З кожним роком в Україні знімається все більше фільмів. Інколи картини вражають, часом залишають неоднозначні враження, а бувають і випадки, коли гірко розчаровують.
Нині популярними у вітчизняному кінематографі є історії про відомих історичних персонажів. Певне, це недарма, адже саме такі постаті в тій чи іншій мірі формують патріотичні настрої та бойовий дух глядачів, які так необхідні у складні для держави часи.
Квиток на кіно про Олексу Довбуша я купила, подивившись в Інтернеті досить-таки інтригуючий трейлер. Зірковий акторський склад – у головних ролях відома співачка Марія Яремчук та фронтмен гурту “Друга ріка”, багатообіцяльна історія про народного героя-месника Олексу Довбуша, загадкові мольфари, історія та етнографія гуцулів, і, само собою — дивовижна природа гір ще перед фільмом налаштовували на те, що кінокартина, як мінімум, естетично буде прекрасною. Але дива не сталося. Ба, навіть більше, такого глибокого розчарування давно від кінострічки я не відчувала.
Сюжет — “дірка” на “дірці”, зіжмакана історія
Отже, почнімо! По-перше, історія про карпатського народного месника Олексу Довбуша сама по собі дуже цікава – для професійного талановитого сценариста тут маса надзахоплюючих ідей і можливостей для розвороту сюжетних ліній. Натомість до фільму “Легенда Карпат” сценарій наче й не писали. Суцільні сюжетні дірки – неначе студенти старшокурсники зібралися за дешевим шмурдяком і прописали: ось то він Олекса народився, пішов до мольфара, вбили поляки його матір, туди-сюди щось закрутив з Марічкою, зібрав однодумців і вмер. Без емоцій. Без проникливої драматургії. Жодної інтриги у “Легенді Карпат” немає. Не розвинута як слід і головна сюжетна лінія, і другорядна. Унікальних та креативних сюжетних ходів теж не знайдете, навіть вигаданих. Це просто набір якихось не зовсім сюжетно, ідейно та логічно пов’язаних між собою кадрів. Складалося враження, що глядач, котрий вперше бачить на екрані історію про легендарного опришка, взагалі не зможе зрозуміти, а про що власне ця історія і хто ж такий Олекса Довбуш. Гуцульські легенди про опришків та місцевого Робіна Гуда проігнорували, спростивши все до незрозумілого обірваного, якщо можна так назвати, хеппі-енду.
Кохання без драми та істерик
Візьмімо хоча б історію кохання. Ви не побачите, як зав’язалися романтичні стосунки між Олексою та Марічкою. Всього лише кілька кадрів із вечорниць. Зіжмакана інтимна сцена — і жодної динаміки. Не було трансформації героїв, адже як свідчать легенди, кохана спочатку намагалася втекти із батьківської хати за бідним хлопцем, якого мати її та батько не схвалювали, але на той момент Олекса зупинив її. Він пообіцяв, що піде заробить багато грошей, аби бути достойним її руки. Але не так склалося, як гадалося: закоханий герой повертається в село, де потрапляє на весілля Марії з іншим. В пориві ревнощів та гніву Довбуш кидає зароблене нареченій і вбиває нареченого. Марічка залишається вдовою і об’єктом докорянь, знеславленою на все село. А народний месник, остаточно розчарувавшись, йде в гори до загону опришків, починаючи після цього практикувати жорстоку помсту польським панам: фактично він починає вбивати заради задоволення. У фільмі “Легенда Карпат” мотивів цією легенди не використали, хоча й погодьтеся, сюжет – пречудовий.
Про зраду коханої в картині він дізнається від побратимів: при чому емоційно після цього факту герой навіть не змінюється, його погляди залишаються, як і раніше, він не вмирає за нареченою, не злиться – практично жодних драм, з’ясувань стосунків чи сліз, голосінь та істерик, що як для художньої стрічки дивно.
Гуцульський колорит проігнорували
Ще один епізод з весіллям. Очікувала побачити хоч який не який розпач головної героїні і колоритне та яскраве гуцульське весілля. Натомість цього навіть не показали. Ми не побачили в стрічці і жениха Марічки. Дивне все ж таки рішення режисера. Адже на Гуцульщині весілля славляться своїм насиченими автентичними обрядами. Теж саме стосується і села – ми не побачимо в “Легенді Карпат” типового карпатського селища — із файною мовою, звичаями та традиціями, що неабияк вдало б вписалося в історію. Узагалі типової гуцульської говірки ви не почуєте в “Легенді”. Єдине, що радувало око – це панорамні кадри українських гір. Тут можна сказати “дякую” операторові.
