В українському суспільстві та політикумі продовжуються дискусія, щодо посилення мобілізації, додаткових повноважень ТЦК з метою суттєво зменшити кількість лазівок для ухилення від військової служби. Сили оборони України, як зазначає Генштаб, потребують поповнення для компенсації втрат, а також для формування резервів на випадок спроб кремлівських окупантів активізувати наступальні дії, або розширити фронт, атакуючи, наприклад, з півночі. Президент Володимир Зеленський, погоджуючись з тим, що країні потрібні законодавчі зміни щодо мобілізації, не бачить необхідності заводити до війська ще 500 тис. громадян, як того вимагають військові. При цьому усі гілки влади, а також Генштаб намагаються дистанціюватись від найбільш скандальних та репресивних законодавчих ініціатив щодо мобілізації, переводячи стрілки один на одного. Чому так відбувається та в якому форматі треба проводити мобілізаційні заходи, щоб вони забезпечували обороноздатність, а з іншого боку не порушували фундаментальні права громадян, в інтерв’ю “Апострофу” розповів суддя Конституційного суду у відставці Віктор Шишкін.

– Вікторе Івановичу, почнемо з, мабуть, найважчого питання, яке зараз обговорюється – з мобілізації. Уже більше місяця тривають дискусії щодо цього документу. Об’ємний законопроект про зміни в мобілізації та військовій службі, запропонований Кабміном 25 грудня минулого року, відкликали з парламенту. Чому так відбувається? І чи немає тут затягування часу?

– Якщо говорити коротко, то багато з того, що відбувається навколо мобілізації та оборонних заходів загалом (територіальна оборона, забезпечення армії та інше) можна, на жаль, охарактеризувати одним словом – “бардак”.

Згадаймо, як усе відбувалося із зазначеним законопроектом, який формально було подано Кабміном. Документ внесли до парламенту в ніч перед Різдвом, міністри після того зізнавались, що проголосували за нього, не встигнувши ознайомитись. Все робилося поспіхом.

Одночасно у ЗМІ поширювалася інформація про те, які жорсткі заходи містяться у запропонованому проекті закону. Офіс президента від проекту відмежувався. Люди, які безпосередньо його готували, також зникли. Народним депутатам від “монобільшості” дали вказівку його не коментувати та адресувати всі питання до військових. Міністр оборони Умеров також нічого не коментував.

У результаті головкому Валерію Залужному довелося йти на прес-конференцію та відповісти на запитання щодо законопроекту, до розробки якого Генштаб взагалі не має жодного стосунку. У результаті вийшло, що “зелена влада” людям нічого не пояснила, але налякала більшу частину суспільства. Замість того, щоб піднімати бойовий дух та мобілізувати суспільство (а це не лише мобілізація військовозобов’язаних, а й усіх ресурсів) зробили зовсім протилежні речі.

Конституція України стверджує, що захист країни – це завдання всього народу. Важливо розуміти, що Конституція гарантує громадянам багато прав і накладає лише 6 або 7 зобов’язань. Так ось захист своєї країни – це один із обов’язків громадян.

– В чому саме, на ваш погляд, коріння проблеми? Тільки у діях влади? Якщо подивитися на законодавчу базу, пов’язану з мобілізацією, то її приймали ще на початку 90-х, коли влада вірила у партнерські відносини з РФ і підписала сумнозвісний “Будапештський меморандум”.

– Справді, чинний закон “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, ухвалений ще за президента Кравчука, а також Конституцію вже за Кучми готували люди, які мало думали про війну. Мало хто тоді сприймав РФ як загрозу. Москалям віддали стратегічні озброєння у рамках “Будапештського меморандуму”, що зараз виглядає просто безумством. У результаті початок відкритої війни з РФ продемонстрував недосконалість зазначеного закону, а ті законопроекти щодо мобілізації, які зараз лежать у парламенті, також виглядають необдуманими та безвідповідальними.

В історії з мобілізацією не праві практично всі – Банкова, депутатський корпус та Кабмін. Запитань до Генштабу тут все ж таки менше, хоча і вони також є. Особливо щодо того, як влада і військове командування намагаються “реформувати” територіальну оборону. Офіс президенту, влада країни в цілому поводиться так, ніби вона забула, що саме озброєний і самоорганізований народ не дозволив москалям “взяти Київ за три дні”. І що зрештою? Замість того, щоб і надалі зміцнювати народне ополчення, створювати для нього умови, влада через кабмінівські структури та бюрократію вставляє палиці в колеса волонтерам і вихолощує саму ідею територіальної оборони. На “подяку” за службу та захист столиці волонтери та бійці ТРО отримали “реформи” генерала Танцюри, які звелися просто до ліквідації формувань.

