Енергетична інфраструктура України після ворожих ракетних атак лежить у руїнах. Деякі енергооб’єкти повністю зруйновані, а на тих, що ще підлягають відновленню, у безперервному режимі тривають ремонтні роботи. Однак для відновлення роботи таких об’єктів необхідне спеціальне обладнання на заміну того, що було знищене або пошкоджене під час обстрілів. «Апостроф» з’ясовував, скільки часу знадобиться для заміни втраченого обладнання, і як Україні в цьому можуть допомогти закордонні партнери.
Енергетична галузь України опинилася в катастрофічному стані через російські ракетні атаки, які активізувалися минулої весни і не припиняються досі. За даними уряду, ворожі атаки позбавили нашу країну понад 9 гігават генеруючих потужностей.
Найбільше постраждали теплоелектростанції. Як розповів наприкінці травня в інтерв’ю «Апострофу» радник прем’єр-міністра України Юрій Бойко, внаслідок російських атак в Україні не залишилося жодної непошкодженої чи незруйнованої ТЕС. За його словами, якщо раніше частка теплоенергетики становила близько 30% усієї генерації, то зараз вона ледве дотягує до 5%.
Також через обстріли сильно постраждали гідроелектростанції, зокрема найбільша в Україні Дніпровська ГЕС.
На сьогодні головним виробником електроенергії в країні залишаються атомні електростанції, по яких ворог поки що не наважується завдавати ударів. Однак АЕС, на відміну від ТЕС та ГЕС, не здатні забезпечувати маневреність у пікові години споживання, що ще більше ускладнює ситуацію з дефіцитом потужностей генерації.
Представники енергогалузі рапортують, що ведуть ремонтні роботи на пошкоджених об’єктах у цілодобовому режимі, але скільки часу знадобиться для їх відновлення?
Турбіна через рік
Енергетичний об’єкт – це насамперед обладнання. Якщо на електростанції зруйновані будівлі, пошкоджені стіни та вікна, це неприємно, але можна виправити. А от якщо ракетою знищено або сильно пошкоджено турбину, — це вже набагато серйозніше.
Що саме та на яких електростанціях пошкоджено, не розголошується.
«Це – секретна інформація, яка є тільки у Міненерго», — сказав співрозмовник «Апострофа», що працює у сфері енергетики, який вирішив зберегти інкогніто.
Воно й зрозуміло, тому що така інформація миттєво з’явиться у ворога, який з радістю атакує по-новому відбудований енергооб’єкт.
Тим не менш, очевидно, що для відновлення електростанцій необхідно передусім нове обладнання, а для його виготовлення, постачання та монтажу потрібен час.
«Обладнання робиться на замовлення, ніде на складах воно не лежить», — сказав у розмові з виданням президент центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
За словами екс-міністра палива та енергетики України Івана Плачкова, енергетичне обладнання – це досить широке поняття, яке охоплює приблизно 100 тисяч найменувань. І для виготовлення кожного агрегату потрібен конкретний час.
«Якщо це турбіна або котел, то їх потрібно замовляти, і виготовляються вони не за місяць, не за два, а десь мінімум за рік. Якщо йдеться про насос, то це три-чотири місяці, деякі інші агрегати можуть бути готові і за два місяці», — розповів він «Апострофу».
Допомога партнерів
У відновленні зруйнованої енергоінфраструктури нам могли б допомогти наші закордонні партнери, зокрема у Європейському Союзі.
«Але у нас має бути бажання, щоб Європа нам допомогла», — каже Іван Плачков.
За його словами, не тільки в країнах ЄС, а й у Японії, Південній Кореї, інших країнах є підприємства, на яких виробляється необхідне нам обладнання: «Просто потрібно своєчасно замовляти, платити гроші, і вони будуть виготовляти – тут жодних секретів немає. Потрібно просто займатися цією роботою».
З іншого боку, Литва та Німеччина зробили Україні пропозицію поділитися енергообладнанням з тих ТЕС та ТЕЦ, які у цих країнах були закриті. Наш уряд дав на це згоду, однак, що саме нам передадуть, невідомо. Востаннє інформація про цю ініціативу проходила ще у квітні. Сподіватимемося, що відсутність нових даних пов’язана з вже згаданою секретністю, а не безгосподарністю.
«Наші литовські, німецькі партнери говорили, що вони мають низку закритих ТЕС, на яких збереглося якесь обладнання, і воно демонтується, доставляється сюди, в Україну. Можливо, щось тут вийде. Але чи вийде це зробити до наступу зими, — відповіді на це питання поки що немає», — сказав Михайло Гончар.
Залишаємося з дефіцитом
Таким чином, шанси на принаймні часткове відновлення енергообладнання на зруйнованих електростанціях є.
«Але те, що воно не буде відновлено на 100%, — це факт, — каже Михайло Гончар. — У багатьох випадках пошкодження були такими, що вони, як кажуть, відновленню не підлягають. І через пошкодження, і через те, що воно було настільки застарілим, що й так на ладан дихало, якщо воно було збудовано у 1970-ті роки, а то й раніше».
За його словами, з дуже загальної точки зору, на відновлення вітчизняної енергетики потрібно декілька років.
«Тому за ті чотири місяці, які залишаються до початку осінньо-зимового періоду, виконані обсяги робіт з ремонту та відновлення там, де це можливо, все одно не покриють дефіциту (енергопотужностей). А тому з дефіцтом ми увійдемо в зиму», — резюмував експерт.