Кіно скінчилося, так і не почавшись
В очікуванні сюжетних перепитій я навіть не зрозуміла, що кіно скінчилося – ось так наче історія почалася, а тут її “стоп” і обрізали кадрами, де без всяких підготовок і зайвих помислів вбили Довбуша – і після цього раптом радісна Марічка колише малюка, від імені котрого ніби й розказується історія про карпатського героя. Таке сценарне рішення мене здивувало і водночас розчарувало. Тому що, а як же ж відомі легенди? Наприклад, відповідно до однієї із них, вбивство месника довго готувалося – із спеціальної сталі (із церковного дзвона) виплавили кулю, яка мала б вбити Олексу, поляки перед злочином поширювали плітки серед селян, що їхній Робін Гуд зрадив християнську віру, зв’язавшись із самим дияволом. А місію вбити месника доручили другому чоловікові Марічки – пану Дзвінчаку (знову ж таки не показали вже другу зраду коханої). Тут ще варто згадати про ще одну легенду стосовно історії кохання Довбуша та Марічки – як свідчать старовинні перекази, вийшовши заміж вдруге, Марія була коханкою Довбуша, а після його смерті – покінчила з собою, випивши настоянку з мандрагори. При чому зробила це наче в шекспірівській версії “Ромео та Джульєтти” — на місці, де лежало тіло Олекси, приховане під гіллям.
Мотиви Довбуша піти в опришки не розкриті
Щодо епізоду вбивства матері Олекси, коли він ще був дитиною, то зав’язка вдала, але надалі вона не отримала розвитку. Ні ідейного, ні сюжетного. Як варіант, можна було продемонструвати зв’язок рішення Довбуша піти в гірські розбійники, аби помститися за матір. Але це мало прослідковується в кінокартині. Відверто кажучи, так і незрозуміло, чому він вирішує йти в опришки – з одного боку, аби відновити справедливість і помститися панам за знущання над селянами, а з іншого – наче є якесь розчарування. Однак мотиви не розкриті – ні сюжетно, ні при характерній трансформації месника.
Епізод з мольфаром теж нічим не вражає. І герой на карпатського чарівника зовсім не схожий, навіть візуально. Зазвичай мольфари завжди знають, хто і з чим до них приходить. А тут ніякої містики. Хоча і як задум вона є, але реалізації немає – навіть хата знахаря не має жодних як таких магічних атрибутів, а вихід душі із тіла Олекси показаний якось непрофесійно в контексті як спецефектів, так і акторської гри. Легенди знову ж таки сценаристи до уваги не взяли. А ідей тут чимало: історія свідчить, що силу свою надприродну народний герой здобув після відвідин чарівника – опісля Олекса в пориві гніву перетворювався ледь не на вовкулаку, надсильного дикого звіра, якому під силу було практично все. Загалом вже в стрічці немає історії про становлення героя – його життєвий шлях, викарбовування характеру, хоча й біографічні факти були збережені: щоправда, досить-таки сухо – прописані цифрами в титрах.
Довбушу Харчишина не вистачило бойової харизми
Єдиним сюжетним плюсом чи радше ідейним рішенням є кредо Довбуша: “Не бери чужого, не вбивай невинних, не кривди чесних людей – інакше прийдемо ми”. Фактично на цьому базується ідеологія руху опришків в Карпатах – в кіно ж цю ідею вписали, але знову ж таки розвитку подальшого вона не отримала. Не вистачало чогось на кшталт заклику, фінального звернення, монологу Довбуша до своїх побратимів – аби ті брали зброю до рук і йшли визволяти селян-рабів з-під польського панського іга.
