Частиною Плану стійкості України, представленого президентом Володимиром Зеленським, є нова економічна політика країни. Ця політика базується на трьох принципах – підтримка державою бізнесу, забезпечення державою безпеки бізнесу та чесність у відносинах між державою та бізнесом. «Апостроф» розбирався, що пропонує влада, і наскільки запропоновані нею принципи відповідають інтересам національної економіки.
Президент України Володимир Зеленський під час презентації у Верховній Раді 19 листопада Плану стійкості анонсував нову економічну політику країни.
Оскільки План стійкості є однією із складових встановлення справедливого миру в Україні, нову економічну політику, по ідеї, мають розпочати втілювати в життя ще за режиму воєнного стану.
За словами президента, метою нової економічної політики є досягнення сталого економічного зростання, забезпечення оборонних потреб та створення умов реалізації людського потенціалу України. В основу цієї політики покладено три принципи – підтримка вітчизняного підприємництва, безпека ведення бізнесу, чесність у відносинах між державою та бізнесом.
«Все, що можна виробляти тут в Україні, має вироблятися тут. І закуповуватися, при всій повазі до партнерів, має насамперед у українського виробника», — заявив Володимир Зеленський, представляючи перший пункт нової економічної політики України.
Безпека ведення бізнесу, за його словами, має забезпечуватись за рахунок зниження тиску на легальний бізнес з боку державних інститутів.
«Сприятливість української юрисдикції, залучення інвестицій невіддільні від захищеності кожного «білого» бізнесу в Україні» , — сказав глава держави.
Третій принцип анонсованої політики, що стосується чесності відносин між державою та бізнесом, має ґрунтуватися на «детінізації»: «Потрібен стимул до «детінізації», а не новий тиск. Потрібна довіра, якісне не надмірне регулювання державою суспільних відносин. І саме така економічна політика може привести Україну до стійкого економічного зростання».
Підтримка вітчизняного виробника
Тож, перекладаючи з офіційної мови на приземлено-прагматичну, головні принципи нової економічної політики України можна сформулювати таким чином: стимулювання вітчизняного виробництва, зниження тиску на бізнес, «детінізація».
Наскільки ці принципи відповідають інтересам національної економіки, і наскільки вони можуть бути реалізовані в сьогоднішніх умовах?
Почнемо із першого пункту.
Експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексій Кущ підтримує тезу про стимулювання внутрішнього виробництва.
«Це якоюсь мірою повторення «рейганоміки», тези Рейгана про те, що кожен долар має знайти американський товар«, — сказав Кущ у коментарі «Апострофу». — Такий же принцип можна запровадити і в Україні — що кожна гривня має знайти український товар. Зрозуміло, що не йдеться про тотальне імпортозаміщення, але щоб те, що ми можемо виробляти, максимально стимулювалося, у тому числі через тарифну політику, мито, сертифікацію. Політика державних закупівель має бути спрямована на те, щоб фактор національного виробника був домінуючим».
Експерт CASE Україна Володимир Дубровський у свою чергу не підтримує ідею зайвого стимулювання національного виробника.
«Щодо першого пункту, я згоден тільки в частині оборонної промисловості, військового виробництва – тут це важливо, але з позаекономічних міркувань, тому що Україна не повинна залежати від політичних рішень інших країн, чи давати нам, чи не давати зброю. У мене є надія, що президент мав на увазі саме це, — сказав експерт у розмові з виданням. — Що стосується всього іншого, то це неправильно, правильний принцип — це бути відкритими усьому світу, робити те, що ми вміємо робити найкраще, і купувати те, що ми можемо купити на ці гроші. Така економічна відкритість набагато продуктивніша, ніж якщо намагатися все залишити в Україні».
Подібну думку має координатор експертних груп Економічної експертної платформи Олег Гетман.
«Захист вітчизняного виробника, особливо так, як це зараз реалізується — через програму «Купуй українське», кешбек на українське, роздача по тисячі та індустріальні парки — у цьому, насправді, немає нічого хорошого, це застаріла практика минулого сторіччя, коли всупереч всьому підтримувався саме вітчизняний виробник. За рахунок цього створюються штучні умови, що менш якісні товари та послуги надаються вітчизняним споживачам», — заявив експерт «Апострофу».
При цьому, за його словами, держава може і навіть має застосовувати стимули для вирівнювання умов конкуренції України з іншими країнами, зокрема у вигляді пільгового кредитування та розширення грантових програм для бізнесу. Також уряд має боротися з недобросовісною конкуренцією з боку деяких держав шляхом запровадження мита.
