Євросоюз затопила «чорна хвиля» — останні вибори до Європарламента показали стрімке зростання позицій правих популістів. Найбільш яскраво це проявилося у Франції, де проросійська праворадикальнка партія «Національне об’єднання» Марін Ле Пен набрала 32%. Це більш ніж вдвічі більше ніж партія чинного президента країни Еммануеля Макрона. Останній розпустив парламент та оголосив дочасні вибори. «Апостроф» з’ясовував, для чого Мактрону дострокові вибори, чим пояснюється стрімкий злет у Ле Пен та чи стане вона проблемою для України у майбутньому.
Парад правих
Різкі зміни у Франції відображають загальну європейську тенденцію. Вибори до Європарламенту, які відбулися 6-9 червня показали, що політичний маятник хитнувся праворуч.
Це було очікувано, каже у бесіді з «Апострофом» Стефано Брагіролі, доктор Інституту політичних досліджень Йохана Скітте при Тартуському університеті.
Він називає це явище «чорною хвилею», хоча визнає, що вона стала меншою, ніж передбачали.
Загалом крайні праві та популістські партії мали великий успіх у Франції, Німеччині, Португалії та Італії. А ось права партія Віктора Орбана «Фідес» в Угорщині та «ПіС» Анджея Дуди у Польщі навпаки втратили голоси, так само як інші центральноєвропейські, скандинавські та фінські націоналісти.
Проте загалом три основні партії — Європейська народна партія, Європейські соціалісти та «Оновити Європу» втримали більшість, а праві популісти набрали недостатньо, щоб сформувати консолідовану меншість і блокувати рішення більшості.
Усе тому, що праві популісти – вкрай неоднорідні. Особливо розділяє їх питання війни в Україні, пояснює Ульріх Буна, французький геополітичний аналітик, магістр політології Католицького університету у Парижі.
«Крайні праві популісти все ще будуть розділені на дві окремі групи в Європарламенті з непримиренними поглядами щодо війни в Україні, трансатлантичних відносин та економіки. Ці розбіжності заважатимуть їм відігравати значну роль у новому Європарламенті. Наприклад, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн уже заявила, що готова співпрацювати із італійськими правими популістами, які підтримують Україну», — відзначає Буна.
Прорив Ле Пен
Втім саме результат французьких правих став політичною сенсацією цих виборів.
Партія «Національне об’єднання» та її лідерка Марін Ле Пен, яку часто підозрюють у особливих симпатіях до Росії та Володимир Путіна, прийшла до успіху передусім завдяки анти рейтингу самого Макрона і його партії «Відродження», вважають експерти.
Французька економіка зараз перебуває у стагнації, країна переживає постійну інфляцію та дуже низьке зростання доходів. Усе народне невдоволення концентрується довкола постаті Макрона особисто. Його звинувачують у відірваності від реальності і зарозумілості, пояснює Буна.
Французькому уряду бракувало емпатії під час ковідної кризи, кризи Єврозони і кризи через війну в Україні. Президентська команда не йшла на діалог із так званими «соціальними партіями», тобто правоцентристами. Макрон же як президент дуже сильно перетягнув на себе політичну ковдру і не поспішав звітувати перед виборцями за свої рішення, додає Брагіролі.
Особливо критикували уряд Макрона за виконання вимог так званої «Зеленої угоди», яка прийшлася не до вподоби французькіим фермерам, які поповнили ряди прихильників Ле Пен.
Ле Пен підтримують в основному бідні люди, «неприлаштовані» у суспільстві, із низьким рівнем освіти. Вони найбільше постраждали від «ковіду» та економічної кризи після нього, пояснює Буна.
«Вони хочуть покарати політичну еліту, давши дорогу простим рішенням. Вони сподіваються, що перевернувши систему з ніг на голову, вирішать всі проблеми. Це поширена поведінка в періоди економічних труднощів», — каже він.
З ним погоджується і Брагіролі. Частина населення відчуває, що традиційні політичні еліти не представляють їхні інтереси. Він підкреслює, що це глобальний тренд у розвинутих демократіях.
Разом з тим, відзначає він, зіграла свою роль і війна в Україні. Ле Пен робила вигляд, що вона розігрує «мирну карту» і виступала проти військової підтримки України у війні. Є певна частина французької публіки, яка погоджується, що Франція уже зробила забагато, відзначає експерт.