Другорядні герої стали декораціями
Зважаючи на суттєві дірки із головними сюжетними лініями, цілком очікувано, що другорядні були бездарно неопрацьовані. Жодних історій чи сюжетів на другому плані, хоча й другорядні персонажі були. Однак їхня роль і значення творці стрічки не розкрили – усе обірвано, незрозуміло взагалі навіщо їх вводили в сюжет і яка їхня роль в історії про Довбуша. Зокрема, це стосується подружки Марічки, яка теж мала кавалера з опришків – в цій міні-історії була можна так сказати зав’язка, але жодного продовження. Шляхта (принаймні, головні її представники) не були показані в контексті певних історій жодним чином – поляки собі ведуть діалоги в замку. При цьому, окрім головного шляхтянина, зовсім незрозуміло, хто ці люди, навіщо і яка їхня роль. Жодних сюжетів ні між ними, ні історій до подій, що передували зародженню опришківського руху.
Популярність співаків, що зіграли головні ролі, зіграла злий жарт
Головну роль у “Легенді Карпат” виконав учасник гурту “Друга ріка” Валерій Харчишин, а його подружку зіграла українська співачка Марія Яремчук. Українські режисери чомусь взяли моду запрошувати в актори відомих виконавців – тут згадаймо хоча б популярну кінострічку “Поводир”, де одну із ролей зіграла Джамала. Невідомо, чим керуються творці фільмів, адже успішність на вокальному поприщі зовсім не гарантує відмінних акторських навичок. У “Легенді” сталося те ж саме, що й у “Поводирі” – актори зіграли на трієчку. З мінусом. Валерію Харчишину в якості ватажка опришків зовсім бракувало лідерської харизми, тієї емоційної глибини, притаманній талановитим та досвідченим акторам. А Марічка Яремчук свою місію в кінокартині виконала так, неначе то був просто черговий естетично красивий кліп: ніякої переконливості, жіночої ніжності, мудрості і пронизливості. Тому із головними героями однозначно автори стрічки про Довбуша помилилися.
Імовірно, ставку робили на популярність цих українських співаків, але навіть вона не змогла врятувати ситуацію.
Переконана, що якби ролі дісталися нашим серіальним акторам – вийшло б набагато краще. Як варіант (хоча й це суб’єктивно), роль Довбуша краще б вдалася Остапу Ступці, а Марічки – Ганні Топчій, котра зіграла Уляну в історичному серіалі за мотивами роману “Століття Якова”.
По суті ж другорядні персонажі – мати Олекси, ватажок поляків та товариші народного месника в окремих моментах були набагато цікавішими як жестикулятивно, так і словесно-візуально.
Дівчата з татуажем, пластмасові вінки…та третьосортні сучасні вишиванки
Окремо відзначу костюми та гуцульський побут. Пластмасові вінки на головах в дівчат, при чому чітко було видно, що сучасні, неабияк здешевили стрічку. Чому не можна було вже на місці наплести вінків з живих квітів, аби хоч так домогтися автентичності?
Те ж саме щодо вишиванок – майже половина з них непритаманні карпатському регіону, а деякі взагалі були схожі на теперішні сорочки, пошиті під українську вишиванку – така собі дешева китайська підробка. Спідниці закороткі як для Гуцульщини, взуття теж сучасне. Було, на жаль, видно, що на костюмах суттєво зекономили.
Окрім цього, є питання до гриму акторок. При чому не лише до головної героїні, а й для другорядних. Чіткий татуаж брів, губ, фарбоване волосся і неприродного кольору лінзи для очей виглядали в стрічці, як мінімум, смішно. Те ж саме стосується і виблискуючих ніг – ось наче тільки прийшла з салону. І це все в 1700-х роках. Переглянувши “Легенду Карпат”, я зрозуміла, наскільки важливою є функції декоратора, художника по костюмах та гримера.
Отже, гучно заявлена історія про Довбуша з тріском провалилася. На жаль, це той випадок, коли пречудово ідею на “Оскар” не змогли гідно та повноцінно реалізувати. Мабуть, народний герой завив би вовкулакою в лісах Карпат, побачивши цю екранізацію.
Нагадаємо, фільм “Легенда Карпат” був знятий минулого року. Режисер – Сергій Скобун. Стрічку спочатку планували зняти в форматі серіалу, але згодом рішення змінили. Прем’єра з 2017 року перенеслася на березень 2018 року. Цікаво, що першими стрічку побачили корейці – 14 лютого цьогоріч: для них кіно вийшло під назвою “Останній Робін Гуд”. Фільм має одну нагороду – спеціальну відзнаку від Одеського кінофестивалю. Держкіно не виділяло коштів на екранізацію історії про Олексу Довбуша, в результаті бюджет склав 4, 5 мільйони гривень.
Автор: Ірися Герцун
