Кабінет міністрів України дозволив військовим заповідати виплату одноразової грошової допомоги на випадок своєї загибелі. Якщо раніше «гробові» 15 мільйонів гривень розподілялися в рівних пропорціях між найближчими родичами загиблого, то тепер боєць може сам вирішувати – хто саме отримає гроші та скільки. Які підводні камені можуть бути у цього цілком справедливого рішення — з’ясовував «Апостроф«.
Право вибору
Згідно з урядовою постановою №168 від 28 лютого 2022 року, близькі родичі військовослужбовців, які загинули під час війни, мають право на отримання компенсації у вигляді одноразової грошової виплати у розмірі 15 мільйонів гривень.
Як розповідає представник Подільського районного у місті Києві ТЦК та СП Катерина Тищенко, виплата розподіляється рівними частинами між усіма родичами першого ступеня спорідненості. До них у цьому випадку належать:
— батьки;
— дружина, з якою загиблий перебував у офіційному шлюбі;
— діти, спільні чи всиновлені, які не досягли повноліття (18 років);
— діти, спільні чи всиновлені, які досягли повноліття, але навчаються на денній формі навчання (зазвичай до 23 років);
— утриманці загиблого, які вважаються членами сім’ї та мають право на пенсію по втраті годувальника.
Тут необхідно особливо зазначити, що якщо військовий загинув у період проходження служби, але не під час бойових дій, то компенсація становитиме 500 прожиткових мінімумів (близько 1,3 мільйона гривень). Для отримання 15 мільйонів гривень у довідці про обставини загибелі має бути чітко зазначено, що смерть пов’язана із бойовими діями.
Гроші виплачуються не одним платежем, а поділяються на велику виплату та регулярні щомісячні доплати. Так, держава перераховує на рахунки одержувачів 20% від суми, а залишок перетворюється на щомісячну виплату, яка триває 40 місяців.
Саме таким чином виглядала ситуація із виплатами одноразової компенсації ще в середині цього місяця. Але 14 травня було ухвалено урядове рішення №550 «Про затвердження Порядку та строків передачі військовослужбовцям оригіналу особистого розпорядження командиру військової частини, командиру/керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) для зберігання в особистій справі».
Згідно з документом, тепер військовослужбовець може сам вирішувати – кому саме у разі його загибелі дістануться його «гробові» і в якій пропорції. Хоче – за замовчуванням: батькам, дітям та дружині. Хоче – цивільній дружині та коханці. Та будь-кому: його право. І це, власне, справедливо.
Привід для махінацій
За новими правилами, заповіт (згідно з рішенням Кабміну №550, він називається «Особисте розпорядження») складається письмово у довільній формі, із зазначенням ПІБ, дати народження, місця проживання або реєстрації, ідентифікаційного коду, військового звання, а також місця та часу складання.
У документі зазначаються особи/особа, яким здійснюватиметься виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі бійця, а також частка цієї виплати. Справжність підпису у особистому розпорядженні засвідчує командир військової частини чи нотаріус. Копія документу зберігається у військовослужбовця. А запечатаний оригінал іде до ТЦК, звідки призвали військового, засобами фельд’єгерського зв’язку чи поштою, і зберігається у військкоматі в особовій справі. Якщо заповіт завіряв командир частини, він зобов’язаний мовчати про те, що бачив і читав.
І тут виникає цікаве питання. Завірення такого важливого документа (адже на кону 15 мільйонів гривень) командиром – є гарним середовищем для різних махінацій. Чи не вийде так, що командир (який, звичайно, нікому нічого не скаже) не захоче переписати заповіт на свою користь? Ну не саме на свою – це було б вже супер-нахабство, а на користь своєї дружини, родичів тощо. Адже спокуса велика. А там ще розбери, у документі справжній підпис бійця чи підроблений.
