каденції Володимира Зеленського, проте нижчим, ніж у перший рік відкритого вторгнення.
— У чому причина, на вашу думку?
— Люди живуть у стані постійного стресу, і, як наслідок, потребують гарних новин. Знову ж таки, були завищені очікування від нашого контрнаступу на півдні. Хоча дехто забуває, з чим ми починали взимку 2022 року, і насправді сам факт того, що вдалося відбити бліцкриг ворога на Київ, консолідувати націю та сформувати міжнародну платформу на підтримку України, і все це разом дозволило зберегти державність.
Думаю, що все ж більша частина наших співгромадян адекватно сприймає ситуацію і усвідомлює, що взимку-навесні 2022 року ми просто пробігли по лезу бритви, зберігши державність. Ось це і є одне з головних досягнень останніх двох років. І річ не тільки в тому, що нам пощастило. Ми заплатили і продовжуємо платити за свою свободу велику ціну життям та здоров’ям наших співгромадян на фронті.
— Добре, але ж ви бачите, що у 2023 році активізувалися політичні процеси. У влади та представників проєвропейської опозиції (від проросійської вже нічого не залишилося) у 2022 році був своєрідний «пакт про ненапад», але зараз, судячи з ситуації, від нього нічого не залишилося. Повним ходом точаться розмови про вибори, громадськість та політики обговорюють скандальні ініціативи, пов’язані з мобілізацією.
— Якщо говорити про мобілізацію, то громадяни мають конституційний обов’язок захищати свою державу – це факт. Проблема полягає в тому, що українській громадськості, яка дуже не любить взагалі будь-які прояви закручування гайок, треба показати, що у складних питаннях (особливо таких, як мобілізація) влада готова запропонувати прозорі та зрозумілі правила, які будуть однаковими для всіх. Можна багато говорити про справедливість чи несправедливість, але все це дуже суб’єктивно.
Чи зможуть політичні сили, відмінні від президентської «Слуги народу», скористатися такими громадськими дискусіями, зібравши політичні очки, питання відкрите. Як показує наше недавнє дослідження, лише 27,1% респондентів вважають, що серед існуючих політичних партій та рухів є ті, кому можна довірити владу. Тут показники приблизно повернулися до рівня до кремлівського вторгнення, коли восени 2021 року близько 24% опитаних ствердно відповідали на це питання. От минулого року на тлі загального підйому позитивно оцінювали потенціал українських партій уже 34,5% співгромадян. Як бачите, і тут спостерігається зниження динаміки.
— Як українці сприймають політику країн Заходу, допомогу, яку партнери нам надають?
— Тут можна сказати, що більшість українців вдячні за допомогу, яку надають закордонні партнери. Близько двох третин співгромадян висловлюють подяку та вважають, що Захід надає значну підтримку, але є й прояви невдоволення щодо темпів та ефективності цієї допомоги. Але важливо пам’ятати, що за останні півроку оцінки українцями допомоги Заходу погіршилися. Особливо на тлі перебоїв з фінансовою допомогою та темпами постачання озброєнь, хоча ми дійсно повинні бути вдячні за те, що наші партнери нам уже надали.
— Є версія, що колективний Захід постійно тягне з наданням важких озброєнь або дає менше, ніж потрібно, щоб уникнути стрімкої поразки кремлівського режиму Путіна та подальшого краху РФ. Наскільки взагалі такі побоювання обґрунтовані? Чи, може, вони не так бояться поразки Путіна, як перемоги України?
— Захід «боїться» не перемоги України, а того, що буде у РФ наступного дня після неї. Повертаючись до того, що говорив на початку, знову постає питання загальної адекватності населення та наявності громадянського суспільства. Ось у РФ із цим великі проблеми. На Заході розуміють, що кремлівський режим, програвши війну, ризикує впасти, залишивши і без того ошаліле російське населення віч-на-віч з величезним ядерним потенціалом. Куди це населення побіжить, і що воно почне витворяти, ніхто передбачити не може. Якщо там за поребриком все завалиться, то ми будемо серед перших, хто це на собі відчує, тому я не поділяю позицію деяких наших диванних патріотів щодо «добрих росіян». Мовляв «добрий», тільки якщо мертвий. Нам доведеться взаємодіяти з цією публікою, знаходити з ними спільну мову, у тому числі для того, щоб було з ким розмовляти в Москві, коли бункерного диктатора не стане.