– Тобто ви хочете сказати, що влада з одного боку веде не зовсім вмілу мобілізацію, а з іншого – побоюється озброєного народу?

– Можливо, що й так, але більш глобальною проблемою є те, що влада та армійське командування не зовсім розуміють, що мобілізація не обмежується просто набором додаткового числа людей для поповнення втрат. Для протидії російській агресії необхідні екстрені дії, які використовують ресурси держави, але за минулий рік влада так нічого й не зробила. Вони обіцяли мільйони дронів, але митниця за черговою дебільною постановою Кабміну вставляє палки в колеса, фактично роблячи з волонтерів, які завозять комплектуючі, “контрабандистів”.

Аналогічно, знаю ситуації, коли волонтери та сили ТРО власним коштом купують старі радянські “Жигулі” і переробляють їх у баггі. За відносно невеликі гроші виходить спритна машина, яку можна використовувати у вирішенні найширшого спектру бойових завдань. Коштує помітно менше зарубіжних зразків. Ну, і як будь-яке ще радянське авто підходить під наші дороги та умови. Як на це реагують наші чиновники? Замість того, щоб підтримати такі ініціативи, вони відмовляються підписувати відповідні документи щодо прийому таких машин, посилаючись на те, що в них є “російські деталі”. Де тут логіка та здоровий глузд? Звісно, у старому “Жигулі” можуть бути і “російські”, і “радянські” деталі.

Усе це слід розцінювати як справжнісіньке шкідництво і підрив обороноздатності країни. Щодо зрадників, які продовжують зливати інформацію ворогу, також не варто забувати. Але при цьому влада не довіряє власному народу, розформовує батальйони територіальної оборони. І якщо в мене навесні-літом 2022 року був оптимізм, що ми відносно швидко дамо москалям по морді, то зараз такого оптимізму, на жаль, немає.

– Яким у такому разі має бути законодавство щодо мобілізації?

– Створення багатьох нових законопроектів про мобілізацію з лазівками для ухилення неефективне. Не слід передбачати можливості ухилення, такі як інвалідність, багатодітність чи можливість відкупитись від служби, якщо платиш великі податки. Але з іншого боку нерозумно відправляти всіх на фронт. Влада має визначати, як краще використати потенціал кожного громадянина для захисту країни. Нині багато хто беруть участь у захисті, що відповідає потребам країни, яка у стані війни.

Мобілізація має бути комплексною, включаючи не лише фронтові, а й тилові завдання, такі як охорона складів, робота на військових підприємствах, розбір завалів, пожежогасіння, будівництво оборонних споруд, медична допомога, евакуація людей та інше. До речі, в тому числі й цим займалися загони ТРО, які згодом почали ліквідувати.

Такий підхід виключив би спекуляції щодо конституційності мобілізації та запобіг би використанню ситуації ухилянтами для компрометації процесу. Комплексна мобілізація всіх громадян для різних завдань була б гуманнішою, справедливішою і відповідала б Конституції, а не просто зводити все до спірних чи репресивних механізмів. Адже такі пропозиції як обмежувати ухилянтам операції з нерухомістю, право на керування транспортом, отримання прав водія або доступ до кредитів є сумнівними. Зрештою вони лише стимулюють “ухилятися”. Інша річ, що велике питання у професіоналізмі тих, хто вказані законопроекти пропонує.

– Який вихід? Дехто говорить навіть про проведення виборів?

– Так, вибори парламенту потрібні хоча б для того, щоб перезавантажити Верховну Раду і відповідно Кабмін, щоб вони перестали штампувати ідіотські постанови, які сковують волонтерів та добровольчий рух. Конституція не містить прямої заборони на проведення виборів президента в умовах воєнного часу. Щодо парламентських, такі обмеження є, але саме під час дії воєнного стану. Тобто для старту виборчої кампанії президенту достатньо не звертатися в парламент для чергового продовження воєнного стану.

Наприклад, зараз воєнний стан діє до 14 лютого 2024 року. Інша справа, що владі в нинішніх умовах вибори невигідні, оскільки такої слухняної монобільшості у Банкової вже не буде.

Комментарии