В Україні має з’явиться нове міністерство. Попри щодобові ракетні атаки, трагічні події у Полтаві та Львові, новина не залишилась без уваги. Голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія анонсував майбутнє новоутворення як Міністерство повернення українців. Назва нібито робоча, але надто вже промовиста.
За однією з версій, нове відомство з’явиться замість Міністерства з питань реінтеграції, колишня очільниця якого Ірина Верещук продовжуватиме кар’єру в Офісі президента.
За іншою – це буде окреме відомство, оскільки на пресконференції Володимир Зеленський говорив про “інституційність процесу”, з яким не справляється МЗС, маючи на увазі протидію російській пропаганді, що спрямована на українців за кордоном, та повернення емігрантів додому. Так чи інакше, але поки реакція громадськості на задумку доволі критична. Чому — журналіст Коротко про з’ясовувала разом із соціологами.
Сподіваємось на чверть або вже навіть третину мігрантів
— Певна державна політика щодо українців, які знаходяться за кордоном, обов’язково має проводитися, бо там мільйони наших громадян. Але має бути диференційований, а не загальний підхід, — каже заступник директора Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький. — Є українці, які багато років живуть за межами батьківщини, але не втрачають з нею зв’язок. Вони не повернуться, але це ядро нашої діаспори, від якої ми отримуємо підтримку і з яким треба бути постійно в контакті.
Більшість нинішніх емігрантів виїхали у зв’язку з війною, нагадує соціолог.
— Маємо бути реалістами: сподіватися, що всі вони повернуться, не варто, бо багато хто вже укорінилися на нових місцях. Вони приїздитимуть в Україну до рідних та друзів, пересилатимуть рідним гроші, будуть донатити на відбудову, можливо, інвестуватимуть. Це наша майбутня діаспора, і саме так до цих людей треба ставитися.
Щодо російської пропаганди, то певна частина біженців уже знаходиться під її впливом, образливо говорять про Україну, порівнють з Північною Кореєю.
— Звісно, підтримувати з такими якісь зв’язки не потрібно. Найважливіші для нас — чверть або навіть уже третина біженців від війни, які дійсно планують повернутися. І от тут важливо зробити все можливе, щоб це бажання не згасало, щоб люди могли спиратися не тільки на свої патріотичні почуття, а й на державу. Я не спеціаліст з держуправління, тому не можу сказати, міністерство може цим займатися чи якась служба, але політика мусить бути.
Розставляємо пріоритети: комунікація чи ППО
З подання народного депутата Володимира Ар’єва, соцмережами блукає нова абревіатура – МінПук. Мається на увазі, що на створення міністерства витратять купу грошей, а на виході буде пшик.
— Ми давно не проводили жодного опитування на замовлення державних органів, але певні результати очевидні. Якби зараз опитали, куди витратити 500 000 або 1 000 000 гривень – на комунікацію і формування спільного культурного бекграунду з українцями за кордоном чи на посилення ППО в Україні, пріоритети були б розставлені прогнозовано, — продовжує Антон Грушецький. – А ще й почалася осінь, насувається зима, і хоч люди розуміють, що винна в усьому Росія, певний градус агресії зростає.
З одного боку, довгострокове планування нам обов’язково потрібне, з іншого — коли говориш про це людям, вони згадують про свої нагальні потреби.
Соціолог звертає увагу на ще один чутливий момент.
— Образ мігранта починає узагальнюватися не на жінках та дітях, а на чоловіках, які незаконно виїхали за кордон або демонструють свої фото із Монако. Це дуже невеликий прошарок, але він є і він на слуху.
А подекуди й на жінок вже починають дивитися трохи під іншим кутом зору. Принаймні просять не хвалитися у соцмережах, що вивезли хлопців-підлітків, аби врятувати від військового обліку. Або дорікають, що десь там “з чужими розважаються”, поки чоловіки на фронті.
— Підкреслені розмови про повернення мігрантів може розширити вододіл між тими, хто виїхав, і тими, хто ділить з країною тягар війни. Мовляв, утікачам треба створювати якісь умови, а нам і так згодиться. Зараз треба говорити про те, що нас єднає, а не ділитися на хто поїхав, а хто залишився, хто більший, а хто менший патріот, — впевнений соціолог.
“Сину так подобається в польській школі, що він вже хоче кинути українську дистанційну”
— Мій чоловік досі не може отримати закордонний паспорт, хоча оновив облікові дані через “Резерв+”, — зітхає Олена, яка виїхала із сім’єю до Польщі за декілька днів до 24.02.22. – У відділенні ДП “Документ” кажуть, що ми подали документи, коли діяла заборона на видачу. Особисто я планую повернутися після війни, але не знаю, як поставиться до цього син. Йому так подобається в польській школі, що він вже хоче кинути українську дистанційну. При тому, що в Польщі перебуває так багато наших дітей, тут не відкрито жодної української державної школи. Є тільки приватні – 10 000 гривень на місяць, та й ті не мають статусу повноцінного навчального закладу.
Ще одна українка звертає увагу, що еміграція – це власний вибір людини, який не залежить від жодних чиновницьких апаратів.
— Багато дівчат в лютому — березні 2022-го виїхали з прикордоння Львівської області, хоча там вважалося безпечно. Вони хотіли в Європу і скористалися шансом. Водночас багато біженок з Київської та Чернігівської областей поїхали додому майже одразу, як росіяни відійшли від столиці. Бо хотіли жити і працювати там, де їхній дім і сім’я. Я не знаю, яке міністерство може на все це вплинути і що таке — “повернення”. Мене будуть брати за руку і тягти? Або будуть вмовляти? Або нададуть фінансову допомогу і перевезуть речі за державний кошт, як це робить Польща для власників карти поляка, які жили за кордоном і захотіли повернутися на батьківщину?
Ірина каже, що в 2022-му більшість їхали з України, сподіваючись, що все страшне минеться за кілька місяців.
— А скоро третій рік війни, скільки ще чекати, не знаємо. Українки — підприємливі. особи. Хтось у магазин влаштувався, хтось перукарню свою відкрив, хтось — манікюрний салон. У багатьох уже свій цілком пристойний бізнес, чекають, коли з України будуть випускати чоловіків. Знову ж діти… Знайома сім’я зараз у Португалії. В Україні дочка з ярликом “гіперактивна” дві школи змінила. А там як в одну пішла, так жодної скарги від вчителів і на уроки біжить підстрибом. Безпека, робота, житло, освіта, перспективи – ось основні засади повернення.
Є сподівання на гранти від міжнародних організацій
Цікаво, що заплановане новоутворення президент вперше анонсував 19 серпня як Міністерство української єдності. Реакція була, але не така бурхлива. Директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха впевнений, що нинішній рейвах спричинила саме невдала друга робоча назва – “повернення українців”.
— Абсолютно нормально говорити про Міністерство у справах міграцій, такі є в багатьох країнах. Нам теж доведеться розв’язувати проблеми мігрантів, бо їх дуже багато, — вважає Євген Головаха.
На думку доктора філософських наук, відомство має зосередитися на проєктах по працевлаштуванню та житлу для тих, хто повертатиметься.
— На повноцінне внутрішнє фінансування важко буде розраховувати після війни, але є сподівання на гранти від міжнародних організацій. Повернення людей — це один з елементів відновлення країни. Крім того, є очікування, що в Україну почнеться міграція вихідців з країн Азії, Африки, ними теж хтось повинен займатися. Так само – проблемами внутрішніх мігрантів, — впевнений Євген Головаха.
Але все у планах і планах. Поки не закінчиться війна…
