Двосторонні договори про співробітництво у галузі безпеки, яких Україна уклала вже 25, передбачають надання Києву довгострокової військової, фінансової та іншої підтримки для захисту від збройної агресії РФ. Більшість з них підписані з країнами НАТО. Приєднання країн, які транслюють проросійські меседжі, — під питанням. “Апостроф” проаналізував перспективи підписання і ймовірне наповнення безпекових угод з Угорщиною, Словаччиною та Сербією.
Минулого року на саміті НАТО у Вільнюсі лідери країн Великої сімки і президенти Європейської ради та Європейської комісії підписали Спільну декларацію про підтримку України. “Ми підтверджуємо, що безпека України є невід’ємною частиною безпеки євроатлантичного регіону <…> Ми будемо підтримувати Україну в її захисті від російської агресії стільки часу, скільки буде потрібно”, — декларується в документі.
У ньому також ідеться про початок переговорів із Києвом для підписання двосторонніх безпекових зобов’язань. Зокрема, вони передбачають надання Україні сучасного військового обладнання з пріоритетом на ППО; зміцнення економічної стабільності та стійкості України, включаючи її енергетичну безпеку. Також у них сказано про технічну та фінансову підтримку для задоволення нагальних потреб України, спричинених війною з Росією, обмін розвідданими. Підтримка в угодах розрахована на 10 років.
“Безпекові договори цінні тим, що це не резолюція міжнародної організації чи Генасамблеї ООН, яка, звичайно, політично важлива, але не є обов’язковою до виконання. Двосторонні договори означають прийняття політичної відповідальності за ці домовленості”, — коментує “Апострофу” політолог Олексій Буряченко.
Документи мають схожу структуру, проте різні пріоритети в допомозі Україні. Так, Латвія готова відігравати значну або ж узагалі чільну роль у забезпеченні безпілотниками, Фінляндія — боєприпасами, Німеччина та Франція — ППО та ПРО.
Тобто йдеться у першу чергу про підтримку в озброєнні, а не про власне захист України. “Усі ці угоди, які підписує Україна, — це не угоди про гарантію безпеки. Це угоди про гарантію надання необхідного озброєння Україні в разі чергового агресивного нападу. Тобто саму безпеку нам це не гарантує, лише надання зброї, політичної та, можливо, фінансової допомоги”, — пояснює “Апострофу” політолог Дмитро Васильєв.
Україна вже підписала 25 двосторонніх безпекових угод з такими країнами: Велика Британія, Німеччина, Франція, Данія, Канада, Італія, Нідерланди, Фінляндія, Латвія, Іспанія, Бельгія, Португалія, Швеція, Ісландія, Норвегія, Японія, США, Естонія, Литва, Польща, Люксембург, Румунія, Чехія та Словенія, а також з ЄС. Наразі тривають переговори з Ірландією, яка не є членом НАТО.
Експерти звертають увагу на те, що більшість підписаних угод — з країнами, які беруть участь у зустрічах у форматі “Рамштайн”. У цьому списку поки немає країн, які виступають проти санкцій відносно РФ та лідери яких транслюють прокремлівські меседжі.
Проросійський місіонер та його симпатики
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який з “миротворчою місією” відвідав Україну, Росію та Китай, проштовхує ЄС своє бачення врегулювання воєнного конфлікту, зокрема, пропонує відновити дипвідносини з державою-агресоркою, адже все рівно на Україну чекає роль “буферної” держави. Утім, ідеї Орбана не знайшли резонансу серед інших європейських країн. Ба більше — ЄС у якості покарання позбавив Угорщину ролі господаря зустрічі міністрів закордонних справ. У Європейській Раді також наголосили, що місія Орбана — його власна ініціатива, яка не має нічого спільного з офіційною позицією Ради ЄС, де з липня головує Угорщина.
“Для президента Зеленського Орбан виглядає не дуже відповідальним партнером. Тобто людина здійснює державний візит фактично задля піару. Тому слабко уявляю, якби Орбан із Зеленським щось підписали, що Орбан це виконає”, — каже “Апострофу” політолог-міжнародник Антон Кучухідзе.
Відносини з іншою країною з табору російських прихильників — Словаччиною загострюються на тлі блокування українською стороною транспортування вуглеводнів однією з найбільших російських нафтових компаній «Лукойл», яка знаходиться під українськими санкціями. Прем’єр-міністр Роберт Фіцо підтримує мирну ініціативу угорського колеги, закликає до негайного припинення вогню та початку мирних переговорів. Хоча до того, як Фіцо очолив словацький уряд восени минулого року, Братислава надавала Києву реальну підтримку. “У перші дні широкомасштабного вторгнення Словаччина була дуже активна і щодо транзиту зброї, і щодо передачі старого озброєння, проте потім внутрішньополітичні процеси склалися так, що вони періодично критикують Україну”, — зазначив політолог.
