Майже кожен із нас хоча б раз у житті виходив з машини (своєї чи чужої) і вже за кілька хвилин ловив себе на думці: «Стоп, а де телефон/ключі/сумка?». Користувачі сервісу BlaBlaCar не виняток. Ключі й телефон – зрозуміло. Але українські пасажири більш вигадливі у своїх втратах. Про те, що ж такого цікавого забували в автівках і чому машини ніби вміють непомітно «привласнювати» чужі речі, дізнавалася кореспондентка Коротко про.
Навушники, телефони, медаль й ікони
Почнімо з історії. Отож, Київ, наші дні. Звичайна поїздка з точки А в точку Б. Водій і пасажир – користувачі сервісу BlaBlaCar. На потрібній локації машина зупиняється, пасажир дякує водію, виходить з автівки. Кінець історії? Аж ніяк, бо ж в багажнику залишається сильно ароматний мішок гною.
Звучить як анекдот, а насправді цілком реальна ситуація. Це підтверджують у сервісі BlaBlaCar, де провели опитування серед користувачів. На запитання «що забували в автівках сервісу BlaBlaCar?» відповіли майже 140 000 пасажирів і водіїв. З’ясувалося, що 90% пасажирів ніколи не залишали речі в авто, а 90% водіїв не ставали свідками таких ситуацій.
Водночас один із 12 опитаних користувачів хоча б раз губив речі. І майже 300 опитаних забували речі в спільних поїздках, уявіть, понад 10 разів!
Ось п’ятірка предметів, які найчастіше забувають в машинах:
- навушники (12% пасажирів і 13% водіїв);
- телефони (9% та 13%);
- головні убори (9% та 9%);
- парасолі (7% та 6%);
- окуляри (5% та 6%).
Але історії пасажирів значно цікавіші. В автівках залишали банки з варенням, павука для банера, бенгальські вогні, ікону, шарж, WI-FI-роутер, ноти, медаль за перше місце, щоправда, без уточнення, в якому саме конкурсі. І у цьому ж списку — вудилища, лоток для тварин (без наповнювача, на щастя), білий халат і навіть така омріяна британська віза.
— Одного разу я забула в багажнику авто сумку з соліннями, які везла до Києва від батьків, — розповіла Коротко про користувачка сервісу Надія. — Мариновані огірки і помідори, а ще квашена капуста поїхали з водієм. Але мені вдалося зв’язатися з шофером, і згодом він передав забуте мною «Новою поштою».
Музична школа як бюро забутих речей
До речі, найпопулярнішим способом повернення стало пересилання саме через «Нову пошту». У BlaBlaCar стверджують, що так чинила половина водіїв. Водночас 4 з 5 опитаних шоферів самі ставали ініціаторами повернення речей власникам.
Деякі пасажири приїжджали забирати речі самостійно, а водії інколи навіть поверталися на місце висадки чи передавали знахідки через знайомих. Траплялися й унікальні історії. Наприклад, один з водіїв залишив забуті речі на АЗС, де працюють знайомі горе-пасажира. А інший передав забуте через музичну школу.
— Історії із загубленими речами добре показують, що це не лише поїздки, а й спільнота людей, які готові допомагати одне одному, — пояснює Коротко про координаторка комунікацій BlaBlaCar в Центральній та Східній Європі Марина Пухова. — Щоразу приємно бачити, з якою відповідальністю водії ставляться до повернення забутих речей власникам: хтось уже зробив звичкою перевіряти салон після висадки пасажирів, інші наздоганяють їх, аби повернути залишене.
Правда, при цьому майже половина пасажирів (46%) зізналися, що не змогли повернути загублені речі.
Якщо ж так сталося, що якусь річ забули у дорозі, найзручніше — зв’язатися з водієм через чат у застосунку або звернутися до служби підтримки, яка допоможе відновити контакт.
— У більшості випадків люди домовляються напряму: передають речі під час особистої зустрічі, поштою чи навіть у наступній спільній поїздці, — уточняє Марина Пухова.
— У такому разі треба водієві хоча б шоколадку подарувати, — зауважую я.
— На платформі немає жодних обов’язкових правил щодо вдячності за повернення, — усміхається Марина Пухова. — Але в реальному житті люди часто дякують одне одному так, як їм зручно: словом, повідомленням у чаті або символічною винагородою.
До речі
Мозок у режимі пасажира
Пам’ятаєте точні дати Столітньої війни, але забуваєте свої речі в машині? І це нормально, кажуть психологи. Пояснюють: в авто наш мозок переходить у режим пасажира.
— Ми сідаємо, розслабляємося, довіряємо керування ситуацією іншому, — розповідає Коротко про психолог Марина Федорович. — У цей момент увага розсіюється: ми говоримо, дивимося у вікно, скролимо соцмережі чи стрічку новин, думаємо про щось своє. А річ, покладена на сидіння чи в нішу дверей або в багажник, ніби зникає з поля зору разом із фокусом уваги.
Особливо часто люди забувають речі в чужих авто. Там немає так званих «якорів пам’яті»: усе незвичне, рухи не автоматичні, ритуали а-ля «ось так тримаю сумку», «сюди кладу ключі» — зникають. А мозок любить знайоме. Якщо шаблон зламаний, шанс забути зростає в рази.
Є ще один момент. Це поспіх. Вихід з машини часто відбувається швидко: двері відчинилися, думки вже попереду, ноги несуть у справах. Мозок фіксує сам факт «я приїхав», а не дрібні деталі, такі як багаж..
Тому забути щось в чужій машині не означає погану пам’ять. Але привчіть себе до того, що, перш ніж зачинити дверцята, треба зробити паузу и окинути салон поглядом, швидко пригадати те, з чим сідали до авто. Ці кілька секунд можуть врятувати і телефон, і соління, і навіть забутий в багажнику мішок гною.
