Між Ізраїлем та Палестиною

Світ пам’ятає, як одного разу принцеса Діана відмітила, що її шлюб складався з трьох людей, «а відтак було трохи людно». Це правдиво і по відношенню до ізраїльтян та палестинців. Третім у цьому шлюбі виступає матінка-природа – і вона зруйнує двох інших, якщо вони не опам’ятаються.

Почнімо з ХАМАСу, палестинської ісламістської організації, яка контролює сектор Гази. Якщо б існувала антинобелівська премія миру (читай – Нобелівська премія за цинізм та цілковиту зневагу до власного народу заради власних політичних фантазій), то її би точно присудили ХАМАСу, який посприяв трагічним та даремним смертям близько 60-х жителів Гази, підбурюючи їх до переважно збройних протестів поблизу ізраїльських кордонів, які стоять на заваді народному «поверненню» на землю предків, тобто у теперішній Ізраїль.

І хоча ідея протесту виникла в громадських колах, саме ХАМАС ухопився за неї з метою приховати свою абсолютну нездатність створити гідні умови для життя палестинців на території, якою керує з 2007 року.

Так, ви можете сказати: «А які у них були варіанти? Вони у відчаї». Що ж, я дам їм варіант – той, який я вперше пропонував ще у 2011 році та який точно призведе до покращення життя жителів Гази.

Що якби всі два мільйони тамтешніх палестинців рушили до ізраїльських кордонів з оливковим вінком у одній руці та з табличкою, написаною на ідиші та арабській мові, в іншій? Послання би говорило: «Дві держави для двох народів: ми, палестинці Гази, хочемо підписати з єврейськими людьми мирний договір – взаємне рішення, яке виходить з умов існування кордонів 1967 року та передбачає двосторонні поправки».

Нетаньягу,  як і ХАМАС, хоче всього цього

Це би дало початок великим дебатам між Ізраїлем та впливовою міжнародною спільнотою – особливо, якби ХАМАС запропонував би молодіжним делегаціям з сусідніх країн розпочати власні марші, присвячені втіленню Арабської мирної ініціативи. Такий вид палестинського руху змусив би ізраїльтян відчувати себе , створивши лише атмосферу небезпеки моральної, яка є ключем до зрушень у колах нині мовчазної ізраїльської більшості.

Натомість Хамас вирішив змусити Ізраїль відчувати себе у небезпеці стратегічній, а відтак дав повне моральне право вбити послідовників свого руху, які хотіли прорвати прикордонний паркан.

Сектор Гази збудований на точно такій же землі, що і Хайфа/Тель-Авів, звідки походять багато сімей протестантів. Ізраїль завершив процес окупації Гази у 2005 році. Якби ХАМАС вирішив визнати владу Ізраїлю та почати розбудову палестинської держави у Газі за прикладом Сінгапуру, світ би кинувся їм на допомогу. Це б послужило гарним прикладом для західного побережжя цього регіону. Та ХАМАС пішов іншим шляхом.

Я розумію почуття несправедливості, яке керує палестинцями. Чому вони мають розплачуватись своїми будинками з єврейськими біженцями, які втратили власні домівки в Німеччині чи Іраку? Відповідь лежить у площині історії, яка знає безліч несправедливості та біженців, які змирились та пішли вперед – а не передавали свій статус біженця своїм дітям та їхнім дітям. Саме тому лише кілька арабів та кілька європейців – та майже ніхто – не стали на підтримку ХАМАСа. Люди ситі цим по горло.

Окей, надто багато про «поганих» палестинських лідерів. У чому полягає ізраїльський підхід до тої світської, поміркованої палестинської влади Західного побережжя річки Йордан, чиї служби безпеки, сприяючи суттєвому зменшенню рівня насильства на окупованих територіях, співпрацювали з Ізраїлем протягом багатьох років? Відповідь: ні в чому.

Та насправді, все ще гірше, ніж просто нічого, адже уряд Бібі Нетаньягу неухильно селив людей (нині їх близько ста тисяч) у найбільш переповнені палестинцями райони Західного побережжя, тобто за межами тих поселень, що ізраїльтяни можуть утримувати згідно з усіма дводержавними домовленостями. Це сприяє дедалі більшому зменшенню шансів на відділення ізраїльтян від палестинців та, відповідно, створює ситуацію, сприятливу для апартеїду.

Тож так, я розумію, що Ізраїль не мав іншого вибору, крім як грубими методами захищати свої кордони з Газою. Та я вважаю це фарсом: у тому, що країна, яка проявляє стільки фантазії у галузі комп’ютерної техніки, медицини та агрокультури, не знайшла більш винахідливого способу відокремити палестинців та зберегти єврейську демократію.

А все тому, що Нетаньягу,  як і ХАМАС, хоче всього цього. І за умов, коли президент Трамп та Конгрес США дають Бібі зелене світло, той думає, що може робити все. То навіщо завдавати собі клопоту іти на якісь мирні поступки?

Ось тут і з’являється у цьому шлюбі «третій» – вона ж матінка-природа, вона ж демографія та руйнація екосистеми. А ще, матінка не розуміється на лініях на карті.

