Час від часу у Верховній Раді з’являються нові ідеї щодо розвитку приватних військових компаній в Україні. Раніше вони зависали через відсутність політичної волі та делікатність питання. Днями було зареєстровано новий законопроект – про міжнародні оборонні компанії (№ 11214). В ньому врахували деякі реалії воєнного часу. Детальніше – в матеріалі «Апострофа«.
Про що йдеться в законопроекті
Насамперед про терміни. Чому саме така назва — міжнародні оборонні компанії?
«Якщо українська земля зіткнулася з приватними військовими компаніями РФ, які несли знищення, вбивства, ненависть, злість. То відповідно, хотілось запропонувати світу створити антипод “міжнародні оборонні компанії” — структуру, яка буде боронити по всьому світу сили добра», — пояснює «Апострофу» ідею ребрендингу автор законопроекту, нардеп від «Слуги народу» Сергій Гривко.
Загалом, законопроект пропонує, щоб Міжнародні оборонні компанії (МОК) надавали іноземним замовникам послуги на основі української ліцензії. Це “організація та практичне здійснення заходів безпеки”, охоронна діяльність, розмінування, тактична підготовка військових за кордоном та деякі інші види діяльності. Але є і специфічні положення, з урахуванням українських реалій:
- Міжнародні оборонні компанії можуть залучатися до оборони України за рішенням РНБО. А пункти їх базування — лише в областях, які межують з територією держави, визнаної в Україні державою-терористом.
- Засновниками (учасниками) міжнародної оборонної компанії можуть виступати тільки фізичні та юридичні особи – резиденти України.
- Регулювати діяльність таких компаній має спеціально створена Служба, підконтрольна ГУР Міноборони.
- Серед іншого Служба має погоджувати всі договори про надання оборонних послуг, реєструвати зброю та здійснювати перевірки МОК.
«Це питання я виніс за проханням військових. Безпосередньо, багато військових бачать себе, свою долю пов’язану з обороною, захистом світу від, скажімо, російської навали. Відповідно, вони прийшли до мене, ми створили робочу групу і напрацювали даний законопроєкт, щоб почати розмовляти в цьому напрямку, звернути увагу. Відповідно, законопроєкт сформований на базі думок декількох десятків людей», — каже Сергій Гривко.
Назовні?
У пояснювальній записці до законопроекту одним із завдань вказано працевлаштування ветеранів. Водночас, у цьому аспекті масштаби діяльності оборонних компаній не варто перебільшувати, вважає ветеран АТО Євген Дикий. Принаймні на початках.
Одна з причин цього – далеко не всім підходить така робота. Більшість ветеранів налаштовані на мирне життя після перемоги.
«Але 3-5% дійсно, насправді, ментально з війни не повернуться. От вони вже будуть воювати все своє життя. І чим вони поїдуть кудись там у французький Іноземний легіон, в якісь американські приватні компанії, значно краще, якщо вони зможуть створювати такі компанії для себе і побратимів тут в Україні, і наші українські інтереси просувати по всьому світу», — каже «Апострофу» ветеран АТО Євген Дикий.
Ба більше, це може стати потужним інструментом зовнішньої політики України.
«Забудемо про «вагнерів» під Бахмутом, а згадаємо про «вагнерів» в Африці. Вибачте, але це історія успіху. Приватні військові компанії – це потужний інструмент для держави робити ті речі, які держава офіційно робити не може. Це потужний інструмент просування державних інтересів в країнах третього світу. Плюс це ще й прибутковий, а не збитковий інструмент. Ні для кого вже не секрет, що ГУР вже прямо зараз веде операції в частині африканських країн. Набагато зручніше це вести, маючи приватні військові компанії», — зазначає Євген Дикий.
Тож, на його думку, частково давати «зелене світло» міжнародним оборонним компаніям з України можна вже зараз без шкоди для фронту.
«В нас на фронті йде лічба на сотні тисяч. Якщо в цій ситуації сотня людей попрацює десь за кордоном, то це на фронті не відіб’ється ніяк, а на рівні країн третього світу інколи сотня людей може повністю змінити політику цілої країни», — зазначає Євген Дикий.
Якщо ж розширювати діяльність міжнародних оборонних компаній на супутні і більш безпечні галузі, масштаби будуть значно більші. Очевидно – після перемоги над Росією.
«За моїми оцінками, це може бути можливо навіть десятки тисяч людей, які захочуть пов’язати свою професію з цим. Тому що безпосередньо це не тільки для військових, тут мають бути і інфраструктурні військові компанії, які будуть залучати для формування ліній оборони. Це розвідувальні завдання, та ж приватна охорона в інших країнах», — підкреслює Сергій Гривко.
Але є і інші думки. Створення міжнародних оборонних компаній може посилити виїзд чоловіків за кордон та ще більше поглибити демографічні проблеми України.
«Ідея сама по собі має купу негативних моментів, які, на мій погляд, будуть, скажімо так, мати проросійський контекст – знищення українців. Чому я цей фактор виділяю як перший і ключовий? Кабінет міністрів був не здатен забезпечити людей роботою за їхнім фахом до війни, як результат ми маємо те, що ми їх направляємо на іншу війну для знищення», — каже «Апострофу» експерт з військових питань Інституту євроатлантичного співробітництва Ігор Козій.
Монополія на силу в Україні
Один з викликів – як контролювати діяльність таких компаній, аби вони не перетворилися на приватні армії окремих олігархів чи місцевих князьків? І зрештою, дотримувалися міжнародного права щодо ведення війни.
«В законопроєкті було запропоновано певну систему контролю, де практично будь-які дії повинні погоджуватись з управлінням чи службою у справах міжнародних оборонних компаній. Тому що зрозуміло, є певні загрози, — пояснює Сергій Гривко, — воно (обладнання компаній — «Апостроф») все буде розміщуватися на території частин Збройних Сил України, відповідно, вони там орендують місця під свою техніку. І техніка у них дозволена не більше крупнокаліберних кулеметів і бронеавтомобілів».
Водночас, Ігор Козій у цьому контексті є скептиком, адже щодо виконання законів в Україні часто виникають питання. Тим більше, складно буде контролювати діяльність компаній за кордоном.
«Якщо хтось думає, що вони там будуть виконувати завдання, сплачувати податки тут, і при цьому вони будуть всі живі, здорові, ніхто помирати не буде, і таке інше, ну мені здається, це повний наїв», — говорить Ігор Козій.
У свою чергу, Євген Дикий нагадує як держава зіткнулася і успішно подолала інший подібний виклик – щодо добробатів у 2014-2015 роках.
«Я і тоді вважав, і зараз вважаю, що це було дуже мудре рішення, що якби тоді не розпустили добробати, то за якийсь час частина із них перетворилася б на бандформування і замість держави ми мали систему польових командирів. Я просто таке бачив на Північному Кавказі і дуже не хотів би таке бачити в себе вдома. Те саме стосується приватних військових компаній. Треба дуже за цим слідкувати, але мені здається, що розуміння цієї проблеми є. Тобто їм сильно розгулятися всередині країни ніхто не дасть», — резюмує Євген Дикий.
