Владна верхівка знову заговорила про те, що непогано було б соцдопомогу біженцям за кордоном спрямовувати до бюджету України, а країна сама б розподіляла кошти між людьми. Про це президент Володимир Зеленський сказав у ході інтерв’ю німецькому телеканалу ARD, пояснивши, що таким чином можна було б підтримати українську економіку та уникнути подвійних виплат.
Біженці від такої ідеї зі зрозумілих причин не в захваті, але тут постає інше питання: наскільки реально реалізувати такі побажання української влади?
Кого збираються підтримувати?
Пропозиція спрямовувати європейську допомогу до українського бюджету незмінно викликає бурхливу реакцію. Багато хто не сумнівається, що ці гроші насамперед «підтримали» б не українську економіку, а українських чиновників.
– Моя мама-пенсіонерка зараз живе в Естонії та отримує доплату до української пенсії близько 300 євро, – розповідає Дарина. – Ця доплата не покриває навіть оренду маленької квартири-студії, але принаймні приходить вчасно і без сюрпризів. Не хочу навіть думати про те, що ці гроші вона отримуватиме через «посередництво» України. Мало українським пенсіонерам потріпали нерви з ідентифікацією (і ця епопея ще не закінчилася), то ще й тут пропонують щомісяця жити в очікуванні, чи вирішать цього місяця виділити допомогу моїй мамі, чи вважатимуть, що з неї вистачить української пенсії 5 тис. грн? Друге питання – хто саме вирішуватиме? Чи не ті люди, котрі регулярно стають головними героями корупційних новин в Україні?
Людмила, яка зараз живе в Польщі, вважає, що на відстані українській владі не надто добре вдається розбиратися у питаннях виплат та підтримки.
— Мовні курси – це допомога? Віддавати цю допомогу грошима Україні чи все ж таки дати можливість українцям у Європі освоїти мову, яка потрібна їм для життя та роботи? – міркує Людмила у розмові з Коротко про. – Або, наприклад, у Польщі доплати на дітей, які прибули після 24.02.2022, такі самі, як на польських дітей – з нового року це 200 доларів щомісяця. З якої радості ці гроші мають приходити не українським дітям у Польщі, а чиновникам в Україні? Хоча не сумніваюся, що вони зовсім не проти звалити на себе важкий тягар розподілу сотень мільйонів євро.
Гроші «витікають» до Європи
Якщо залишити осторонь емоції, посил президента зрозуміти нескладно. Гроші з України справді продовжують «текти рікою». По-перше, коли українці евакуювалися з країни, вони намагалися вивезти все нагромаджене. По-друге, вся європейська допомога залишається у самій Європі, стимулюючи споживчий попит та фактично підтримуючи самі європейські економіки. І, нарешті, по-третє, якщо до війни українська економіка багато в чому трималася за рахунок трудових мігрантів (у передвоєнному 2021-му заробітчани перевели в Україну 15 млрд доларів), то зараз ситуація змінилася з точністю до навпаки: у 2023 році витрати українців за кордоном з українських банківських карток склали близько 17 млрд доларів.
Саме про це і каже президент: «Наші гроші поїхали, а європейські гроші залишаються там, де залишилися громадяни України. Поза територією України. Просто хотів би, щоб ми звернули на це увагу. Коли весь світ говорить про фінансову підтримку українців, я хотів би звернути увагу, де залишається більша частина цих грошей».
Аналітик компанії «Центр біржових технологій» Максим Орищак у розмові з Коротко про зазначив, що бажання влади отримати додаткові кошти абсолютно зрозуміле.
– У 2024 році дефіцит українського держбюджету становить близько 43 млрд доларів, – наводить цифри експерт. — Самостійно країна таких коштів знайти не зможе. Більшість дефіциту, близько 32 млрд доларів, має бути покрита США та Європою. Враховуючи, що схвалення фінансової допомоги поки що пробуксовує, керівництво України «підсвічує» поточні грошові потоки, які теоретично можна було б перенаправити до українського бюджету. Соціальні виплати біженцям – один із таких варіантів.
Якби допомога біженцям справді почала приходити в українську скарбницю, для економіки теоретично це обернулося б суцільними плюсами.
По-перше, каже Максим Орищак, це близько 1,5 млрд євро на місяць, або близько 18 млрд євро на рік, тобто більше половини очікуваної фінансової допомоги США та Європи для покриття дефіциту українського бюджету.
По-друге, це стало б серйозним важелем впливу на тих, хто виїхав з країни, адже можна не сумніватися, що українська влада сформулювала певні критерії для перерахування допомоги.
По-третє, продовжує експерт, це прибуток українських банків, які займалися б переказом коштів.
І, нарешті, по-четверте, це (в умілих руках) спосіб тиску на самих європейців.
Але це лише мрії, оскільки практично такий розвиток подій нереальний.
«Це нереально і не потрібно»
Відповідаючи на запитання, як вони ставляться до подібних ідей, абсолютна більшість опитаних економістів зізналася, що негативно.
– Сьогодні в Європі перебувають мільйони українських біженців. Якщо кошти для їхнього життя та соціалізації на новому місці з якихось причин почнуть затримуватись і тим більше не виплачуватись (за умов перерозподілу, бюрократії, корупції, технічних збоїв тощо), це призведе до швидкого погіршення криміногенної обстановки, а потім і до зростання соціальної напруги у самих європейських країнах. Це нікому не потрібно, – зазначив Максим Орищак.
З тим, що такий розвиток подій дуже малоймовірний, погоджується і економіст Владислав Банков. За його словами, тотальна корупція поставила хрест на довірі західних партнерів до української влади. Ніхто не хоче давати мільярди на утримання місцевих корупціонерів.
– Проблема тут велика, і було б дивно це заперечувати, – каже президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. – З одного боку, європейські виплати фактично стимулюють українців не повертатись до України. З іншого — всі ці виплачені мільйони спонсорують виключно західні економіки і нічого не дають Україні.
Як би там не було, каже Охріменко, на ці гроші українському бюджету можна не розраховувати: виплати на біженців зменшуватимуться, але до нашої скарбниці ніхто «біженські гроші» не перераховуватиме.
Економісти пояснюють, що бюджетам європейських країн байдуже, хто отримуватиме «біженську» допомогу – сирієць, українець чи марокканець. Але при цьому важко уявити, щоб країна передавала частину цих коштів у рамках міграційних платежів будь-кому. Адже це автоматично означало б, що українці в Європі поставлені в гірші умови, ніж інші біженці.
— Думаю, що всі ці роздуми, швидше, про справедливість, ніж про фінанси, — підсумував економіст Олександр Гаврутенко. — Як би не було розподілено гроші, завжди буде місце для несправедливості. Частину допомоги Україна розподіляє через фінансування державних витрат на користь всього суспільства, частина (для тих, хто виїхав) має цільовий характер, що вважається більш ефективним, особливо у країнах із високим контролем таких витрат. Це дуже різні гроші, різні джерела, процедури, цілі та наслідки. І об’єднувати їх, замінювати одне на інше або щось виправляти з погляду справедливішого розподілу не потрібно та й неможливо.
