Ракетний терор із боку Росії не припиняється. Все частіше цілями ворожого обстрілу стають об’єкти енергетичної інфраструктури України, внаслідок чого у вітчизняній енергосистемі утворився значний дефіцит. «Апостроф» з’ясовував, наскільки серйозною виявилася ситуація з енергопостачанням, чи має країна можливість відновити пошкоджені потужності, і наскільки ми будемо готові до наступного опалювального сезону.
Росія продовжує завдавати ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури України. Остання на сьогоднішній день масована атака, в якій були задіяні як ракети, так і безпілотники, відбулася в ніч на 8 травня – у символічну дату, коли наша країна разом із усім цивілізованим світом відзначала день перемоги над нацизмом.
За інформацією держкомпанії «Укренерго», всього по енергетичних об’єктах у той день було випущено понад 50 ракет та 20 дронів-камікадзе у Львівській, Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській, Запорізькій та Івано-Франківській областях. Знеструмлення через обстріли та бойові дії було зафіксовано у дев’яти областях – Дніпропетровській, Донецькій, Івано-Франківській, Київській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Харківській, Сумській.
Компанія ДТЕК повідомила, що внаслідок обстрілів було пошкоджено три її теплові електростанції (при цьому не уточнила, про які саме ТЕС йдеться).
У свою чергу, «Укргідроенерго» заявила, що в ніч проти 8 травня через нанесені пошкодження було виведено з ладу дві ГЕС. «На сьогодні вся гідрогенерація отримала руйнівні ушкодження» , — додали в компанії.
Раніше масовані ракетно-дронові удари по об’єктах енергетики завдавалися 22 та 29 березня, а також 11 та 27 квітня.
На відміну від зими 2022-2023 років Росія в минулий осінньо-зимовий період майже не обстрілювала енергетичну інфраструктуру нашої країни, проте атаки активізувалися з кінця березня і продовжуються до цього дня.
Збитки, завдані цими атаками вітчизняній енергетиці, справді колосальні. 22 березня було зруйновано Зміївську ТЕС у Харківській області, а також ТЕЦ-5 у Харкові. Внаслідок цього друге за чисельністю місто України залишилося без власних потужностей генерації.
Тоді ж, 22 березня, було сильно пошкоджено Бурштинську ТЕС (Івано-Франківська область) та Ладижинську ТЕС (Вінницька область), а також найбільшу в Україні гідроелектростанцію – Дніпровську ГЕС.
Крім того, 11 квітня, як зазначають органи влади, було знищено Трипільську ТЕС, розташовану неподалік Києва. Станція, крім Київської області, забезпечувала електроенергією також Житомирську та Черкаську області.
Колапсу немає, дефіцит є
Те, що ворожі атаки на енергоінфраструктуру створили величезну проблему, зрозуміло. Проте, яким на сьогодні є дефіцит електроенергії в системі?
«Оцінити, який у нас дефіцит потужностей, мабуть, може лише «Укренерго». Та й навряд чи якісь цифри будуть представлені» , — сказав у розмові з «Апострофом» президент центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
У свою чергу керівник спеціальних проектів науково-технічного центру «Псіхєя» Геннадій Рябцев зазначив у коментарі виданню, що оцінити обсяг дефіциту в енергосистемі складно ще й тому, що він не є постійною величиною.
«Дефіцит визначається як співвідношення між генерацією та споживанням в даний конкретний момент. Але ми не можемо це прогнозувати, тому що це залежить від сонця, вітру, наявності чи відсутності імпорту , — пояснив експерт. — Ми можемо говорити лише про те, що баланс дуже нестійкий, і будь-якої миті, навіть уночі, може виникнути дефіцит» .
Внаслідок знищення значної кількості енергооб’єктів у певний час дефіцит потужностей може сягати 10%.
«Але такий дефіцит може бути, а може і не бути. «Укренерго» на початку кожного дня повідомляє, що прогнозується дефіцит в енергосистемі, і те, що прогнозується, і може досягати до 10%. Але цей прогноз зазвичай не реалізується», — заспокоює Геннадій Рябцев.
За його словами, основна проблема, пов’язана з нестійким енергобалансом, — це відсутність резервів маневрених потужностей: «Адже вони били, в основному, по теплових станціях і трансформаторних підстанціях ГЕС (які і забезпечують маневреність — «Апостроф»)».
Пошкодження критичної інфраструктури є практично у всіх регіонах, проте найбільше страждають прифронтові території.
«Це якраз і є метою — особливо великі міста, які розташовані близько від лінії фронту або кордону, куди постійно б’ють. Це і Харків, і Одеса. Це така стратегія деморалізації» , — пояснює Михайло Гончар.
У ситуації, коли більшість енергопотужностей зруйновано, найбільш очевидним способом збалансування системи є імпорт електроенергії. «Укренерго» вже активно займається цим питанням і, як повідомили в компанії, на 13 травня було заплановано рекордний обсяг імпорту на рівні 19 484 мегават-годин з п’яти сусідніх країн – Румунії, Молдови, Словаччини, Польщі та Угорщини. Максимальна потужність в окремі години сягала 1475 мегават, при тому, що ліміт пропускної здатності становить 1700 мегават (1,7 гігават).