«Ви знаєте, все може бути, ризики скрізь є. У принципі, командири давно вже мають право завіряти підписи своїх бійців, але раніше це не стосувалося таких значних сум грошей… У цьому випадку, що можна порадити – родичам необхідно проводити графологічну експертизу. Це не дуже дорого, від 4 тисяч гривень. У п’ять разів дешевше, ніж аналіз ДНК, до якого іноді вдаються матері-одиначки, які мають біологічних дітей від загиблого на фронті бійця. Ну, щоб претендувати на частину «гробових», – каже «Апострофу» керуючий партнер в адвокатському об’єднанні «Войченко та Дульський» Сергій Войченко.
Недопрацьована норма
Треба зазначити, що за нових умов – якщо бійці захочуть скласти заповіти з побажаннями: скільки грошей і кому, ці документи практично стовідсотково будуть відправлені на графологічну експертизу. І не лише графологічну.
«Людина загинула. Родичі, які вже розраховують на свою частину одноразової грошової виплати, дізнаються, що гроші за заповітом переходять коханці. Причому всі. Ви уявляєте, що тут почнеться? Буде маса судових позовів. Що підпис підроблений, а якщо й ні, то людина була не в собі, що контузія та інше. І буде маса судових експертиз. Не лише графологічних, а й психіатричних – на підставі існуючих документів від невропатологів, психіатрів та психологів. І з’ясовуватимуть – а в якому стані була людина в момент підписання заповіту? А раптом п’яна чи ще щось. Тож я не думаю, що нормальний командир захоче вплутуватися у ситуацію з підробкою підпису, ризикуючи при цьому отримати на свою голову масу проблем із родичами загиблого та однозначно програти», – каже «Апострофу» колишній директор Центру надання безкоштовної вторинної правової допомоги Наталка Костишин.
До речі, за її словами, однозначно будуть оскаржені в суді заповіти (навіть за умови абсолютно справжнього підпису загиблого військового), якщо в них не буде вказано неповнолітніх дітей.
«Закон захищає насамперед дітей. А закон вищий за постанову. І діти вже точно отримають свою частку. Незважаючи на те, що там буде написано у заповіті. І командир сильно ризикує, якщо, бажаючи підробити заповіт, не вкаже дітей військовослужбовця. А звідки йому знати про дітей? Їхні імена, вік?» – каже юрист.
При цьому, якщо винести за дужки гіпотетичну можливість махінацій з боку командирів («Та що вже казати, навіть нотаріуси можуть підробляти документи», — каже «Апострофу» Вадим, співробітник одного міських ТЦК та СП), то рішення Кабміну №550 прописано досить криво.
«Згідно з пунктом 4 рішення Кабміну, заповіт засвідчується або у нотаріуса, або у командира. Підкреслю: або – або. Люди у нас забобонні, менталітет такий, що писатимуть заповіт в останній момент. А в такий момент і командира вже може не бути, чи йому буде не до заповітів. Далі. Навіть якщо командир усе зробив по честі, то оригінал документа може просто фізично не дійти до ТЦК, звідки призивався військовий. Не встиг відправити, бо сам загинув. Відправив, але не дійшло під час пересилання – загубилося у дорозі. Дійшло до ТЦК, але загубилося там – ми знаємо, який зараз бардак у військкоматах”, – каже Наталка Костишин.
На її думку, такі важливі документи, як заповіт, краще завіряти у нотаріуса — перед відправкою на фронт. І самому віднести до ТЦК для зберігання (іншого місця зберігання не передбачено).
«Але згідно з пунктами 6-7 рішення Кабміну №550, заповіт має бути передано командиру, а той має його передати далі по інстанції. Тобто боєць може, звичайно, завірити документ у нотаріуса. Але потім він має взяти його із собою, запечатати на всякий випадок, на місці служби вручити командиру, а той його вже відправить фельд’єгерським зв’язком або поштою до ТЦК. Такий підхід виглядає, м’яко кажучи, досить дивним”, – каже юрист.
Одним словом, хороша, в принципі, ідея до кінця не опрацьована. Але, на жаль, вже почала діяти. Втім у нас таке часто буває, чого дивуватись.
