Депутати хочуть наділити прокурорів правом визначати місце проведення досудового розслідування щодо зниклих безвісти військових за місцем проживання родичів. Це хороше нововведення, кажуть юристи. Проте воно не вирішить всіх проблем.
У 2024 році Україна та РФ провели 11 обмінів і повернули 1358 осіб, що на 356 людей більше, ніж у попередньому році. Маємо привід для стриманого оптимізму і цього року — 15 січня вдалося повернути з неволі 25 важкохворих та поранених наших громадян. “Поранені мають, зокрема, втрату зору, ампутації кінцівок, складні кульові поранення та наслідки мінно-вибухових травм. Серед хворіб — туберкульоз, онкологія, гангрена, що промовисто свідчить про ті умови, в яких доводиться перебувати нашим людям”, — йдеться у повідомленні пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Цей обмін — наша маленька перемога, адже ворог ігнорує вимоги Женевської конвенції, згідно з якою саме важкохворі та важкопоранені мають бути повернені у першу чергу. Військовополонені, які потребують спеціального лікування, можуть бути засудженіРФ до довічного ув’язнення, страти чи смерті у карцері. Чому ми говоримо про стриманий оптимізм? Тому що домовленості з Росією — це апріорі хитка конструкція, кажуть обізнані в темі посадовці. Тож Україна залучає інші країни, здатні допомогти, Катар, Ватикан, приміром.
Офіційно посередником у поверненні важкохворих були Об’єднані Арабські Емірати. Утім, до процесу подекуди долучаються й інші держави, які бажають конфіденційності своєї участі. Також ЗМІ писали про присутність представників Білорусі під час крайніх обмінів, проте в Україні це не коментують публічно. Зрештою, рідним безвісті зниклих не так важливо, хто був посередником, як сам результат — повернення близької людини додому — живої чи, на жаль, “на щиті”.
Це дуже складний процес, у якому готові брати участь і родичі зниклих безвісті. Крім того, вони є потерпілими у кримінальному провадженні й мають певні права, реалізувати які, у зв’язку з невідповідністю законодавства воєнним реаліям, досить складно. Щоб урегулювати питання проведення досудового розслідування, народні депутати зареєстрували законопроєкт №12414.
Документ пропонує частину першу статті 615 Кримінального процесуального кодексу України доповнити абзацом 15 такого змісту: «В умовах воєнного стану відповідний прокурор своєю вмотивованою постановою має право визначити місце проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтями 115, 1461 та 438 Кримінального кодексу України, пов’язаних із зникненням осіб безвісти за особливих обставин у зв’язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, за місцем проживання (перебування) заявника, потерпілого, які є близькими родичами та членами сім’ї такої особи».
Цю норму мають намір застосовувати протягом трьох років після припинення чи скасування воєнного стану. Ключовим завданням вказаного законопроєкту є оптимізація ходу кримінальних проваджень, пов’язаних із зникненням осіб безвісти в умовах воєнного стану, каже “Апострофу” керуючий партнер адвокатського об’єднання EvrikaLaw Андрій Шабельніков.
“Безперечно, це питання є одним з ключових на сьогодні. Адже чинне кримінальне процесуальне законодавство не передбачає окремої процедури для подібної категорії справ, що створює додаткові складнощі для розслідування військових злочинів”, — зауважив співрозмовник видання.
Як правило, слідчий, отримавши заяву про зникнення безвісти військового, відкриває кримінальне провадження за ст. 115 (умисне вбивство), ст. 146-1 (насильницьке зникнення), ст. 438 (воєнні злочини) ККУ. “У таких випадках, — продовжує Шабельніков, — згідно зі ст. 218 КПК України, діють загальні правила територіальної юрисдикції. Тому місце досудового розслідування має бути визначено або за місцем вчинення кримінального правопорушення або альтернативно за місцем виявлення ознак кримінального правопорушення, місцем перебування підозрюваного чи більшості свідків, місця закінчення кримінального правопорушення або настання його наслідків”.
Очевидно, ці критерії неможливо припасувати до справ про зникнення безвісті у зоні бойових дій.
“Ідея про те, щоб надати дозвіл прокурору право визначати місце проведення досудового розслідування направлена не стільки на допомогу в самому розслідуванні, скільки на полегшення участі родичів особи, зниклої безвісти, у відповідних слідчих діях, — коментує “Апострофу” адвокат Тарас Боровський. — Тобто, якщо, припустимо, мешканець Чернівецької області зник безвісти на Харківщині, то сьогодні досудове розслідування в провадженні за фактом його зникнення відбувається на Харківщині. Родичі особи мають зʼявлятися на допити та інші слідчі дії, їздити далеко, що не зручно”.
Разом з тим, продовжує фахівець, наявність свободи вибору місця розслідування для прокурора — позитивне нововведення. “Розумні прокурори, відштовхуючись від обставин справи, зможуть ефективно розподіляти навантаження на органи досудового розслідування”, — підкреслив адвокат.
“Намагаються розвантажити правоохоронні органи, які фактично паралізовані, — каже “Апострофу” юрист Ростислав Кравець. — Ми ж розуміємо, яка кількість кримінальних проваджень. Але це жодним чином не вплине на якість”.
Як підсилити якість слідства
Відповідно до ст. 56 КПК, родичі зниклих безвісті як потерпілі у кримінальному провадженні, мають право, зокрема:
●подавати докази (фото-, відеоматеріали);
●заявляти клопотання (про допит свідків, встановлення локації мобільного телефону тощо);
●ознайомитися з матеріалами досудового розслідування;
●оскаржувати рішення слідчого чи прокурора про відмову в задоволенні клопотання щодо проведення слідчих дій — допиту свідків, експертизи.
Проте подекуди слідчі не мають достатньої компетенції, щоб реалізувати ці права. Наприклад, щоб зробити запит на отримання матеріалів службового розслідування від бригади. Зробити це через ТЦК СП буває просто неможливо. “У ТЦК не відповідають на дзвінки. Якось прийшла в робочий час — нікого не застала, двері зачинені. Чекала 40 хвилин. Таке враження, що вони тільки мобілізацією і похоронами займаються. А дві літери в абревіатурі “СП”, що означає “соціальна підтримка”, здається, забули”, — обурюється дружина зниклого безвісти військового.
Отримавши матеріали, потерпілий родич має право заявити клопотання про допит свідків, командування. Проте на практиці слідча або відповідає, що не знає нічого про службові розслідування, або що не бачить підстав для проведення допитів чи перевірки даних, описаних у матеріалах розслідування. “Слідчі — цивільні, не можуть допитувати, навіть не можуть потрапити у військову частину, бо вони — цивільні”, — пояснює Ростислав Кравець — Треба відновлювати військову прокуратуру й прокурорам повернути слідство. У нас є прокуратура у військовій сфері — це не військова прокуратура. В більшості вони займаються економічними злочинами. Об’єктивно це не те”.
Таким чином, без відновлення військової юстиції, про яку “Апостроф” писав раніше, рідні безвісти зниклих будуть позбавлені права не тільки знати правду про долю близьких, а й притягнути до відповідальності військове командування, винне у їх загибелі. А доти єдиним насправді помічним органом для рідних зниклих безвісти лишається Координаційний штаб.