Оскільки вже зараз імпорт знаходиться поблизу ліміту, необхідно добиватись його збільшення, переконаний директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.
«Потрібно збільшити ліміт імпорту електричної енергії з Європейського Союзу з 1,7 гігавата до 2,5 гігавата. Це найшвидший та найнадійніший спосіб» , — сказав він «Апострофу».
Однак можливості імпорту також не є безмежними, попереджає Михайло Гончар.
«Енергосистема працює в цілісному режимі. Колапсу не сталося, але від цього мало радості, оскільки, якщо удари продовжуватимуться, а так, швидше за все, і буде, ми опинимося в стані дефіциту, який виявиться у віялових відключеннях – тобто буде погодинна подача електроенергії, — каже експерт. — З наближенням спекотного періоду енергоспоживання зростатиме, і наявність енергодефіциту спричинить низку наслідків у вигляді, наприклад, перебоїв з водопостачанням».
З настанням осінньо-зимового періоду ці проблеми лише посиляться, оскільки до них додасться ще й ймовірність перебоїв із подачею тепла до будинків.
Розподілення потужностей по всій країні
До нового опалювального сезону залишається менше півроку, і цього замало для того, щоб відновити пошкоджені об’єкти. Це не кажучи про те, що багато з них відновленню взагалі не підлягають.
«Відновити в повному обсязі не вдасться, — каже Геннадій Рябцев. — Але навіть якби і була така можливість, у нас немає обладнання для того, щоб його поставити (на пошкоджених об’єктах)».
«Щось буде відновлено, і гроші на це будуть — вони, власне, і були, — додає Михайло Гончар. — Але справа у часі, який не вимірюється місяцями. Якщо замовляти обладнання, то за півроку нічого не зроблять — це дев’ять місяців, рік, півтора, у деяких випадках і до двох років».
Проте, за словами експерта, є надія на те, що Литва, Німеччина та деякі інші країни передадуть нам обладнання з їхніх зупинених ТЭС і ТЕЦ: «Мені здається, що це саме те, що гіпотетично можна буде встигнути зробити до наступного опалювального сезону. Хоча і тут ніхто не гарантує, що знову не прилетить».
Утім, основний наголос слід зробити на так званій розподіленій генерації.
За словами Володимира Омельченка, необхідно буде створити багато малих електростанцій потужністю до 30 мегават.
«Це газопоршневі, газотурбінні електростанції, когенераційні установки, які виробляють як електричну, так і теплову енергію» , — пояснив експерт.
Він також додав, що біля об’єктів критичної інфраструктури, чи то лікарня, чи водоканал, необхідно встановити альтернативні види генерації, наприклад, дизель-генератори, щоб вони забезпечували безперебійну роботу цих об’єктів у випадках аварійних відключень.
«Це потрібно було робити ще після сезону 2022-2023 років, але я якось не бачу, що на цьому напрямку щось відбувається, — каже Михайло Гончар. — Зараз за це візьмуться, але це процес, який вимірюється не місяцями, а роками. А тому дуже складно сказати, що саме вдасться зробити на цьому напрямку. Сказати, що зараз замість зруйнованого енергоблока теплоелектростанції потужністю 100 мегават нам привезуть десяток мобільних установок по 10 мегават кожна, — це навряд чи».
Утім, Геннадій Рябцев вважає, що якось щось у цьому напрямку робиться, насамперед на локальному рівні. Щоправда, не обходиться без курйозів, оскільки деякі градоначальники думають, що розподілена генерація – це генератори на дизельному паливі, які, зрозуміло, теж потрібні, але їх слід використовувати у разі виникнення аварій, а не на постійній основі.
«Розподілена генерація — це те, що починається від 5 мегават — і вище до 30-50 мегават на один агрегат. Їх потрібно об’єднувати в малі мережі — грубо кажучи, ті установки, які працюють в одному місті, повинні бути об’єднані в одну мережу. А ця мережа має бути приєднана до об’єднаної енергетичної системи України, — каже Геннадій Рябцев. — Є дві мети — вийти на самозабезпечення якомога більшої кількості об’єктів та розвантажити об’єднану енергосистему і дозволити їй використовувати надлишки».
Таким чином, підготуватись до наступного опалювального сезону ми можемо.
«Поки що ситуація складна, але контрольована, і цю ситуацію можна виправити спільними зусиллями, — резюмує Рябцев. — Для цього необхідно, щоб держава на рівні Ради національної безпеки і оборони встановила пріоритетним напрямком до початку опалювального сезону створення системи розподіленої генерації в кількості не менше 300 одиниць об’єктів (потужністю) від 5 до 30 мегават кожен, об’єднаних у малі системи розподілу та приєднаних до об’єднаної енергосистеми країни».
