За кілька місяців, у липні, у Вашингтоні відбудеться ювілейний саміт НАТО. Україна сподівається отримати на саміті політичне рішення – конкретний крок назустріч членству в Альянсі. Проте союзники вже намагаються знизити очікування, прогнозуючи, що великого прогресу щодо вступу за підсумками зустрічі не буде. Однією з найголовніших труднощів на шляху до НАТО для України залишається повномасштабна війна. «Слово і діло» вирішило нагадати, які територіальні суперечки є серед самих членів Альянсу.
Цілих чотири невирішених територіальних суперечки є між США та Канадою, майже всі тягнуться ще з ХІХ століття.
З 1832 року дві країни оскаржують приналежність невеликого (всього 8 гектарів) острова Мачайaс-Сіл, який знаходиться між затокою Мен та затокою Фанді. Залишається невирішеним питання демаркації кордону у протоках Хуан-де-Фука та Діксон-Ентранс (з 1872 року), а також у Портлендському каналі (з 1897 року).
Набагато актуальнішими є претензії двох країн на море Бофорта: з 1976 року США та Канада не можуть визначити, де проходитиме їхній морський арктичний кордон. Інтерес країн полягає у тому, щоб проводити розвідку та експлуатацію нафтових та газових родовищ на шельфах.
Між Грецією та Туреччиною зберігаються три територіальні конфлікти. Найбільш гострими є: «Егейське питання», яке стосується суверенітету та суміжних прав в акваторії Егейського моря та повітряного простору над ним, а також суперечка про належність родовищ нафти та газу в Середземному морі.
Через це дві країни НАТО кілька разів перебували на межі воєнного конфлікту. Останнє серйозне загострення ситуації у Середземному морі було у 2020 році: Туреччина направила до спірного району сейсмологічне судно та відновила видобуток газу у шельфі Кіпру (теж спірна територія). Греція вважала такі дії порушенням суверенних прав та привела флот у бойову готовність. Завдяки втручанню Євросоюзу ситуацію вдалося розрядити, а Туреччина припинила буріння.
Об’єктом суперечки між Іспанією та Португалією є місто Олівенса (площею 430 кв. км), засноване 1228 року. До 1801 року місто входило до складу Португалії, але в результаті тритижневої Апельсинової війни було передано Іспанії.
Цікаво, що Іспанія в 1817 році визнала суверенітет Португалії над містом і взяла на себе зобов’язання якнайшвидше його повернути, але не повернула. Втім, ця суперечка не викликає дискомфорту у відносинах двох країн: Олівенса та кілька інших іспанських та португальських міст увійшли до єврорегіону – об’єднання прикордонних територій, що дозволяє розвивати економічні, культурні та інші зв’язки.
Іспанія також має суперечку з Великою Британією через Гібралтар. Територія є частиною Британії з 1713 року, але Іспанія все ще сподівалася її повернути. В 2002 році в Гібралтарі пройшов референдум, на якому абсолютна більшість його мешканців відкинула пропозицію розділити суверенітет між двома країнами.
А у 2016 році гібралтарці виступили проти виходу Британії з ЄС. У 2020 році за кілька годин до Brexit Іспанія, Британія та ЄС домовилися, що територія залишиться частиною угод блоку, а Іспанія охоронятиме порт та аеропорт до моменту, коли сторони не досягнуть остаточної угоди.
Після розпаду Югославії у 1991 році Хорватія та Словенія не можуть домовитися про морський кордон у Піранській затоці в Адріатичному морі. Сторони вирішили звернутись до міжнародного арбітражу. У 2017 році Арбітражний суд у Гаазі ухвалив рішення віддати Словенії близько 75% затоки, у Хорватії рішення суду виконувати відмовилися.
