Тема виборів раз-по-раз виринає в українському інфопросторі в унісон із геополітичними заявами. І хоча безпекова ситуація поки не дозволяє фізично провести будь-які вибори, підготовка до них ведеться. “Апостроф” вирішив з’ясувати, хто з-поміж політичних сил працює із українцями, які проживають за кордоном.
У першій половині 2010-х рокiв Україна щороку втрачала близько 500 тис. людей. До повномасштабного вторгнення, з 2011 по 2020 рр., з України виїхали і не повернулися 2,6 млн громадян України. Якщо до 24 лютого 2022 року відтік діяли переважно економічні чинники, то після — безпекові. За оцінками Центру економічної стратегії (ЦЕС), станом на кінець листопада 2024 року за кордоном через війну перебуває 5,2 млн українців. Більшість із них – це дорослі жінки (44% усіх біженців за кордоном, частка дорослих чоловіків — 27%, діти — до 18 років — 29%). Розселені вони, звісно, нерівномірно. У Німеччині — 1,2 млн осіб, у Польщі — 988 тис., у Чехії — 385 тис. Згідно з опитуванням, проведеним у листопаді — грудні 2024-го, яке наводить ЦЕС, точно планують повернутися 20% українців, 23% — ймовірно. При чому чим довше триває війна, тим менше українців мають намір повертатися. Причина в тому, що вони за кордоном вже практично досягли того рівня добробуту, який мали до початку повномасштабної війни. “Цьому сприяють успіхи біженців у пошуку роботи за кордоном і заходи підтримки та інтеграції українських біженців, які провадять іноземні уряди. Усе це робить повернення біженців в Україну менш імовірним”, — пояснили у ЦЕС.
“Якщо згадати попередні вибори на закордонних дільницях, а вони відкриваються при українських дипломатичних установах, голосували лише 5% від тих українців, які були зареєстровані”, — каже “Апострофу” політолог Андрій Золотарьов.
Оскільки значна частина українців за кордоном не пов’язує своє майбутнє з Батьківщиною, то ймовірно, не буде зацікавлена брати участь у виборі влади в Україні.
“Опитування за кордоном проводяться доволі не часто, але можу сказати, що навіть ті, хто там опитуються, більшість з них настільки вкорінюються у ті суспільства, що навіть у разі готовності до виборів, більшість не виявляє високої готовності йти голосувати, тим більше, якщо не буде створено інфраструктури. Бо якщо не буде онлайн-голосування або інших форм, буде мало виборчих дільниць, просто фізично люди не будуть їхати і голосувати”, — пояснює виданню виконавчий директор КМІС Антон Грушецький.
Активна реєстрація як рішення
Попри неможливість організувати голосування всіх виборців при наявних посольствах і консульствах, у Центральній виборчій комісії не підтримують електронне чи поштове голосування. Натомість опрацьовують ідею активної реєстрації. Вона передбачає, що ті українці, які бажають голосувати за кордоном, мають повідомити про це заздалегідь. Це дасть змогу створювати додаткові виборчі дільниці за межами посольств і консульств. Проте реалізація ідеї передбачає зміни до законодавства, адже нинішня рамка не дозволяє розгортати виборчі дільниці за межами посольств і консульств. “Даний механізм відпрацьований робочою групою в ЦВК і погоджений на робочій нараді ЦВК. Наразі всі пропозиції до законодавства систематизують, після чого будуть передані до ВРУ, а саме профільного комітету для подальшого опрацювання законодавцями”, — сказав “Апострофу” член ЦВК Сергій Постівий.
“Підготовка законодавства для проведення перших повоєнних виборів триває давно. “З 22-го року, здається, з квітня була створена група. Я тоді був членом і є членом частини цієї групи, яка напрацьовувала пропозиції стосовно повоєнного виборчого законодавства, — розповідає “Апострофу” народний депутат Олег Дунда. — Але станом на сьогодні жодна пропозиція обговорення не набула не те, що статусу закону, а навіть немає і відповідної законодавчої ініціативи, відповідного законопроекту. Тому це лише пропозиції, обговорення, дискусія”.
Нардеп заперечив дискусію щодо позбавлення права голосу чоловіків, які втекли за кордон від мобілізації. “Це неможливо зробити, бо є Конституція. Якщо ми когось чогось хочемо обмежити, то, відповідно, потрібно вносити зміни до Конституції. Внести зміни в Конституцію під час воєнного стану неможливо, тому навіть не варто розглядати це”, — підкресли він. Повільність напрацювання змін до виборчого законодавства він пояснює двома причинами: “Тут виникає питання, по-перше, за яких умов будуть вибори і, по-друге, в якому стані буде держава, щоб їх проводити. І, відповідно до цього, буде зроблено повоєнне виборче законодавство”.
Сама ж “чистота” проведення виборів за кордоном викликає сумніви. “Зараз ми маємо 6-7 мільйонів українців [за кордоном] і технічно організувати їх голосування майже неможливо… Є така небезпека, що голоси закордонних українців можуть бути використані як шлюз для фальсифікації. Саме тому що проконтролювати, хто і як голосував, якої кількості, фактично неможливо, там можна намалювати будь-яку цифру”, — вважає Золотарьов.
Він також звертає увагу на те, що чоловіки відмовляються реєструватися в дипломатичних установах, “пам’ятаючи, що можуть виникнути питання щодо їхнього військового обліку”. “Скоріше за все, це буде працювати на зменшення кількості тих, хто буде мати бажання голосувати”, — додав співрозмовник видання.
На думку Андрія Золотарьова, створення Міністерства національної єдності на чолі з Олексієм Чернишовим сигналізує про бажання влади працювати із закордонним електоратом. “Влада не залишиться осторонь кількох мільйонів українців, які за кордоном, — міркує він. — У першу чергу в країнах ЄС. Зрозуміло, виключаються ті українці, які опинилися в Білорусі, Росії, Казахстані”.
Міністр Чернишов зустрічається з українською громадою за кордоном, відвідує центри надання допомоги тимчасово переміщеним особам з України. Крім того, відомство створює Центри єдності (Unity Hubs), покликані надавати культурну, освітню, соціальну та адміністративну підтримку українській громаді, а також сприяти поверненню українців додому.
Зараз влада по суті має монопольний статус у комунікації з українськими біженцями. “Справа в тому, що для того, щоб працювати із закордонними українцями, потрібні надто великі організаційні, фінансові, інформаційні можливості, яких у більшості політичних партій зараз немає. Вони в Україні майже не працюють, майже знаходяться в такому напівкоматозному стані. А що вже казати і працювати по всій Європі? Це потребує кадрів, джерела фінансування і звідки вони візьмуться? Саме тому, фактично, такі можливості, майже монопольні можливості, зараз знаходяться в руках у влади”, — вважає політолог.
Які ж настрої зараз панують серед українців за кордоном? “Якщо казати про ставлення до діючої влади — [воно] досить неоднозначне. Є значна частина, навіть більше, ніж в Україні, — ті, хто зараз підтримує президента. Але є дуже великий відсоток тих, хто не задоволений, хто проти. І вони можуть виявитися куди більш активними, ніж ті, хто підтримує президента”, — коментує Золотарьов.
Іншої думки Антон Грушецький. “Загалом, за багатьма настроями тих, хто зберігає інтерес до подій в Україні, і свій емоційний зв’язок з Україною, їхні настрої щодо суспільних питань доволі близькі до тих людей, що живуть в Україні, — каже він. — Звісно, відмінності є, але не настільки кардинальні, як можна це собі уявляти”.
