Після російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року велика війна повернулася до Європи, що змушує європейців по-новому поглянути на безпеку та обороноздатність континенту. У зв’язку з цим країни ЄС ухвалили оборонно-промислову стратегію, в рамках якої передбачається суттєве нарощування виробництва озброєнь та військової техніки. Ця стратегія, серед іншого, передбачає включення до такого виробництва українських підприємств. «Апостроф» розбирався, у чому може полягати українсько-європейська співпраця у сфері ОПК, і чим сторони такої співпраці можуть бути корисними одна для одній.

Війна повертається до Європи

Європейська комісія 5 березня 2024 року оприлюднила першу в історії Євросоюзу Європейську оборонно-промислову стратегію (EDIS). До цього, з моменту свого утворення, ЄС переймався переважно економічними та політичними питаннями, залишаючи оборону на відкуп НАТО та національним урядам. Проте тривала війна Росії проти України і зростання загроз нападу РФ на інші країни змусили європейців замислитися над питанням посилення власної обороноздатності.

Мета стратегії — зміцнення європейської оборонно-промислової бази до того рівня, який дозволив би їй повною мірою задовольняти потреби держав-членів Євросоюзу. На її реалізацію передбачено виділити з бюджету ЄС 1,5 мільярда євро протягом 2025-2027 років з можливістю розширення фінансування.

Європейці не приховують, що така підвищена увага до розвитку військово-промислового комплексу пов’язана з російсько-українською війною. Ця війна примусила країни, які протягом багатьох десятиліть насолоджувалися миром, задуматися, чи достатньо захищеним є континент.

«Зіткнувшись з поверненням війни високої інтенсивності до Європи після неспровокованого повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році, ЄС повинен швидко посилити свою оборонну готовність, — говориться в стратегії. — Світовий порядок, який заснований на правилах, піддається серйозному випробуванню, і країни, що знаходяться поблизу ЄС, а також за його межами, все більше страждають від напруженості, нестабільності, гібридних загроз та збройних конфліктів. Ці події кидають виклик нашій безпеці, процвітанню та демократичним цінностям».

Тож не дивно, що особлива увага в стратегії приділяється розвитку військово-промислового співробітництва з Україною.

Як повідомило українське Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, при розробці стратегії єврочиновники активно консультувалися з вітчизняним урядом, вивчали наш досвід оборони від російської збройної агресії, а також пропозиції щодо спільного розвитку європейського та українського ОПК, які частково було враховано.

В підсумковому документі зафіксовано, що Україна зможе брати участь у європейських програмах з підтримки оборонно-промислового комплексу, українським компаніям буде надано підтримку в нарощуванні потужностей та співпраці з європейською індустрією, також буде налагоджено обмін інформацією щодо розробок військової техніки.

Для реалізації цілей стратегії передбачається проведення в нинішньому році Форуму оборонної промисловості ЄС-Україна. Крім того, щоб забезпечити взаємодію між стартапами та інноваторами Євросоюзу, а також промисловістю й збройними силами України, ЄС відкриє у Києві Офіс інновацій.

На США надії мало

Тож, ухвалення Європейської оборонно-промислової стратегії свідчить про докорінну зміну ставлення ЄС до власної безпеки.

«Першим про системні проблеми Європи у галузі виробництва всього спектру зброї, в першу чергу, боєприпасів, заговорив в середині 2022 року міністр оборони Великої Британії Бен Воллес (був на посаді до серпня 2023 року), — розповів «Апострофу» військовий експерт Валентин Бадрак. — А вже влітку 2023 року більшість європейських політиків дійшли висновку, що Європа потребує різкого збільшення можливостей власної оборонної промисловості».

На його думку, сьогодні одним з актуальних безпекових питань для ЄС є зменшення залежності від імпорту необхідної сировини та комплектуючих, створення технологічних ланцюжків від сировини до кінцевої продукції для того, щоб необхідна зброя та боєприпаси вироблялися на континенті від початку до кінця.

«В цьому питані Росія сьогодні обходить не лише Україну, але й Європу, — каже Валентин Бадрак. — Вона має повні ланцюжки з виробництва більшості видів зброї».

На настрої європейських політиків також вплинули політичні процеси в США. Затримка з виділенням допомоги Україні змушує керівників держав ЄС побоюватися, що у випадку нападу Росії Європа може не отримати підтримки з-за океану й залишитися з ворогом сам на сам.

