Американська сторона передала Україні нову редакцію угоди про корисні копалини – сьогодні про це можна говорити уже із впевненістю. Як і з повною впевненістю можна стверджувати, що пропонована угода нам зовсім невигідна. «Апостроф» розбирався, що адміністрація Дональда Трампа хоче нав’язати українському народу, і що ми можемо протиставити її колоніальним планам.
США передали Україні нову версію угоди про Інвестиційний фонд відновлення (Reconstruction Investment Fund), яку в нашій країні називають угодою про корисні копалини або навіть про рідкісноземельні метали.
Першим про появу нової редакції угоди повідомив народний депутат України, перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Ярослав Железняк.
За інформацією нардепа, текст документа було передано українській владі на ознайомлення в останні вихідні березня. Щодо його змісту, то, за його словами, це зовсім не той рамковий договір, який планувалося підписати у Вашингтоні 28 лютого, коли президенти України і США Володимир Зеленський та Дональд Трамп посварилися вщент у прямому ефірі.
«Це прям велика та дуже чітка угода. І вона не в нашу сторону», — написав Железняк у своєму телеграм-каналі. Він додав, що той текст угоди, який він бачив, «це прям жах».
Парламентарій також виклав основні положення пропонованої (якщо не сказати нав’язуваної) нам угоди, суть яких зводиться до того, що внесок США в згаданий фонд — це та допомога, яку Сполучені Штати надали нам на безоплатній (як нам здавалося) основі після російського вторгнення, а також, що американська сторона отримує всі права з управління фондом та його коштами, а Україна отримує лише зобов’язання без будь-яких прав і без будь-яких гарантій безпеки, на чому завжди наполягало українське керівництво.
Пізніше детальніший аналіз проєкту угоди опублікував у Facebook громадський та політичний діяч, колишній журналіст та депутат Ради Мустафа Найєм. Загалом він підтвердив більш ранні висновки про те, що Україна за умовами угоди, у разі набуття нею чинності в нинішній редакції, буде абсолютно безправною в цьому так званому Інвестиційному фонді відновлення.
Найєм також опублікував текст проєкту угоди, переданого США Україні для підписання, який є в його розпорядженні. Це 55 сторінок юридичного тексту англійською мовою, що складений за всіма правилами корпоративно-правової казуїстики.
Раніше міністр фінансів США Скотт Бессент висловив сподівання, що угода буде підписана вже цього тижня, а американський президент Дональд Трамп у властивій йому манері заявив, що якщо його український колега Володимир Зеленський спробує вийти з угоди, «у нього виникнуть великі, великі проблеми».
Право бути безправними
Однак повернемося до самої угоди.
Перше, що важливо знати, це те, що, згідно з його умовами, Інвестиційний фонд відновлення створюється відповідно до американського корпоративного права, якщо конкретніше – корпоративного права американського штату Делавер. Цей штат відомий своїм гнучким податковим режимом, завдяки якому в ньому зареєстровано близько одного мільйона корпорацій при загальній чисельності населення близько 900 тисяч осіб.
При цьому значно важливіше те, що американська сторона за будь-якого розкладу виступатиме у фонді як генеральний партнер (General Partner) з усіма супутніми правами на здійснення управління ним та отримання прибутку від його діяльності. Участь США у фонді здійснюватиметься через американську держкорпорацію фінансового розвитку US International Development Finance Corporation (DFC). Ця корпорація була створена наприкінці 2019 року та здебільшого веде свою діяльність у бідних країнах.
Україні ж відведено роль обмеженого партнера (Limited Partner), який не матиме права приймати будь-які рішення – від слова зовсім.
«General Partner має повну свободу – створювати нові компанії, переміщати активи, змінювати регламент, переоцінювати внески, визначати прибутковість і навіть змінювати саму угоду (за погодженням із DFC). Україна зі свого боку передає фонду «Royalty Interest» – право на частку доходів від майбутніх проєктів. Але цінність цього активу, порядок обліку, обсяг зобов’язань і валютні умови визначає той самий General Partner. Усі ризики – на нас, усі важелі – на ньому…. Формально ми «партнер», але без доступу до рульового колеса«, — охарактеризував суть угоди Мустафа Найєм.
У раді фонду США матимуть три голоси, Україна – два. Тобто із самого початку американська сторона матиме безумовну перевагу при прийнятті будь-яких рішень. Більше того, якщо припустити, що хтось з американських членів ради підтримає українських учасників, таке рішення все одно може бути заблоковане DFC, яка матиме так звану «золоту акцію», а фактично право вето.
