На п’ятому році війни з РФ Україна нарешті поставила питання про вихід із ключового інтеграційного об’єднання на пострадянському просторі – Співдружності незалежних держав, — повідомила Європейська Правда.
Принаймні, про таку ініціативу заявив президент Петро Порошенко. «Я запропоную уряду підготувати пропозицію про припинення членства в статутних органах СНД», – сказав Порошенко, наголосивши, що Україна не є повноцінним членом СНД, тому не може вийти з цього органу.
Втім, така заява ставить дуже багато запитань. Як саме відбуватиметься «розлучення», з яких угод Україна воліє не виходити? А головне – як саме планує регулювати відносини з країнами-членами СНД після виходу з організації?
Спробуємо розглянути ці питання.
Навіщо? І навіщо зараз?
Очевидно, головною причиною рішення про вихід з СНД є порушення усіх основоположних принципів співпраці. Більше того, Росія на ідеологічному рівні у посланнях свого президента та статтях його ідеологів займає позицію ворожості до інших держав та ізоляціонізму.
Крім того, причиною для виходу з СНД є тектонічний розкол всередині цього утворення. РФ активно просуває створення ЄврАзЕС. Цей проект, хоч і поволі, але наполегливо підриває зсередини саму СНД. А головне – створює перешкоди для розвитку співпраці України з іншими державами-членами СНД, наприклад з Білоруссю чи Казахстаном.
Звісно, тут є і контраргумент у вигляді того, що СНД може бути платформою для організації протидії російському експансіонізму.
Розвиток подій від 2014 року – агресія з боку РФ і активна інтеграція з ЄС, у тому числі набрання чинності Угодою про асоціацію, створили нові підходи до регіоналізації. Хоч це ніде і не закріплено юридично, але дедалі частіше Україна розглядається в контексті Центральної та Східної Європи, разом з Литвою і Польщею. Це, звісно, більше символічна, але дуже важлива зміна сприйняття України. Чим рідше нас долучатимуть до пострадянського світу, тим краще.
Чому зараз? На це запитання немає чіткої відповіді.
Навряд чи є якась подія, яка стала тригером для прийняття такого рішення. Пропозиції щодо виходу з СНД лунали від 2014 року (і навіть раніше).
Але за низкою різних чинників саме тепер це завдання стає пріоритетом. І це добре, бо вихід з СНД буде проектом складним. Можливо не таким комплексним, як Brexit, але точно подібним.
Передусім тому, що СНД – це не лише організація, але й величезна кількість різних угод. І багато структур і документів СНД є непомітними, але дуже важливими для українських громадян і компаній.
Вийти звідти, куди не заходили
СНД існує в силу двох документів: Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав та Статуту Співдружності Незалежних Держав.
Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав було підписано від імені України 8 грудня 1991 року і вже 10 грудня було ратифіковано Верховною радою України (були ж часи).
Лише після цього (а власне, після Алматинського протоколу 21 грудня) почалась робота над Статутом СНД, який був схвалений 22 січня 1993 року. Цей Статут Україна вже не ратифікувала. Але це не заважає Україні брати участь у роботі СНД в якості держави-засновниці.
І власне, тут виникає проблема.
Вихід з СНД врегульовано статтею 9 Статуту СНД, який ми не ратифікували.
Не те щоб для нас взагалі не було виходу. Стаття 9 Статуту є продовженням статті 10 Угоди про створення СНД. У її статті 10 передбачено, що кожна з високих договірних сторін лишає за собою право припинити дію цієї Угоди або окремих її статей, повідомивши про це учасників Угоди за рік.
Тобто ми можемо вийти с Угоди про створення СНД, переставши бути державою-засновницею.
Проблема тут більше політичного характеру. Перший вихід з СНД – Грузії – базувався на статті 9 статуту. Тоді протягом року експертна група в рамках виконавчого комітету Співдружності визначила, в яких угодах Грузія може брати участь після виходу, та інші деталі її виходу з організації.
