Вже у червні Європу чекають політичні зміни, які ризикують стати епохальними. На виборах до Європарламенту очікується посилення правих сил. І це може зіграти як в мінус Україні, так і в плюс. Детальніше – у матеріалі «Апострофа«.
У чому важливість Європарламенту
Попри те, що на зовнішню та безпекову політику Європарламент впливає мало, час від часу євродепутати здійснюють демонстративні кроки з тим щоб вплинути на ті чи інші фундаментальні процеси в Європі. Останній яскравий приклад стався минулого тижня, коли Європарламент відмовився ухвалювати рішення щодо фінансування Ради ЄС допоки країни Євросоюзу не ухвалять рішення щодо забезпечення України додатковими системами Patriot.
Власне, дві ключові функції Європарламенту зводяться до наступного: цей орган обирає голову Європейської комісії та затверджує бюджет Євросоюзу.
«Вони (вибори – «Апостроф») будуть безпосередньо впливати на те, яким буде формат майбутньої Європейської комісії, і хто з політичних великих груп в Європі стане лідируючою і буде формувати взагалі порядок денний», — каже «Апострофу» радник Центру економічного відновлення Іван Нагорняк.
Тож, чи переобереться Урсула фон дер Ляєн на новий термін, та хто буде у її команді – значною мірою залежить від євродепутатів, які цієї осені мають затвердити нові кандидатури більшістю голосів.
Невеличкий лікнеп: До Європарламенту депутатів обирають за пропорційною системою: У кожній країні партії висувають списки. А після обрання євродепутати формують фракції – переважно на ідеологічній основі. Тобто німецькі правоцентристи з ХДС/ХСС можуть співпрацювати з польською «Громадянською платформою» Туска. Водночас у деяких моментах вони можуть виступати проти німецьких же соціал-демократів чи польської «Право і справедливість».
Наразі основні політичні групи в Європарламенті – правоцентристська Європейська народна партія (EPP), лівоцентристські «Соціалісти і демократи» (S&D), центристська «Оновлення Європи» (RE). Вони складали коаліцію протягом нинішнього скликання, однак досить крихку. Постійно доводилось залучати то «зелених» (G/EFA), то когось з правих.
Опитування свідчать, що члени нинішньої коаліції втратять деякі позиції. Натомість праві фракції посиляться. До якої міри – питання найближчих тижнів та агресивності виборчих кампаній. А ще – можливого зовнішнього втручання.
Праві та з чим їх їсти
У цьому скликанні праві представлені двома фракціями: Європейська група консерваторів і реформістів (ECR) та ультраправа «Ідентичність і демократія» (ID). Найбільш відомі представники останньої – радикальна «Альтернатива для Німеччини».
Причини росту популярності правих у Європі різні. Передусім йдеться про зміни у повсякденному житті людей. Це і ефекти кліматичних змін, зростання імміграції, дестабілізація безпеки в Європі, каже аналітик Стокгольмського центру вивчення Східної Європи Андреас Умланд.
«Люди мають відчуття, що це змінюється. Невпевненість у правильності власної політичної системи, правильності ідей європейської інтеграції у західному альянсі створюють ґрунт для антисистемних партій, які малюють картину альтернативної системи, яка буде нібито більш стабільною або ефективнішою. Збіг кількох криз, зокрема і поява штучного інтелекту, створює відчуття невизначеності майбутнього, можливо навіть паніки. І праві популісти працюють із цими почуттями», — зазначає експерт в коментарі «Апострофу».
Звісно, в кожній країні своя ситуація та різна кількість невирішених проблем.
«Є країни, які проголосують за несистемних політиків у більшій мірі, ніж інші. Це Німеччина, Франція, і також високий рівень підтримки мають такі політики в Італії. А якщо ми відійдемо від західної Європи, то побачимо, що такі настрої зростають у Польщі. За немейнстрімні партії можуть проголосувати і у Скандинавії, але меншою мірою», — підкреслює у розмові з «Апострофом» доктор Стефано Браґіролі з Інституту політичних досліджень Йохана Скітте у Тартуському університеті.
Окрім того, у правих дуже різне розуміння загроз для Європи та ставлення до Росії. І зрештою, один до одного. Тому така роздробленість правих груп відкриває широкі перспективи.
«Так звані «Шведські демократи» чи «Брати Італії» таки підтримують Україну. «Альтернатива для Німеччини» зараз є однією з найбільш праворадикальних партій та найважливішою проросійською силою в ЄС. Вже можна було почути навіть від Марін Ле Пен, що вона засуджує російську війну з Україною. Німецька партія поки що важко змінює свою позицію. Хоча мені здається, що для неї проросійська позиція є проблемою», — додає Андреас Умланд.
Тож особливою є увага саме на тих правих, які розуміють загрозу з боку Росії.
«Ця група правих, в принципі, для України як мінімум не робить жодного негативу, а як максимум може навіть зіграти, навіть посилити ті наративи, які ми проштовхуємо в Європейському Союзі – що потрібно більше витрачати на оборону, готуватися до можливої провокації з боку Російської Федерації, і Європа повинна брати більше відповідальності за безпеку на континенті. Натомість інші групи в Європейському парламенті, більш ліберальні, вони з обережністю дивляться на таке оборонне посилення», — наголошує Іван Нагорняк.
Потенційно все це може викликати деякі проблеми з комунікацією, адже чим більше груп беруть участь у перемовинах, тим складніше знайти спільний знаменник.
Український інтерес
Інша складова роботи Європарламенту стосується щоденної роботи – голосування за резолюції, використання Європарламенту як трибуни для дискусій тощо. І тут вже є напрацьовані методи спілкування з євродепутатами.
«Наприклад, мій знайомий, який входив в політичну групу європейських консерваторів, він зараз є кандидатом від Польщі і можливо, стане депутатом Європейського парламенту. Зрозуміло, що я буду намагатися підтримувати з ним контакти і намагатися просувати наші інтереси за його допомогою, тому що він дуже ставиться позитивно до України», — каже в коментарі «Апострофу» народний депутат, голова Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.
За його словами, так само активно ведеться робота між окремими комітетами Верховної Ради і комітетом Європарламенту. А також здійснюються візити євродепутатів в Україну. Що ж до «радикалів», то і тут є рецепт, як з ними себе вести.
“З одного боку, треба проявляти жорсткість, якщо вони виявляють такий проросійські настрої або поширюють російські наративи. А з іншого боку, залишати, можливо, якусь комунікацію з ними, намагаючись хоча б мінімізувати ту шкоду, яку вони можуть спричинити», — додає Олександр Мережко.
І не варто забувати ще один ефект майбутніх виборів – можливу зміну позиції мейнстрімних політиків.
«Як не дивно, вибори до Європарламенту можуть стати навіть позитивним чинником. Партії демонструватимуть підтримку Україні не лише з ціннісних міркувань, а й у розрахунках на електоральну підтримку. Наприклад, ми маємо феномен Бориса Песторіуса – міністра оборони Німеччини. Він зайняв дуже виражену проукраїнську позицію, особливо у своїй Соціал-Демократичній партії. І він сьогодні найпопулярніший політик Німеччини. Обігнав свого формального шефа та лідера соціал-демократів Олафа Шольца», — резюмує Андреас Умланд.