Вщент, а потім…
Ймовірно в Україні сьогодні немає людей, які б бачили хоч якусь користь у запропонованій (а, точніше, все ж таки нав’язуваній) нам угоді.
За словами засновника інвестиційної компанії «Універ» Тараса Козака, навіть поверхового знайомства з текстом угоди достатньо, щоб зрозуміти, що це однозначна зрада.
«Що ми отримуємо? Зобов’язання, борги, штрафи, якщо щось пішло не так. Якісь позитивні речі — їх немає, — сказав експерт у коментарі «Апострофу». — Великою мірою це здача суверенітету».
За його словами, американців треба було б послати з цією угодою куди подалі, але ми в нинішній ситуації сильно залежимо від США.
«Наша залежність та розуміння, що Трамп може зробити нам боляче, змушує нинішню українську владу не відмовлятися від нього відразу, а готувати якісь інші редакції, пом’якшувати тощо», — пояснив Козак.
Тобто зараз м’яч, як то кажуть, на нашому боці поля.
«Все залежить від того, які умови ми внесемо в цю угоду, які умови ми відстоїмо. Оскільки, якщо ми просто змиримося з тим, що інша сторона нам прописала, безумовно, ми отримаємо певну кількість негативних факторів, — сказав виданню економіст-міжнародник Ігор Гарбарук. — Сильна сторона повинна бути бути у нашого уряду. Там мають бути люди, які реально здатні інтелектуально, морально обстоювати наші інтереси».
І пропозиції України, треба визнати, можуть виявитися дуже радикальними.
«Зрозуміло, що ми повинні подавати свої варіанти, де не буде боргу, якихось зобов’язань України, того, що суперечить нашій європейській інтеграції, тобто повністю переписувати цю хрень, — заявив «Апострофу» інвестиційний банкір і фінансовий аналітик Сергій Фурса. — Ця угода не про інвестиції — це спроба поставити нас на «лічильник», тому вона для нас жодним чином неприйнятна».
Наш інтерес
Що має бути в угоді, щоб Україна її підписала?
«Вигода для України фінансова, вигода для України інвестиційна та вигода для України ресурсна», — каже Ігор Гарбарук.
В угоді мають бути гарантії безпеки, додає Тарас Козак.
«Вони можуть бути прописані по-різному, але ми повинні відчувати, що Сполучені Штати вписуються за нас і будуть нам допомагати в безпековому напрямку, — каже експерт. — Друге, хотілося б, щоб це було партнерство, а не паразитування на українських проблемах – внесення коштів Сполученими Штатами чи якимись компаніями зі США чи навіть не американськими, щоб можна було вважати це партнерством: ми вносимо кошти, які там (у проєкті угоди) прописані, а США, або компанії, які будуть визначені, також повинні вносити гроші, технології і брати на себе якісь зобов’язання».
У свою чергу Мустафа Найєм вважає, що необхідно змінити структуру управління фонду, а саме – забезпечити Україні рівне представництво у раді фонду, надати нам право прийняття ключових рішень. Крім того – обмежити відповідальність України за по сумах, строках і типах зобов’язань.
«Скасувати або чітко обмежити право «першої руки» (американської сторони) на проєкти та ресурси — воно не повинно виходити за межі інвестицій фонду. Переглянути положення щодо оподаткування, виводу капіталу і валютного контролю – держава має зберігати право регулювати ці сфери на своїй території. Надати Україні повний доступ до інформації: звітність, аудит, документація, первинні дані – усе, що стосується її внеску та проєктів на її території. Закріпити, що основна частина інвестицій фонду спрямовується в Україну – це має бути юридично підтверджено, а не просто декларовано», — доповнив Найєм свій перелік необхідних змін.
Однак немає жодної впевненості, що американці погодяться хоча б на якісь серйозні зміни. А тому наше завдання зараз – тягнути час, як тільки це можливо.
«Тут питання геополітичне: чи зможемо ми «танцювати» навколо цієї угоди — подавати якісь зміни, нові редакції, до того часу, коли Трамп розірве стосунки з Путіним, — пояснює Тарас Козак. — Це питання часу: що настане раніше — конфлікт Путіна з Трампом чи конфлікт Трампа з Україною через непідписання цієї угоди».