Чи буде підхід до України такий самий – питання відкрите. Формально він має бути такий самий, але через політичні обставини ми можемо почути іншу позицію від держав-учасниць СНД.
І є ще одна напівжартівлива тема. Частина друга статті 14 Угоди про створення СНД передбачає припинення діяльності органів колишнього СРСР на територіях держав-членів Співдружності.
У разі, якщо ми припинимо дію Угоди про створення СНД, то варто буде зробити застереження, що припинення застосування норми, яка скасовує чи припиняє дію інших норм, не означає автоматичного відновлення скасованих норм. Це заклинання має уберегти нас від атаки зомбі.
З менш жартівливих тем – припинення Угоди про створення СНД також стосується статті 5 Угоди, про повагу до територіальної цілісності та непорушність кордонів. Ця тема дуже дражлива в контексті розмов про Великий договір між Україною та Росією.
Переглянути все
Як і у випадку Грузії, єдине, що нас може цікавити – це збереження участі в окремих договорах СНД. Як би хто не глузував з радянськості СНД, його договірна база є добре розвинутою і достатньо важливою для двосторонніх відносин з державами-учасницями.
Тому нам буде потрібно провести роботу не лише над тим, щоб визначити, в яких угодах СНД ми залишаємося. Нам буде потрібно проговорити з кожною державою-членом СНД (принаймні з Молдовою, Білоруссю та Казахстаном), яким чином врегулювати відносини у випадку, коли Україна не зможе продовжувати свою присутність в якихось угодах СНД.
У двосторонніх відносинах це може бути підтвердження дії договорів СНД, де це є можливим; підтвердження дії інших багатосторонніх договорів (наприклад, договорів Ради Європи або ООН); або ж відновлення дії або укладення нових двосторонніх договорів.
Адже вихід з СНД – це не просто вихід з організації та низки міжнародних договорів, це де-факто повноцінний перегляд двосторонніх відносин с державами, які до СНД входять. Це насправді важлива справа. Але система договірних переплетень на пострадянському просторі така складна, що говорити про якусь просту і чітку схему у цій роботі дуже складно.
І не варто думати, що СНД – це лише проста угода про вільну торгівлю і все.
У рамках СНД діє повноцінна міжнародна організація, яка регулює залізничні перевезення. Вихід з неї не може не вплинути на бізнес «Укразлізниці», яка, очевидно, отримує доступ до ринків держав-учасниць СНД в силу механізмів Виконавчого комітету Ради залізничного транспорту СНД.
Так само важливими є положення Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року. Ця Конвенція є досить дієвим інструментом захисту інтересів осіб в усіх категоріях судових справ. І тут знову заплутана історія того, що до нового покоління цієї Конвенції ми не приєднались, але це окрема тема.
Нарешті, повернемось до торгівлі.
Угода про зону вільної торгівлі є важливою для істотної частки експорту України. Зокрема, наша торгівля з Білоруссю повністю залежна від цієї угоди.
Але й це не все!
Як не дивно, наша торгівля з Молдовою також регулюється угодою про вільну торгівлю СНД. Але в Кишиневі впевнені, що в разі розриву договору СНД наша торгівля не постраждає, бо є стара двостороння угода. Її мали анулювати, але вона досі значиться в базі законодавства як чинна. Та сама ситуація — із Казахстаном.
В архівах можна знайти майже повний комплект двосторонніх угод про вільну торгівлю між Україною та державами-учасницями СНД. Частину їх можна відновити, і це потребує ретельного опрацювання. Щоб зняти всі сумніви, сторони мають укласти хоч якийсь протокол, що з такого-то моменту ми застосовуємо двосторонню угоду замість угоди в рамках СНД. Але це точно легше, ніж просто домовлятися про нову угоду.
Так чи інакше, дорога до виходу з СНД починається з нотифікації на підставі статті 10 Угоди про заснування СНД. Від дати цієї нотифікації почнеться 12-місячний відлік до припинення цієї Угоди, протягом якого ми маємо знайти відповіді на всі заплутані правові питання.