«До 5 березня зберігалася надія, що в Сполучених Штатах все ж таки буде ухвалено рішення щодо пакету допомоги, — говорить Валентин Бадрак. — Проте після того, як стало ясно, що покладатися на США більше не можна, європейці вирішили, що саме час ухвалювати рішення про прискорений розвиток власної збройної промисловості. Бо небезпека наступу Путіна на НАТО стає все більш реальною».

Все це тим більше актуально в контексті можливого переобрання на пост президента США Дональда Трампа, який запам’ятався, зокрема, скандальними заявами, що Сполучені Штати не захищатимуть європейські країни, які витрачають на безпеку менше 2% свого ВВП, та погрозами вивести США зі складу НАТО.

Взаємовигідна співпраця

Співробітництво європейських зброярів з українськими є природною частиною процесу, оскільки за час війни вітчизняні інженери розробили значну кількість нових зразків озброєння, які сьогодні проходять випробування в умовах найбільшої війни ХХІ століття.

«Європейці усвідомили, що український оборонно-промисловий комплекс є для Європи не тягарем, а активом, — розповідає Валентин Бадрак. — Сьогодні наші підприємства є лідерами у системному виробництві та використанні багатьох новітніх видів озброєнь. І їх співробітництво з європейськими зброярами може бути корисним для обидвох сторін».

Зокрема, за його словами, Україна досягла значних успіхів у розробці різноманітних безпілотних систем. Причому не лише авіаційних, але й морських та наземних. Вітчизняні дрони вдало поєднують у собі відносну дешевизну з високою ефективністю їх застосування на полі бою.

«Наприклад, сьогодні в Україні активно розробляються і виробляються новітні засоби радіоелектронної боротьби, — каже експерт. — Також Європа потребує розвитку ракетних технологій. Крилаті ракети є у багатьох країн, а от у розробці балістичних Європа відстає. Це відставання потрібно компенсувати, і тут дуже корисними можуть стати вітчизняні ракетні розробки».

Також, вважає він, українські підприємства можуть взяти участь у спільних розробках систем ППО та протитанкових комплексів, а також зброї, яка використовує нові фізичні принципи, зокрема, електромагнітної та лазерної.

В свою чергу, європейські збройні компанії можуть допомогти нам в налагодженні виробництва багатьох видів зброї, яких вітчизняні підприємства не виробляють або виробляють недостаньо. Тож, нові промислові потужності допоможуть забезпечити поточні потреби ЗСУ, а також знадобляться у післявоєнний період.

Битва за український ринок зброї

Військово-промислове співробітництво між Україною та ЄС також сприятиме певній уніфікації вітчизняного озброєння.

«Сьогодні в ЗСУ експлуатується величезний «зоопарк» техніки, — каже «Апострофу» військовий оглядач Михайло Жирохов. — Наприклад, в армії присутні танки «Челенджер», «Абрамс», «Леопард», Т-64, Т-80 та інші. Використовується 30-40 видів бронеавтомобілів, виділених різними державами. Звичайно, така різноманітність породжує великі проблеми з обслуговуванням та ремонтом техніки. Тому після війни армія потребуватиме повного переозброєння».

На думку оглядача, у післявоєнний період Україні потрібно буде визначитися з основними зразками воєнної техніки, які будуть стояти на озброєнні ЗСУ, і налагодити масовий випуск цієї техніки, боєприпасів до неї, побудувати центри з їх обслуговування, виробництва запчастин, підготовки персоналу тощо.

Таке масштабне переозброєння, звичайно, принесе немалі прибутки компаніям-виробникам. Саме тому уже сьогодні між провідними європейськими і американськими фірмами точиться конкурентна боротьба за те, щоб саме їхня продукція стала основою для переозброєння українського війська.

«Провідні європейські компанії — німецький Rheinmetall, шведський Saab та інші зараз активно вивчають український ОПК, щоб визначити можливості для інвестицій у виробництво, — говорить Валентин Бадрак. — Звичайно, перш ніж починати будівництво, потрібно вирішити цілий ряд складних питань, зокрема проблеми фізичного захисту підприємств, підготовки персоналу тощо. Проте це не відлякує виробників, оскільки вони вважають Україну перспективним ринком для своєї продукції».

Дуже важливо, щоб українські компанії також були гідно представлені на цьому ринку.

Комментарии