Ось уже третій рік, як українці поруч із традиційним Днем Перемоги 9 травня відзначають День пам’яті та примирення восьмого травня. Поступово в рамках декомунізації, яка втілена владою після Революції гідності, радянські елементи 9 травня відходять у минуле. Однак і досі точаться дискусії з приводу того, коли і як краще святкувати перемогу у Другій світовій війні: віддаватися ностальгії за радянським минулим, згадуючи під воєнні вальси і “Синий платочек”, як воювали наші діди, чи без особливої помпезності провідати малочисленних героїв-ветеранів і тихо покласти квіти біля меморіалів слави. Якою повинна бути пам’ять про героїчний подвиг наших дідів та прадідів у Другій світовій війні, з’ясовувала журналіст видання Elita.Today.
Як стверджує науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху та редактор сайту «Історична правда» Ігор Бігун, що стосується вшанування героїв Другої світової війни, то слід спуститися від маршалів, генералів і генсеків до простих роботяг війни.
“Тобто віддати данину пошани рядовим, сержантам, лейтенантам, бо саме вони винесли на собі весь тягар бойових дій, понесли найбільші втрати. Партійно-радянська верхівка в цій війні переслідувала власні цілі, і про своїх громадян думала в останню чергу”, — говорить Ігор Бігун.
Для України актуальніший День пам’яті – у війні загинуло до 10 мільйонів
Окрім цього, пам’ять про Другу світову війну повинна включати не тільки фронтові бої, а й долі полонених, остарбайтерів, цивільного населення й усіх, чия доля була не такою героїчною, але не менш важкою, — каже історик.
За його словами, потрібно говорити про українські сюжети Другої світової. “Україна зазнала одних із найбільших втрат – від 8 до 10 мільйонів людей сумарно. Українці були в арміях основних країн Антигітлерівської коаліції – Червоній, польській, американській, канадській, британській (і, власне, українській – УПА) тощо. Ми добре проявили себе в боях із нацизмом навіть попри те, що не мали власної держави. Зараз як ніколи варто розуміти, що гітлеризм удалося перемогти саме завдяки згуртованості. Недарма країни Антигітлерівської коаліції також іменувалися Об’єднаними Націями. Саме на цих уроках єдності заради перемоги й слід наголошувати зараз”, — відзначає історик.
Для України війна почалася в 1939 році, а не в 1941, як пропагує Росія
Радянські концепти «Велика вітчизняна війна» та «1941—1945», як каже Ігор Бігун, поступово відмирають, і повороту до них немає.
“Українці зустріли агресію Гітлера вже у вересні 1939 року в лавах Війська Польського. Тоді ж упали перші німецькі бомби на Львів. До 1941 року тривали інші події світової війни: анексія Західної України, Бессарабії, Радянсько-фінська війна, окупація країн Балтії. Ті, хто відштовхується від дати 1941, відкидають їх, бо тут СРСР виступав агресором, як і Третій Рейх. Тому наша пам’ять про Другу світову повинна захоплювати 1939—1945 роки, — пояснює редактор “Історичної правди”. — Я проти радянсько-російської помпезності («победобесия»), культу псевдоветеранів і погроз у стилі «можем повторить». Це вихолощення того значення перемоги над нацизмом, за яку воювали переможці. «Пам’ятаємо. Перемагаємо» — таким має бути гасло Дня пам’яті й Дня перемоги”.
Науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху переконаний, що з часом День пам’яті та примирення приживеться в Україні.
“Адже й День Перемоги – це ж продукт радянської політики національної пам’яті брежнєвських часів. До 1965 року це не був вихідний день» (але свято було).
Тому якщо поступово привчати націю до відзначення закінчення Другої світової війни спільно з Європою, врешті-решт, це стане живою традицією”, — каже експерт.
Пам’ять про Другу світову має бути родинною
Олександр Федоришен, історик, директор Центру історії Вінниці, переконаний, що пам’ять про перемогу у Другій світовій війні має бути перш за все родинною.
“У кожної сім’ї в Україні є свій травматичний досвід найбільшого геополітичного конфлікту ХХ століття. І часто він не пов’язаний з військовими перемогами і нагородами, а з бабусею, яка пережила окупацію в її рідному селі, чи дідусем, який в статусі «остарбайтера» був вивезений на примусові роботи до Німеччини. Доля людини, точніше — людські долі, мають бути в «об’єктиві пам’яті» сучасних українців”, — говорить Олександр Федоришен.
На думку історика, 9 та 8 травня краще не протиставляти.
“Ці дати не варті протиставлення одна одній. Важливо те, що 8 і 9 травня українці говорять «Ніколи знову!», натомість чуючи «Можем повторить!» з боку країни, де трактування подій 1941-1945 років є державною релігією, громадянським культом і, що найнебезпечніше, засобом пропаганди”, — пояснює експерт.
Свідомі українці відзначають 8 травня
Депутат Вінницької обласної Ради від ВО «Свобода» Андрій Вигонюк говорить, що не варто прив’язуватися до радянського 9 травня, оскільки, по-перше, Друга світова скінчилася восьмого травня, а, по-друге, навіть в тому ж таки СРСР День перемоги офіційно почали відзначати дев’ятого числа відносно недавно.
“Хоч Світова війна в Європі завершилась 8 травня 1945 року, вперше «дєнь пабєди» відзначили на державному рівні в СРСР аж 9 травня 1965 року, вмонтувавши цю дату в ідеологічну палітру людоненависницької комуністичної ідеології. Ініціювала таке святкування імперіалістична радянська Росія, яка разом з Третім Рейхом розв‘язала другу Світову війну на українських та польських землях. Для українців подальше протистояння імперій завершилось перемогою «Колими над Бухенвальдом»”, — каже Андрій Вигонюк.
Проте правонаступник «тюрми народів» — сучасна Росія, продовжує ідеологічну атаку на нас, нав‘язуючи через п‘яту колону в Україні свою «Піррову перемогу» ціною життів українців, каже депутат.
“Нам пропонують салюти, паради та пиятику в статусі «пабєдітєлєй» в обмін на повернення нашої держави в статус колонії Кремля. Насправді, немає вже ані Совєцкого союзу, ані нацистської Німеччини, а є незалежна, суверенна Україна, в якій притомна людина відзначатиме День пам‘яті 8 травня, в день завершення війни в Європі, аби згадати постраждалих, врахувати помилки минулого та виправити їх в сьогоденні”, — говорить про прийнятну дату Андрій Вигонюк.
Він наголосив, що в українців є достатньо власних героїчних сторінок історії, аби не послуговуватись перемогами імперії, що вже четвер рік поспіль тримає в окупації наші землі та вбиває наших людей.
Нагадаємо, у 2015 році президент України підписав Указ про відзначення Дня пам’яті та примирення 8 травня. Восьме травня – це річниця капітуляції нацистської Німеччини (цю подію прийнято розглядати як символ перемоги над нацизмом). Відповідно до Указу, метою відзначення є «гідне вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску в перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та висловлення поваги всім борцям проти нацизму».
Автор: Ірися Герцун
