Хтось тікає за кордон, боячись мобілізації, а хтось навпаки — повертається, щоб звільнити рідну землю від ворога. Прикладом останнього є Герой України Володимир Жемчугов. Він народився й виріс на Луганщині, у 90-х працював на шахтах Донбасу. З 2007-го жив і працював у Грузії. Проте дізнавшись про окупацію Донбасу, Жемчугов повернувся в Україну і приєднався до партизанського руху. У вересні 2015 року під час виконання бойового завдання Володимир підірвався на гранаті, частково втратив руки та зір. У такому стані бойовики захопили його в полон. У 2016-му був звільнений в результаті обміну. Закордонні лікарі поставили йому протези та частково відновили зір. Нині Жемчугов працює у Національному музеї історії України у Другій світовій війні. Він розповів “Апострофу”, як розвивається нині партизанський рух на Луганщині та поділився думками, як можна за день закінчити війну.
— Давайте згадаємо 2014 рік. Що для вас означав вибір відмовитися від спокійного життя в Грузії, повернутись в Україну і приєднатися до партизанського руху на Луганщині?
— Знаєте, він не був одномоментним. Поступово я прийшов до цього. Останньою краплею було захоплення Криму – я зрозумів, що почнеться усе те, що росія зробила в Грузії, Абхазькому регіоні, Цхінвальському; в Азербайджані, в Нагірному Карабасі; в Молдові, Придністров’ї; в Чечні, Таджикистані – сценарії одні й ті ж. Я зрозумів, що це прийде до дому, в Луганщину, де я народився і виріс, де живе моя мати, мої сестри, близькі люди. Я бачив війну в Грузії 2008 року, бачив, як прилітає зранку російський бомбардувальник, як він робить коло над містом і бомбить якусь військову вежу…
— Можливо, тому у вас не було ілюзій з приводу «асвабадітєлєй»?
— Якби я не займався самовихованням, не їздив по світу, не бачив, що таке Нагірний Карабах, Абхазія, Придністров’я, Чечня – я всюди був, спілкувався з людьми. Моїм хобі були історія України, Росії, СРСР. До 2014-го я вже був інформаційно, інтелектуально підготовленим. Тому я зробив саме такий вибір, на відміну від людей, які сиділи вдома в Луганську, продовжували дивитися радянські фільми, читати «русскіє кнігі».
— Чи підтримуєте зв’язок з кимось з Луганщини?
— Так, я більше скажу – залишилося підпілля, я з ним підтримую зв’язок.
— Якщо порівнювати умови партизанського руху, як вони змінилися після 2014-го?
— Партизанський рух став меншим. У 2022-му році, коли почалося повномасштабне вторгнення, багатьом партизанам довелося виїхати, щоб їх не мобілізували в армію. Партизанським рухом це тепер складно назвати. Це — підпілля. Це молодь, літні люди, жінки, які чинять уже інформаційний спротив, збирають розвіддані. Рух продовжується – щомісяця у Луганську, Донецьку затримують — ФСБ активно працює…
— Після перемоги Україна постане перед викликом патріотичного перевиховання населення, яке жило під окупацією. Можливо, вже сьогодні потрібно працювати над цим?
— Нічого нового ми не вигадаємо. Після Другої світової війни, коли американці, англійці звільнили Німеччину від фашизму, ними була проведена дуже велика робота. Інший приклад — скандинавські країни не знали, що таке комунізм, совєтська влада, але люди повірили, що треба йти в комуністи, бо думали, що комунізм переміг фашизм. Влада боролася з цим освітою, просвітою, дуже багато грошей було вкладено скандинавськими країнами в просвіту народу. І це потім дало великі дивіденди. Люди стали освічені, відтак у 60-х-70-х роках ми побачили сплеск інтелектуального росту компаній Siemens, Nokia, Volvo – все з’явилося на підґрунті освіти, виховання. Ми повинні йти цим самим шляхом.
Просто вимкнути треба російську пропаганду. Як у Європі після 2022-го вимкнули Youtube. Завдяки цифровим технологіям можна натисканням кнопки вимкнути це в телебаченні, радіо, інтернеті.