Кучухідзе звертає увагу на те, що і Угорщина, і Словаччина реалізують спільні з РФ проекти, тобто мають матеріальний інтерес у співпраці: “Є енергетичні проєкти, які хочуть довести до кінця. Наприклад, будівництво енергоблоків АЕС в Угорщині. Цей проєкт не під санкціями. Хоча проти “Газпрому” ввели санкції, щодо таких проектів чомусь не вводять”.
Також серед країн, які здавна симпатизують Росії, — Сербія. Та як виявилося, вона таємно допомагає Україні боєприпасами. Крім того, Белград неочікувано пообіцяв не продавати літій китайським автовиробникам, а віддати перевагу європейським, що може сигналізувати про бажання порвати з авторитарними режимами.
“Угорщина й Словаччина присутні в ЄС і в НАТО. З одного боку, наче не блокують нічого, а з іншого боку — лідери цих держав стоять на позиціях захисту власних національних інтересів, складова якої — пом’якшувати політику до “рашистів”. Сербія теж грає у багатовекторність, бігає між ЄС, Китаєм та “рашистською федерацією””, — зауважив Кучухідзе.
Якими могли би бути безпекові угоди з Будапештом, Братиславою та Белградом
Вести переговори з урядами цих країн про безпекові гарантії неможливо, у той же час політичні перестановки всередині них, — це шанс для нас, переконаний політолог Дмитро Васильєв.
Утім, теоретично, підписання безпекової угоди з Україною вписується у мирний “флешмоб” Орбана, міркує Олексій Буряченко. “Якщо Орбан позиціонує себе як “голуб миру”, то чому б йому не підписати двосторонню угоду про безпеку з Україною? — запитує він. — Це виглядає доволі логічно. На тлі того, що європейські країни блокують будь-які ініціативи Угорщини, таке підписання могло б піти в плюс. Але враховуючи специфічну позицію Орбана, ця угода буде максимально вихолощена і там швидше за все не буде військового компоненту”.
“Угорщина вкрай зацікавлена у теплих відносинах з Російською Федерацією. Вона залежить від певної кількості ресурсів, перш за все, нафтових, і активно інформаційно підтримує проросійські позиції. Не завжди це правильно. Але національні інтереси Угорщини такі”, — зауважив “Апострофу” радник глави Офісу Президента Михайло Подоляк.
В той же час Угорщина зацікавлена у певних відносинах з Києвом. Зокрема, щодо транспортування нафти через Україну після накладення санкцій на “Лукойл”, який поставляв сировину для угорської нафтопереробної компанії МOL. Подоляк підкреслив, що МОL 40% нафтопродуктів отримує через Україну. Тож, на його думку, варто працювати в цьому напрямку.
“Є двосторонні комунікації, в Ужгороді були певні консультації на рівні міністра закордонних справ [Петера] Сійярто, пана [Андрія] Єрмака і [Дмитра] Кулеби, в тому числі були зустрічі президента з Орбаном відповідно. Але там обговорюються двосторонні відносини”, — розповів Подоляк.
На отримання зброї навряд чи можна розраховувати, а гуманітарні програми можливі, додав радник глави ОП.
Підписання безпекової угоди зі Словаччиною не виглядає чимось фантомним, певен Буряченко. “Словаччина уже допомогла нам із ремонтом військової техніки радянських зразків і передавала відремонтовану техніку, — продовжує співрозмовник видання. — Тобто зі Словаччиною у нас є, як на мене, нормальний конструктуктивний взаємозв’язок. Навіть незважаючи на певні політичні заяви їх лідерів, вони самі собі в збиток нічого робити не будуть. Адже за всі їх, так би мовити, послуги, вони отримують значну компенсацію з відповідних фондів чи США, чи ЄС”.
А от перспективи підписання угоди з Сербією залежать від самої Братислави. “Питання Сербії — це питання, хто переможе в боротьбі за Сербію — Брюссель, “рашисти” чи Пекін. У “рашистів” багато проблем, вони боротьбу за Сербію не виграють. Сербська політика буде продиктована або тим, що вони реально рухаються шляхом членства в ЄС, або почнуть загравати з Пекіном. Поки там не визначились — Сербія під питанням. Якщо вони визначаться, стануть членом ЄС і будуть цілеспрямовано рухатися цим шляхом, тоді підписання безпекового договору виглядає неминуче”, — зауважив Антон Кучухідзе.
З іншого боку, постає питання: яку зброю Україна може отримати від цієї країни? “Якби там були винаходи рідкісні, як, наприклад, в Азербайджану, є розвинута військово-технічна база. Але там такого немає”, — додав політолог.
На думку Михайла Подоляка, Сербія і Словаччина зацікавлені у “структурованому безпековому просторі в Європі”. “Тому що гарантії безпеки — це конфігуративно виглядає як більш чітка архітектура загальноєвропейської безпеки як такої, з урахуванням того, що все ж таки кордони умовно Євроатлантики просуваються до території Російської Федерації”, — сказав він “Апострофу”.
