Уряд вирішив всерйоз подбати про кількість населення в Україні. Тенденції лякають: адже, за підрахунками Кабміну, зараз нас всього 38,5 млн, і скоро буде ще менше.
Тож у Кабміні схвалили Стратегію демографічного розвитку України на період до 2040 року. Це такий собі план подолання ключових викликів, що загострилися через російську збройну агресію: зовнішня та внутрішня міграція, різке зниження народжуваності, підвищення рівня передчасної смертності, розбалансування ринку праці.
У документі передбачено, що стратегія реалізуватиметься поетапно. Перший план заходів на 2024 – 2027 роки має бути розроблений вже протягом місяця. З чого взагалі складається ця стратегія і чи реалістичне таке планування у розпал війни, цікавилася журналістка Коротко про.
Цифри сумні, сподівання – оптимістичні
Сама стратегія займає 27 друкованих сторінок, більшість з яких присвячені опису поточної ситуації та прогнозам. Виглядає сумно. За оцінками Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ, до 2041 року населення України може скоротитися до 28,9 млн осіб, а до 2051 року — до 25,2 млн. Це проти 48,5 млн, які нарахували під час останнього перепису в 2001 році.
За останніми даними, за кордоном перебуває 3,48 млн українців, які виїхали через війну і не повернулися. До цих втрат додаються 1,2 млн, які, за інформацією з Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, були вивезені або добровільно виїхали до РФ або Білорусі. На територію Росії незаконно вивезені щонайменше 19,5 тис. дітей.
“Демографічна криза також поглиблюється фактичним розмежуванням між двома демографічними процесами — на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі, та на тимчасово окупованих територіях, які фактично потрапили під вплив сторонніх демографічних факторів”, — йдеться у документі.
Виклики та загрози посилюються через перевищення кількості померлих над кількістю новонароджених, загибелі на фронті, масштабну трудову міграцію, яка часто переходить у постійну, неможливість внаслідок бойових дій надавати людям своєчасну та якісну медичну допомогу.
Втім, наводяться і приклади, які повинні викликати оптимізм щодо можливості подолати негативні демографічні тенденції та повернути мігрантів. Серед таких названо “зручні та часто унікальні цифрові державні сервіси”, доступна медицина, значно більша свобода у виробленні та прийнятті рішень, ніж у багатьох інших країнах, відносно доступна вартість життя, багатий культурний спадок, порівняно теплий, але не посушливий клімат, великі простори та доступні для культивування земельні площі.
Також у документі є розрахунок на те, що після припинення або скасування воєнного стану в Україні почнеться відновлення економіки та інфраструктури, відкриється багато можливостей для кар’єрного зростання та професійної самореалізації. Україна, на думку розробників концепції, може стати центром розвитку військових технологій, послуг з реабілітації та протезування. Потреба у відбудові та будівництві транспортних мереж, житлових та комерційних об’єктів, енергетичної інфраструктури створить величезний попит на фахівців і робітників, які матимуть можливість зайняти стабільні та добре оплачувані позиції. Щодо фінансової реалізації планів є, зокрема, розрахунок на “заходи до залучення інвестицій, гуманітарної та міжнародної технічної допомоги…”
(Оптимізм розробників і правда вражає. Ну, дай бог нашому теляті вовка з’їсти. — Ред.)
Шість стратегічних цілей
Стратегія розрахована на сценарій змін, який дозволить до 2040 року вивести Україну на рівень 33,9 млн населення (проти 28,9 за умови інерційного сценарію, якщо нічого не планувати). У документі поставлені шість стратегічних цілей.
1. Створення умов для міграційного приросту населення та зниження рівня відтоку українців за кордон
Ключовим інструментом для досягнення цілі є ситуація, коли кількість осіб, які прибувають до країни, переважає над кількістю тих, які вибули. Йдеться насамперед про повернення українців, які проживають за кордоном. Як тих, які виїхали через війну, так і тих, хто раніше був у складі діаспор.
Міграційна політика в майбутньому також може поширюватися на залучення іммігрантів – іноземців, які прибудуть до нас для постійного проживання. Одним із інструментів такого залучення автори стратегії бачать студентів-іноземців, які частково адаптуються в Україні, вивчають мову, налагоджують соціальні зв’язки.
2. Створення умов для підвищення рівня народжуваності, підтримка сім’ї̈
Тут ключовою умовою названо “здатність самостійно забезпечувати свої базові потреби без залежності від державної допомоги або зовнішніх джерел доходу”. Йдеться про систему соціальних послуг, якими забезпечується: запобігання відмовам батьків від дітей, підтримка прийомних сімей, покращення репродуктивного здоров’я нації, формування середовища, дружнього до сімей з дітьми, створення сприятливих умов для поєднання батьківства із роботою або навчанням тощо.