— Два роки тому, в ніч з 28 на 29 липня росія здійснила теракт в Оленівській колонії, де утримували українських військовополонених. Що варто робити нам, щоб злочинці не уникли покарання? Чи можна якось вплинути на міжнародну спільноту, щоб змусити РФ відповісти за злочини, зокрема і в Оленівці?
Тільки рішення ООН – тільки цей інструмент.
Володимир Жемчугов
— Яке саме має бути рішення?
— Не треба вводити війська, як це зробили в 50-х, 70-х роках, коли ООН дала наказ ввести війська в Корею, щоб зупинити війну, потім у В’єтнам – ця війна йшла 25 років! Росія все рівно перемогла, бо тоді був сплеск цін на нафту. За рахунок цих доларів від американців та європейців вони потім вбивали їх у В’єтнамі. Треба вимкнути на території Росії сервіси Apple, Google, Windows, Siemens – і все, війна припиниться наступного ж дня. Тільки дайте наказ вимкнути європейську цивілізацію на території Росії. Заводи, які виробляють танки, снаряди, працюють на європейських станках. Машини, які добувають нафту й газ, — американські, все керується через інтернет. Треба вимкнути, Росія зупиниться. Один день треба, щоб зупинити війну.
— На вашу думку, дипломатичний спосіб закінчення війни з Росією можливий?
— Я не бачу цього. Ми не можемо підняти питання не те, щоб змінити устав ООН, ми не можемо Небензю (постпред рф при ООН) зняти з головуючого. Це якийсь жах! Якщо Небензя в 2024-му році головує в ООН, що ми можемо зробити?
— Чого чекати від цієї організації, які її перспективи?
— Бездіяльність Ліги Націй призвела до початку великої війни (Другої світової — ред.), саму ж Лігу Націй закрили. Я бачу дійде, що війна розростеться. Росія не просто так дала атомну зброю Білорусі. На цих установках, що стоять у Білорусі, сидять російські офіцери. Вони випустять з території Білорусі по Києву атомну ракету – все, почнеться велика війна. Це зруйнує ООН, як і Лігу Націй.
— Ви вірите у військовий переворот у РФ?
— Не думаю, що таке можливо. Те, що зробив “Вагнер”, стало великим уроком для Путіна, який він добре вивчив. Продовжується чистка в збройних силах РФ. Вони зрозуміли, що це вже страшно.
— Як може закінчитись війна, на вашу думку?
— У цій війні є три сценарії. Росія брала участь у трьох війнах і повториться один із трьох сценаріїв. Перший – афганський сценарій, тобто Росія збанкрутує, санкції натиснуть, почнуться всередині країни соціальні вибухи і вона сама виведе війська. Другий — корейський: війна дійде до точки “ні ми — ні вони”, залишиться тільки провести паралель. Третій — в’єтнамський: найжахливіший сценарій, коли Європа й Америка не зможуть порозумітися і припинять допомогу фінансову й військову. Це найгірший сценарій, який може трапитися з Україною.
— Як ставитесь до чоловіків, які тікають від війни за кордон?
— Моє ставлення не таке критичне. Я питаю: хто їх виховував? Держава взагалі займалася цим? Давайте згадаємо, що перший за 32 роки незалежності, хто почав відновлювати українську ідентичність – це був аж президент Ющенко, 2004 рік. До цього хто цим займався? Люди не вважали себе українцями, а радянськими людьми, малоросами – не знаю ким. Як можна примусити захищати жінку, яку не любиш? Як змусити себе дарувати їй квіти, гроші давати? Тому я не аж так критично ставлюся до цих чоловіків. Просто невиховані, тому так роблять.
— Ви пережили полон і втрату кінцівок. Що, на вашу думку, про це мають знати українці?
— Це дуже важка тема. У кожного різний психологічний стан від народження. По-друге, ніхто не готувався до війни. Це я якось з 1991 року очікував війни. Я думав, що все одно колись потраплю на війну, тож був психологічно готовий. У відновленні велику роль грає державна підтримка. Вона вже не така, як у 2015-му, коли я звільнився. Це вже більш-менш нормальні стандарти. Та головне, звісно, родина. Тобто має бути комплексне рішення. Тоді можна перемогти цю проблему, відновитися, знайти своє місце і продовжувати достойно жити.