У березні Reuters повідомили з Єрусалиму: «Кількість євреїв та арабів на території між Середземним морем та річкою Йордан однакова чи більш-менш наближена до цього рівня. Так говорить цифри, які наводять ізраїльські чиновники, відповідаючи на питання про те, чи може Ізраїль залишатись демократією, якщо продовжить зберігати за собою територію, де палестинці хочуть формувати свою державу».

Сьогодні понад 2,7 мільйонів палестинців живуть на Західному побережжі, ще 2 мільйони у Газі, а ще 1,84 є ізраїльськими арабами – всього разом близько 6,5 млн. Це, за грубими підрахунками, майже дорівнює кількості євреїв, що проживають між морем та річкою Йордан. Якщо сучасні темпи народжуваності залишатимуться на такому ж рівні, то дуже ймовірно, що невдовзі євреї перетворяться на меншину, що призведе і до негативних наслідків у державному врядуванні.

Ізраїльський мер Єрусалиму, Нір Баркат, дивом здобув перемогу на останніх виборах у 2013 році, де за нього віддали близько 111 тисяч голосів. Більшість палестинців, які живуть в анексованому Ізраїлем Східному Єрусалимі, бойкотували місцеві вибори. Попри це, 180 тисяч палестинців з цієї частини міста дозволяють Ізраїлю мати свою резиденцію, платять податки та зобов’язані брати участь у виборах – і одного дня вони таки це зроблять, і виберуть наступного мера. І це стане моментом, який започаткує нову демографічну реальність.

А ще є таке: неодноразові ракетні удари, здійснені з подачі ХАМАСу, призвели до ізраїльської блокади постачань будівельних матеріалів, а також, у зв’язку з внутрішніми палестинськими чварами – до дефіциту електроенергії. Регулярне використання ХАМАСом будівельних матеріалів для розкопок тунелів, що мають на меті проникнення в Ізраїль, призвели до критичного стану інфраструктури сектора Гази, де особливо відчувають брак очисних споруд. А тому сьогодні місцеві щоденно вливають у Середземне море понад 100 мільйонів літрів неочищеної стічної води. Так розповідає Гідон Бромберг, ізраїльський директор EcoPeace Middle East, який пропагує мир через співпрацю в галузі навколишнього середовища.

Течія відносить більшу кількість цих стічних вод на північ, до ізраїльського пляжного містечка Ашкелон, де розташований другий за величиною опріснювальний завод Ізраїлю. Саме від процесу опріснювання євреї отримують 80% питної води, 15% якої залежить від роботи установок Ашкелона. Та зараз, у зв’язку з тим, що бруд, який іде з сектора Гази налипає на фільтри, завод кілька разів мусив зупиняти робочий процес.

«Тож ідея про те, що ми можемо просто позбутися Гази, викинути ключ та про все забути – це цілковита ілюзія», – говорить Бромберг.

Крім того, Бромберг відмічає, що показник, необхідний для належного відновлення підземного горизонту сектора Гази, сягає 60 млн кубометрів дощової води на рік. Але протягом десятиліття жителі Гази щороку продукують 200 млн кубометрів, а відтак водоносний горизонт потопає, туди просочується морська вода, «а тому багато людей уже п’ють солону та забруднену стічними водами рідину».

За словами експерта, сьогодні 20-30% свого доходу жителі сектора Гази витрачають на закупівлю чистої води.

Відтак через кілька років протест у Газі відбудеться вже з подачі не ХАМАСу, а матерів. Адже тиф та холера, розповсюдженню яких сприятиме смердюча вода, призведе до того, що місцеві будуть просто змушені перестати пити. «І тоді ви зможете побачити два мільйони людей, які з пустими відрами прямуватимуть до огорожі на кордоні з Ізраїлем, благаючи про чисту воду, – каже Бромберг. – Ми рухаємось у цьому напрямку».

І справді, гляньте на цей район. Тривала посуха, підвищення температури, зростання чисельності – все це в поєднанні становить загрозу для водоносних горизонтів по всьому Близькому Сходу. Найвищий рівень температури за квітень – а саме 50,2° С – Всесвітня метеорологічна організація зафіксувала у місті-мільйоннику Навабшах, що на півдні Пакистану. Та показники майже однакові фактично повсюди.

У Аммані (Йорданія), чиї показники кількості населення просто розбухли за рахунок біженців з Сирії, господарства мають водопостачання лише 12-24 години на тиждень. За цей час вони мають наповнити водою усі свої можливі резервуари.

Останній рядок: Ізраїль ще ніколи не був сильнішим, ніж сьогодні. ХАМАС ще ніколи не був настільки слабким. І якщо у Ізраїлю ще є час на те, щоб підрахувати ризики та постаратись вибудувати нову лінію поведінки з палестинцями Західного побережжя, – то це треба робити зараз. Та на жаль, їхній прем’єр-міністр надто підлий, а США надто покірні в своїй підтримці. Справа за тобою, матінка-природа.

Автор: Томас Фрідман