3. Зниження рівня передчасної смертності
Тут також все достатньо прозоро. Насамперед, популяризація здорового способу життя і відповідальності за власне здоров’я, раннє виявлення та попередження хвороб, що найчастіше призводить до передчасної смерті, підвищення рівня доступності та якості медичної допомоги, збереження людської гідності та високого рівня якості життя в період хвороби та лікування, розвиток інфраструктури для здорового дозвілля.
4. Активізація на ринку праці максимальної кількості громадян, які можуть працювати
Ця мета пов’язана з масштабною відбудовою, яка має початися після війни і дати шалений поштовх для нових можливостей і кар’єрного розвитку фахівців різних професій. Розробники стратегії наголошують на регулярному моніторингу попиту на ринку праці і адаптації під нього освітніх програм. Також держава має сприяти поверненню на ринок праці людей похилого віку, осіб із інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, ветеранів. І водночас підвищувати рівень працевлаштування молоді після завершення навчання.
5. Адаптація соціуму до демографічного старіння та формування умов для активного довголіття
Йдеться про те, що старіння населення в Україні прогресуватиме і надалі, як би успішно все не розвивалося. Суспільство має це зрозуміти, сприйняти, прилаштуватися і використати на власну користь. Для цього необхідно: забезпечити підтримку здоров’я та благополуччя осіб похилого віку (в Україні він вважається з 60 до 75 років), створити умови для їх самореалізації у професійній сфері та активної життєдіяльності.
6. Розвиток можливостей для якісного життя. Україна — держава, в якій хочеться жити
У стратегії враховано, що навіть після завершення повномасштабної збройної агресії нам доведеться сусідити з двома авторитарними країнами, тож маємо бути готовими до повторного нападу. Зважаючи на це, пропонується розробити політику щодо розселення — визначити термін “території ризикованого проживання” та рівень доцільності заселення таких територій з огляду, зокрема, на потреби сил безпеки та оборони.
Також ставляться завдання: формування безпечного довкілля, підвищення рівня довіри громадян до держави, забезпечення безбар’єрності на всіх об’єктах житлової та соціальної інфраструктури, розвиток механізмів забезпечення житлом громадян відповідно до їхніх потреб і можливостей, доступність і якість інфраструктури, дружність середовища до людини.
Оцінювачем поточних результатів реалізації стратегії призначено Мінсоцполітики, яке має готувати щорічні звіти щодо кількості населення, його приросту, коефіцієнтів народжуваності та смертності і так далі.
Коментар спеціаліста
Важлива інфраструктура, а не допомога при народженні дитини
З огляду на сьогоднішні реалії, деякі постулати стратегії видаються занадто оптимістичними, якщо не фантастичними.
— Щодо якості, реалістичності і непрогнозованості через війну питання є. Але така стратегія потрібна, — вважає заступник директора Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький. — Це привернення уваги і розуміння, що такі питання важливі. Якщо ігнорувати демографічну кризу, то через 10-15 років спливе така велика проблема, що тодішній уряд просто не знатиме, що робити.
Антон Грушецький, заступник директора КМІС. Фото: facebook.com/radioNV
Соціолог звертає увагу, що в стратегії не йдеться про фінансове заохочення народжуваності.
— І це правильно, бо збільшення державної допомоги дає короткочасний ефект, ми це вже проходили. Люди більше думають не про те, скільки їм дадуть грошей при народженні дитини, а про безпекове середовище, про те, як далі зможе розвиватися сім’я. Важлива саме інфраструктура – дитячі садки, школи. Все це поки є в районах зі старою забудовою, а в новобудовах такі заклади переважно комерційні, влаштування дитини коштує великих грошей. Одноразова допомога нічим не зарадить, потрібно розгалужувати мережу державних садків та шкіл.
Експерт також вважає, що слушно порушене питання про можливість поєднання роботи чи навчання з батьківством.
— Є велика несправедливість, що мати або батько мають брати велику перерву, бо в садках немає ясельних груп. Повернення на роботу з декрету законом гарантоване, але зараз технології розвиваються дуже швидко, і людина має відставання в часі. Деякі жінки умисно відкладають народження дитини, щоб утвердитися у професії.
Щодо виправлення демографічної ситуації за рахунок іммігрантів, то це питання дискутується в суспільстві.
— Є ті, кому така мета мало сподобається, але факт є фактом. Якщо ми не хочемо народжувати, то хтось має народжувати для нас. У Європі відійшли від традицій багатодітності, — зауважує Антон Грушецький. – Люди розпробували кокосовий лате, ІТ-сферу, подорожі по світу. Щоб вести таке життя, дві дитини і навіть одна вважається нормою.
Щодо інших положень стратегії, то, на думку соціолога, їх здійсненність зараз важко оцінити. Та й будь-які стратегії не мають гарантій реалізації. Але говорити про проблему і думати, як її подолати, потрібно.