Без тиску на бізнес
Щодо тези про необхідність знижувати тиск на бізнес, то тут експерти, опитані «Апострофом», не мають розбіжностей.
Єдина проблема – це реалізація цього принципу.
«Що стосується припинення тиску силовиків (на бізнес), то з цим не можна не погодитися, — каже Володимир Дубровський. — Але це нагадує анекдот про те, як прапорщик радянської армії зупиняв потяг: «Потяг, стій, раз-два!». Він (тиск) сам по собі не зупиниться, це системна проблема, яку потрібно вирішувати на інституційному рівні».
Хороша новина полягає в тому, що основні інструменти досягнення цієї мети добре відомі.
«Цей пакет рішень давно напрацьований нашими аналітичними центрами, його підтримали всі провідні бізнес-асоціації, і він лежить і чекає свого часу», — зазначає Олег Гетман.
За його словами, почати потрібно з перезавантаження контролюючих органів, яким не довіряють ні населення, ні бізнес через їхню повальну корумпованість.
«Насамперед, це Бюро економічної безпеки (БЕБ) – за умовами меморандуму з МВФ це має відбутися до лютого (2025 року). Також це Нацполіція, і бажано це зробити і з прокуратурою, — каже Гетман. — Плюс потрібно внести зміни в КПК (Кримінально-процесуальний кодекс), в якому передбачити цілу низку запобіжників при взаємодії бізнесу з правоохоронцями, слідчими, суддями, (у питаннях про те), яке може вилучатися майно, яке не може, як такі процедури при цьому проводяться».
Для бізнесу зараз головне – це непряма підтримка держави та дерегуляція, додає Олексій Кущ.
«Основний платник податків у нас населення, а бізнес виступає як податковий агент. І для того, щоби простимулювати споживчий попит, потрібно знижувати податки на оплату праці» , — каже економіст.
Операція «детінізація»
І тут ми плавно переходимо до третього принципу нової економічної політики України, який, нагадаємо, стосується питань «детінізації».
«Детінізація» — це також проблема, яку потрібно вирішувати на інституційному рівні, — розповідає Володимир Дубровський. — З одного боку, це реформування податкової системи — у нас є відповідний план, який включає в себе заходи щодо примусу тих, хто не хоче платити взагалі нічого, і таких досить багато. З іншого боку, — значне спрощення умов для тих, хто працює у правовому полі та сплачує податки. Тобто, щоб робота «в білу» стала більш привабливою, а «в чорну» — непривабливою. Але для того, щоб це зробити, необхідний другий пункт (зниження тиску на бізнес — «Апостроф»), тому що одна з причин, чому ховаються від сплати податків, — це тому, що коли ти виходиш «в білу», ти повинен отримувати правовий захист, а на сьогоднішній день ти отримуєш тиск, оскільки ти стаєш видним для правоохоронної системи, податкової системи, і вони починають тиснути».
За словами Олега Гетмана, в Україні на сьогодні є дві найбільші схеми – «чорні» зарплати та «сірий» імпорт із контрабандою.
«Разом вони дають збитки близько 300 мільярдів гривень на рік. Тому, мабуть, «детінізація» буде спрямована, перш за все, туди, — сказав експерт. — І тут також не потрібно вигадувати велосипед. Законодавство тут напрацьоване, і з ним все більш-менш добре. Але, знову-таки, не працюють інституції, не працюють органи, які є одними з найбільш корумпованих у країні – це Державна податкова служба та Державна митна служба. Повне перезавантаження цих органів із вирішальним голосом «міжнародників» (міжнародних партнерів України – «Апостроф»), встановлення нормальних зарплат, автоматизація процедур – це саме те, що потрібно, щоб провести «детінізацію» .
Крім того, для «детінізації» зайнятості потрібно простимулювати легалізацію зарплат українців.
«В Україні рівень навантаження на фонд оплати праці значно вищий, ніж у країнах, які схожі за рівнем соціально-економічного розвитку – країни Латинської Америки, деякі європейські країни, — розповідає Олег Гетман. — Ближче до закінчення воєнного стану, тому що зараз нам це забороняють «міжнародники», нам потрібно буде суттєво знизити навантаження на фонд оплати праці – умовно, сукупно до 20% (зараз понад 40% — «Апостроф»). Тоді, згідно з нашим моделюванням, може «обілитися» переважна більшість тих, хто зараз перебуває в «конвертах» .
Резюмуючи, зазначимо, що принципи запропонованої президентом нової економічної політики України, що пов’язані з послабленням тиску на бізнес та «детенізацією», необхідно терміново втілювати у життя. А щодо підтримки національного виробника, головне — не перестаратися і дотримуватися здорового прагматизму.