«Риторика партії Ле Пен завжди була антисистемною, антиміграційною, налаштованою проти НАТО, а погляди на економіку загалом були нереалістичними, каже Буна. — Зараз вони пом’якшили риторику, видворили контраверсійних осіб, і це дозволило привабити більше виборців».
Але це поверхове оновлення, визнають аналітики.
«Партія «Національне об’єднання» досі є проросійською, антиамериканською, антиевропейською та виступає поти НАТО, — пояснює Буна. — Прихід цієї партії до влади став би катаклізмом для становища Франції у Європі та світі».
Гра в дострокові вибори
Після сенсаційних новин про результати партії Ле Пен не менш сенсаційним стало рішення Макрона розпустити парламент та оголосити дострокові вибори.
Сам Макрон завершує другий термін і на президентство більше розраховувати не зможе.
Та, схоже на те, що він пішов слідом за британським прем’єром Ріші Сунаком – вирішив провести парламентські вибори, допоки його партія може розраховувати хоча б на якусь підтримку.
По-перше, на парламентських виборах у Франції буде два тури, а не один тож ще питання, скільки Ле Пен зможе взяти, пояснює Буна.
По-друге, ймовірно, розрахунок Макрона на те, що стрімке проведення нових виборів допоможе результату його партії, а доки серед французьких правих і лівих існує розкол
«Він дійсно міг не розпускати парламент, — пояснює аналітик. — Це велика авантюра, беручи до уваги можливості крайніх правих і реальне невдоволення його партією «Відродження» серед населення. Але до 2027-го, ймовірно, його партія зазнала б ще більших втрат».
Скоріш за все, це рішення ухвалювали не за один вечір. Макрон і його радники розробили такий план на випадок, якщо вибори пройдуть погано, додає Брагіролі.
І якщо йому вдасться створити спільний фронт проти Ле Пен, лякаючи виборців можливою перемогою крайніх правих, він зможе зберегти робочу більшість у парламенті, відзначає Брагіролі.
Експерти припускають, що Ле Пен не зможе набрати достатньо голосів, що сформувати монобільшість у французькому парламенті. А якщо вона зможе сформувати уряд в коаліції з іншою правою партією, їй буде непросто працювати з опозиційним президентом.
Найближчим часом Макрон, ймовірно, менше говоритиме про Україну і зосередиться на внутрішніх питаннях. Але він точно використає карту «проросійськості» Ле Пен, прогнозують експерти.
Чи має план Україна?
«Апостроф» поспілкувався з головою комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександром Мережком щодо того, як вплине на Україну посилення позицій Ле Пен, а може й майбутня перемога на виборах.
Він закликає не драматизувати і не переоцінювати «проросійськійсть» «Національного об’єднання».
Навіть якщо зараз Ле Пен переможе і стане прем’єром, вона буде поводитися менш проросійськи і більш обережно, припускає Мережко.
«Це все ж таки буде популістський крок, оскільки підтримувати російську агресію у Франції зараз не модно і політично не коректно», — каже політик.
«Тож я сподіваюся, що Ле Пен не почне поводитися як Віктор Орбан», — додає він.
На його думку, у Франції зараз уже немає захоплення Росією, як було раніше. Навіть більше, Росія по суті веде зараз гібридну війну проти Франції у Африці, використовує для цього групу «Вагнера». А це уже зачіпає національні інтереси Парижа, пояснює політик.
Якщо Ле Пен стане прем’єркою, Мережко пропонує два складники комунікації із її урядом. Перший – це говорити про загальноєвропейські цінності, про те, що Україна – частина європейської сім’ї тощо. А друге – звертати увагу на інтереси Франції, зокрема у Африці. І говорити про те, що Росія чинить вплив і там.
Йдеться, зокрема, про нещодавні військові перевороти у чотирьох франкомовних африканських країнах. Наприкінці 2023-го французькі війська повністю залишили Нігер, французького посла там тримали у заручниках. Нігер став суттєвою втратою для Парижа, адже має поклади золота, урану (7% світових запасів), природного газу і нафти.
Росія явно чи приховано підтримувала встановлення у африканських країнах антифранцузьких та антазахідних режимів.
На аргументи про інтереси політики зазвичай реагують більш активно, ніж на розмови про загальні цінності, зізнається Мережко.
«Нам треба комунікувати із усіма, хто знаходиться при владі. Бо врешті-решт, ми сподіваємося, що це притомні політики, які мислять раціонально. І нам треба знаходити відповідні аргументи, враховуючи специфіку їхнього популістичного мислення», — підсумовує Мережко.
