Смерть колишньої заступниці генерального прокурора України Ольги Колінько залишається моторошно загадковою. Тіло 71-річної юристки виявили 10 січня – поліція зламала двері її квартири, бо жителі нижнього поверху поскаржилися, що на них тече вода. Далі – страшніше: у сусідній квартирі лежала мертвою донька Ольги Михайлівни – Ярослава, яка жила поруч і доглядала за хворою матір’ю.
За попередніми висновками судмедекспертів, обидві жінки пішли з життя ще торік, однак не в один день. Ольга померла два місяці тому, її дочка – три тижні тому. Що відбувалося у цей проміжок часу, має з’ясувати слідство. Як, власне, і причини смерті. Поки ж відомо тільки, що ознак насилля на тілах не виявлено.
З публічного простору Ольга Колінько пішла у 2005 році, коли її вдруге звільнили з Генпрокуратури. А до того була досить яскравою постаттю, оскільки посада пов’язувала її з багатьма резонансними справами. Окрім того, в 2008-му було жорстоко вбито її батька, 85-річного Михайла Чоботька (див. В тему). Кореспондентка KP.UA зібрала все, що відомо про Ольгу Колінько, та поспілкувалася з людьми, які її пам’ятають.
Вдала кар’єра
Ольга Михайлівна народилася на Київщині – у селі Березань. Юридичну освіту здобула в Київському университеті. В органах прокуратури почала працювати з 1976 року.
— Ольгу Михайлівну я знав, відколи вона працювала начальником відділу у прокуратурі Києва, — каже колишній заступник генпрокурора, а нині адвокат Олексій Баганец. – Потім її перевели на посаду начальника природоохоронного відділу в Генеральну прокуратуру, і от з цієї посади вона одразу була призначена заступником генерального прокурора (це відбулося у 1993 році невдовзі після призначення генпрокурором Владислава Дацюка. – Ред).
Олексій Баганець каже, що таке різке кар’єрне зростання працівники ГПУ сприйняли з подивом.
— По перше, таку посаду, як заступник очільника ГПУ, ще ніколи не довіряли жінці. По-друге, була традиція, що в керівництво генпрокуратури мали приходили за певними щаблями росту – попрацювати принаймні прокурором району або заступником прокурора області. Але Ольга Михайлівна проявила себе як активний фахівець. Коли інші заступники боялися телекамер, то вона вільно почувалася перед журналістами і фахово давала коментарі.
До слова, після Ольги Колінько ще тільки одна жінка займала посаду заступника генпрокурора – це Тетяна Корнякова, яка прийшла у 2002 році при Святославі Піскуну. Ольга Михайлівна в цей час з Генпрокуратури звільнилася — очолювала Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією при президентові Леоніді Кучмі.
За власним бажанням, але під тиском
Перебуваючи на посаді заступника, з 1993 по 2000 роки Ольга Колінько благополучно пережила чотирьох генпрокурорів, а от з Михайлом Потебеньком потроху почалися нелади, які в 2000-му переросли в конфлікт, зумовлений, як кажуть, рухом певних фігур на політичній шаховій дошці.
За посадовими обов’язками Колінько здійснювала нагляд за дотриманням закону у відношенні прав, свобод громадян і захисту інтересів держави, тобто брала участь у гучних кримінальних справах, як от справа Юхима Звягільського чи Павла Лазаренка. Потебенько був згоден залишити за Колінько приставку “зам”, але відсував її від відповідальних обов’язків. Фактично понижував у посаді.
Колінько заявила, що її утискають через політичні мотиви. Генпрокуратура видала пресреліз, де це заперечувала — пояснювала перерозподіл посадових обов’язків браком фінансування і в свою чергу висувала до Колінько претензії в тому, що на закріпленій за нею ділянці роботи до 73% порушених кримінальних справ закривалися з реабілітуючих обстави чи інших причин.
6 січня 2000 року Ольга Михайлівна отримала звільнення, написавши заяву за власним бажанням.
