Наприкінці цього тижня з-за кордону було чимало новин, які безпосередньо торкалися України. Президент Володимир Зеленський підписав дві угоди щодо безпекових гарантій для України з найпотужнішими державами Євросоюзу, а також провів низку зустрічей з важливими партнерами на полях Мюнхенської безпекової конференції. Про те, що це дає Україні, читайте у матеріалі «Апострофа«.
Чіткий меседж
Якщо читати повний текст угод, підписаних з Німеччиною та Францією, там справді можна знайти багато хороших слів про «намір надавати непохитну підтримку Україні стільки, скільки буде потрібно», у різних сферах: від постачань зброї та розвитку вітчизняної оборонки до відбудови та підтримки реформ. Також з цікавого: Париж та Берлін окремо виділяють боротьбу з «небезпечною організованою злочинністю», співпрацю у сфері кібербезпеки, а також розвідки.
Звісно, у кожної угоди є свої особливості. Приміром, Німеччина робить додатковий акцент на допомозі у розвитку оборонної промисловості (цей блок в угоді розписано досить конкретно) та важливість контролю за озброєнням, яке отримала Україна.
Та мабуть, найбільше уваги привернув пункт про плани на випадок нового нападу Росії на Україну. Він повторюється в домовленостях і з Францією, і з Німеччиною. Був цей пункт і в аналогічному договорі з Великобританії, підписаному Києвом у січні. Ця норма розписана вкрай нечітко: якщо Росія знову нападе, протягом 24 годин відбудуться консультації, аби визначити подальші кроки. І тут годі було чекати чогось більшого, знаючи політичну позицію обох країн.
Тож, з одного боку, угоди фіксують те, що відбувається і так. З іншого, це важливе повідомлення світу.
«Це дворівневий меседж. По-перше, Російській Федерації – що створюється і посилюється європейська архітектура безпеки. По-друге, це меседж самим західним суспільствам, що така архітектура безпеки в принципі створюється. Ключові країни, зокрема, «Великої сімки» з початку 2024 року взяли для себе це орієнтиром», — каже в коментарі «Апострофу» програмна директорка безпекових програм Центру оборонних стратегій Вікторія Вдовиченко.
Така стратегія опирається на очікування відкритого конфлікту з Росією.
«Вони (країни «Великої сімки» – «Апостроф») не були готові у 2022-му, не були готові у першій половині 2023-го. Чому вони почали нарощувати виробництво зброї в другій половині минулого року? У Німеччині почали з’являтися дослідження, в яких війна з Росією – це питання 6-10 років, — каже редакції головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус, — Але знову ж таки, вони думають насамперед про свою обороноздатність. Це не означає, що вони щось зробили і передали Україні. Ми отримуємо або старішу зброю, або нову ту, яку можна випробувати на полі бою».
Також угоди є своєрідною страховкою на випадок, якщо нові уряди в Німеччині та Франції вирішать обмежити підтримку України через політичну кон’юнктуру чи просто популізм.
І тут окремо слід виділити тези про політичні перспективи України. В угоді з Німеччиною багато уваги про підтримку членства України в ЄС, але майже нічого про вступ до НАТО – лише 3 побіжні згадки на всю угоду. Франція також заявляє про підтримку вступу України до ЄС, але лише про «підтримку оперативної сумісності з НАТО».
І це важливо на тлі іншої події, що відбувалася цими днями.
Про що говорили в Мюнхені
Цього року Мюнхенська безпекова конференція проходила в умовах появи нових загроз. Операція Ізраїлю проти ХАМАС, загострення по всьому Близькому Сходу, перебої з торгівлею через Червоне море – це лише деякі з нових викликів.
Занепокоєння світу тим, як у США Дональд Трамп знову рветься до влади, вже стало загальним лейтмотивом більшості міжнародних зустрічей.
І поки що саме керівництво США не може запевнити союзників у прогнозованості своєї політики ні після виборів, ні у найближчі місяці. Характерно, що віцепрезидентка США Камала Гарріс не змогла відповісти на питання, що буде у випадку подальшої затримки із допомогою для України.
«Є лише план А, який передбачає, що Україна отримає все, що вона потребує», – сказала Гарріс під час спільної пресконференції з Зеленським.
Окремий виклик – зменшення уваги до України з боку населення ЄС, а на пересічних європейців таки орієнтуються політики.
В щорічній доповіді організаторів Мюнхенської безпекової конференції чітко фіксується зміщення уваги на інші загрози. Вона складена на основі соціологічних опитувань по всьому світу.
«Майже всі індикатори, пов’язані з війною Росії проти України, впали, включаючи (загрозу) використання ядерної зброї агресором та перебої у постачанні енергоносіїв», — сказано в доповіді.
Росія як загроза за рік опустилася з перших місць в усіх країнах «Великої сімки», хіба що за винятком Японії. Головні ж загрози – екстремальні зміни погоди, «радикальний ісламський тероризм”, масова міграція в результаті воєн, зміни клімату, а також кібератаки.
Це, так би мовити, «тактичне» тло. Воно також буде мати свій вплив, з огляду на наближення виборів у Європарламент цього літа та зростання ваги популістських партій по всьому Євросоюзу.
У відповідь на такі настрої, європейським політикам добре зрезонувала промова президента Володимира Зеленського з тезою «Будь ласка, не запитуйте Україну, коли завершиться війна. Запитуйте себе: чому Путін все ще у змозі її продовжувати«.
Попри всі виклики стратегічна рамка для відповідальних європейських політиків залишається незмінною – підготовка до можливої війни з Росією та зміцнення обороноздатності ЄС.
І тут прозвучало одразу кілька важливих ідей. На конференції голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн нарешті запропонувала створити окрему посаду єврокомісара ЄС з питань оборони. Активізувалася дискусія про «Ядерну зброю Євросоюзу», переозброєння у низці країн ЄС і численні військові навчання зі сценарієм відбиття російського нападу.
Важливо, що Україну уже сприймають як частину європейської системи безпеки. Однак, тут попри хороші новини, ще багато роботи.
«Для нас ідея, що ми підпишемо декілька безпекових забов’язань і все – це не формат забезпечення безпеки для України. Цього недостатньо. Це початкова рамка, але тепер її треба якісно наповнювати. І головне, щоб безпекові запевнення в усіх текстах угод та політичних меседжах були фундаментальними в процесі підготовки України до членства в НАТО», — додає Вікторія Вдовиченко.
Ключовим у цьому плані буде саміт НАТО у Вашингтоні цього літа. Дехто вважає, що Україна все ж таки отримає запрошення від Північноатлантичного Альянсу. Утім, головне слово зараз лишається за хазяїном Білого дому. Але поки, зазначають джерела «Апострофа», Байден не хоче бачити Україну в НАТО.
