24 березня на територію Польщі залетіла російська ракета і перебувала на території НАТО 39 секунд, але так і не була збита. У МЗС Польщі заявили, що розглядають варіант збиття російських ракет, коли вони летять у бік НАТО. Разом з тим, такі виправдання без реальних дій свідчать, що досі існують проблеми з готовністю Альянсу відповідати на прямі загрози. Тим часом у НАТО заговорили про необхідність надання Україні статус кандидата на вступ до Альянсу. Що це може дати Україні – у матеріалі «Апострофа«.
Глухий кут
Майже вся допомога від союзників Україні надається на двосторонній основі, але не через НАТО. І це не випадково. Мабуть найбільш яскраво неготовність Альянсу проявляється у політичному плані якраз щодо вступу України.
Склалася двояка ситуація: з одного боку, дійсно є багато практичних речей навколо створення Ради Україна-НАТО, відбувається підготовка українських військових та поступовий перехід на стандарти Альянсу.
З іншого боку, політичні прориви не спостерігаються. Ба більше, не очікуються. Були сподівання, що щось таки станеться на саміті НАТО у Вільнюсі, що відбувся у липні минулого року. Тоді Україна стала на крок ближче до Альянсу – але запрошення до вступу так і не було. Тепер не менш активно ведеться підготовка до саміту у Вашингтоні – вже 9-11 липня цього року.
Мабуть, найкраще стан справ на цьому напрямку нещодавно пояснила віце-прем’єрка з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина.
«Ми поки що не знайшли тієї людини серед всіх країн-союзників, з якою ми могли б про це говорити по-справжньому. Зараз весь діалог з союзниками і штаб-квартирою зводиться до «будь ласка, ведіть себе спокійно на Вашингтонському саміті, тому що ми не знаємо, який буде твіт Трампа після зустрічі лідерів». Це якщо дуже коротко», — пояснила Ольга Стефанішина під час Київського безпекового форуму.
Причини пасивності
Передвиборча невизначеність у США та перспектива повернення Трампа – лише частина проблеми.
Нагадаємо, головна перевага повноцінного членства в НАТО – це поширення на країну 5 статті Північноатлантичного договору. Вона каже, що напад на будь-яку з держав-членів Альянсу розглядається як напад на них усіх.
Тому передовсім США досі стримує наявність ядерної зброї у Росії. Хоча готовність Путіна її застосувати вкрай мала, адже тоді він втратить всім награбованим за роки президентства, переконаний дипломат, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара.
«Це самообмеження наших партнерів, небажання ескалювати і нерозуміння, що війна буде продовжуватися далі. Вони досі вважають, що небажання Росії бачити Україну в НАТО може спричинити так звану вертикальну ескалацію. Хоча зрозуміло, що НАТО не загрожує РФ. Не зважаючи на те, як ми ставимося до Путіна, він точно не захоче завершити своє життя, не скориставшись на пенсії палацом в Геленджику й іншими благами», — переконаний експерт.
Скільки б аргументів проти такої логіки не наводили з Києва, така думка досі поширена. І саме через ці причини США не схвалюють, приміром, Удари українських дронів по нафтопереробних заводах Росії.
Також, за даними Bloomberg, американських чиновників розлютили нещодавні заяви Президента Франції щодо можливого введення військ союзників в Україну. У владних кабінетах США вважають, що такий крок «може навіть спровокувати зіткнення з Москвою».
Імітація діяльності
Відсутність політичних перспектив наші союзники намагаються хоч якось компенсувати перейменуванням табличок на кабінетах дипломатів. Приміром, нещодавно з’явилася ініціатива про надання Україні статусу кандидата на вступ до Альянсу у Парламентській асамблеї НАТО.
«Парламентська Асамблея просто запропонувала створити новий термін для користування членами Асамблеї – кандидат в НАТО. Просто бюрократичні ігри», — каже співрозмовник «Апострофа» з представництва НАТО в Україні.
Додамо, що Парламентська асамблея має посереднє відношення до самого НАТО – це лише збори членів парламенту з країн Альянсу. Такі зібрання слугують радше для нетворкінгу та обміну думками між депутатами.