Справа Лазаренка: “Вона робила свою роботу”
Наказ про відставку Павла Лазаренка з посади прем’єр-міністра тодішній президент Леонід Кучма підписав 2 липня 1997 року, а знаменита кримінальна справа проти нього була відкрита більш ніж через рік, коли ексочільник Кабміну вже просив політичного притулку в Америці. Ольга Колінько не була безпосереднім куратором розслідування, але нібито ініціатором відкриття ряду справ по певних епізодах.
У 2003 році в інтерв’ю газеті “2000” генеральний прокурор Святослав Піскун виступив з різкою критикою на адресу Колінько. «Виявилось, що Колінько насправді не мала відношення до жодної справи по Лазаренку… Ті справи, які вона реально порушила, – це були справи по аптеках, ціна питання по якихось 20-30 гривень. Потім вони були припинені або судом, або прокуратурою», — заявив Піскун. За його твердженням, саме через цей провал Потебенько свою заступницю і звільнив.
А ось що нам розповів колишній адвокат Павла Лазаренка з української сторони Віктор Чевгуз:
— Ми перетиналися з Колінько по справі Лазаренко і ще по одній справі, яку я не хочу зараз ворушити. Що можу сказати… Вона виконувала свою роботу, вона – прокурор. Ми, група адвокатів, виконували свою. Не можу сказати, що з її сторони були якісь помилки чи процесуальні порушення. Нічого більшого, ніж зробила, вона не могла зробити. По-перше, у справі був інший куратор зі сторони заступників генпрокурора, по-друге, коли Лазаренку були висунуті обвинувачення, він був уже за кордоном. Генпрокуратура відправила матеріали справи в США, а ми написали заперечення на обвинувачення, переклали на англійську, завірили нотаріально і також направили в американський суд. Суд погодився з нами і призупинив кримінальне провадження. Що з ним зараз, я вже не знаю. Але це не провина Колінько, бо вона мусила підтримувати державне звинувачення і не могла спростовувати те, що не довело слідство.
Повернення і остаточне звільнення
На відміну від інтриг, які в державних органах намагаються приховувати, конфлікт Ольги Колінько зі Святославом Піскуном носив публічний характер. За головування Ольги Михайлівни, Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією викрив серйозні порушення серед правоохоронців Одеської області. Колінько вимагала від Піскуна звільнити обласного прокурора, а він відмовлявся. Крім того, Колінько дала гучну пресконференцію, на якій звинуватила очільника ГПУ в тому, що паралельно посаді він веде комерційну діяльність, при цьому були названі імена причетних до цієї діяльності родичів генпрокурора.
В пресі це називали “Піскунгейтом” і теж пояснювали політикою. З одного боку на Піскуна гострив зуби Віктор Медведчук, з іншого — ним був незадоволений Леонід Кучма, бо генеральний тяжів до “Нашої України” Віктора Ющенко.
Зрештою, Святослава Піскуна звільнили від посади, Ольга Колінько повернулася в ГПУ. Після перемоги Помаранчевої революції, коли Піскун повернув собі крісло, вона продовжувала критикувати його тепер уже як шефа. В травні 2005 року Святослав Михайлович позбувся неласкавої заступниці, скоротивши її посаду.
Про приватне життя Колінько відомо небагато. Після розлучення вона не створила нової, принаймні офіційної, сім’ї, одиначкою залишилася і донька. Пишуть, що останні роки Ольга Михайлівна важко хворіла.
В тему
Ще одна трагедія
В листопаді 2008 року у Березані вбили батька Ольги Колінько – 85-річного Михайла Чуботька. Тіло знайшли в колодязі, що за хатою. Старого вдарили ломом по голові і ще живим скинули у воду.
Серед версій розглядалася помста Ользі Колінько за справи, які вона розслідувала. Речі в будинку пенсіонера були розкидані, але нібито злочинці не взяли грошей.
Під кінець листопада міліція відзвітувала про затримання підозрюваних. Ними виявилися троє молодиків, які скоїли аналогічне вбивство в Борисполі. Зловмисники казали, що не знали, на кого саме напали. У дворі Чуботька вони спокусилися старим трактором, з якого хотіли зняти деталі.