Основні рішення ухвалюються Північноатлантичною радою, до якої входять представники всіх країн-членів Альянсу.Рішення приймаються консенсусом.Це означає, що якщо хоча б одна держава виступає проти, то ініціатива вважається проваленою.
Майбутнє за коаліціями
Є й інша проблема. Через ухвалення рішень шляхом консенсусу та громіздку структуру Альянс має проблеми з швидким ухваленням рішень. Це визнають навіть в самому НАТО. До того ж, особлива позиція окремих країн типу Угорщини може створити труднощі навіть із незначними питаннями.
Один з виходів – це окремі коаліції в рамках НАТО. Останнім часом їх з’явилося досить багато – щодо F-16, дронів, бронетехніки, розмінування, тощо. практично всі вони про постачання Україні тієї чи іншої зброї. Але загалом цей механізм більш давній і куди перспективніший.
Модель коаліцій НАТО застосовувало останні років тридцять. Операції «Обдумана сила» проти Боснії і Герцеговини, «Океанський щит» проти піратів у Індійському океані, “Активні зусилля” проти терористів у Середземному морі – це ті місії, які тривають і зараз. А ще були десятки інших під час Балканських воєн у 90-х, в Афганістані та Лівії – зовсім недавно.
«В принципі, є відпрацьовані внутрішні штабні інструкції, є якась структура комунікації, взаємодії військ уже в межах НАТО.В деяких випадках на коаліцію розповсюджувалася стаття №5 (про колективний захист — «Апостроф»), в деяких ні. В основному, якщо це були тільки американці плюс ще кілька країн, на них 5 стаття не поширювалась», — каже Олександр Краєв.
Саме про це зараз ведуться активні дискусії, з подачі Президента Франції Еммануеля Макрона. Як уже писав «Апостроф», Париж активізувався через цілу низку внутрішніх та зовнішніх чинників. Тут лише підкреслимо, що у моделі коаліцій з’явився потужний лобіст та організатор. Хоча суто кількісно Франція значно відстає від інших союзників у загальній кількості допомоги для України.
«Макрон намагається перехопити лідерство серед європейських країн, при тому, що Франція на 16-му місці за обсягами оборонної допомоги України. І другий момент, для Макрона це так звана стратегічна невизначеність (готовність діяти проти Росії непрогнозовано – «Апостроф»). В принципі це правильно, і це мало бути зроблено ще в 2022-му році. Не казати, що наші партнери не будуть робити, а казати навпаки, що вони будуть робити, і велику кількість речей залишати невизначеними», — зазначив Олександр Хара.
Що далі?
Судячи з публічних і непублічних дискусій в дипломатичних та експертних колах, наступний крок – перейти від коаліцій з постачання зброї, до військових коаліцій. Або офіційного визнання, що такі військові вже присутні в Україні.
«Скоріше за все, першими проектами це будуть тренування наших військових, західними військовими на нашій території. І в цьому, звичайно, є сенс. Це буде доволі безпечно для інструкторів, бо тренування відбуватиметься десь на Західній Україні, можливо, а в Центральній Україні але точно не поблизу бойових дій», — зазначає Олександр Хара.
Тренувальні місії НАТО працювали на нашій території з 2015 року і аж до повномасштабного вторгнення. Тож, пропозиції і конкретні напрацювання з підтримкою конкретних держав можуть бути зовсім скоро, аби презентувати їх на Вашингтонському саміті НАТО.
«Після заяви Макрона, після того, як його підтримала Центрально-Східна Європа, Балтія, деякі країни «Старої Європи», нам потрібно це використати. Ми бачимо, що Макрон все-таки скоро буде з візитом в Києві. Поки що цей візит відклався, але мені здається, що президент Франції якраз збирає більше підтримки», — зазначає Олександр Краєв.
Звісно, поки що навіть мови не може бути про введення військ в Україну для війни. Але навіть тренувальна коаліція як перший крок, без поширення на неї 5 статті, буде великим проривом для України.
