Той, хто брав участь хоча б у шкільній виставі, знає, що навіть за найпростішою постановкою криється колосальна праця. Починаючи від реквізиту, закінчуючи музикою і висотою каблука на взутті артисток другого плану — дрібниць у театральній справі не буває.
Аби втримати у фокусі всі деталі і не загубити найголовніше — мистецьку складову, аби вивести колектив на сцену і змусити глядачів майже не дихаючи стежити за картиною, що там розгортається — мало бути постановником.
Потрібно жити кожним епізодом, перевтілюватися у кожного актора і одночасно у глядача, бути присутнім водночас за кулісами, на сцені, в залі і в оркестровій ямі. Таке під силу лише геніальним режисерам.
Армен Калоян не змагається за геніальність. Його театр – найбільший оперний театр на Сході України — СХІД ОPERA. Його постановки зрозумілі та сучасні, і водночас відносять нас до класики й вічності.
Журналістка глянцевого видання Persona.Top познайомилася з Арменом на міжнародному open air фестивалі “OPERAFEST TULCHYN-2019”, інформаційним партнером якого було наше видання.
Операфест
На грандіозному п’ятиденному фестивалі прозвучали найкращі твори 27 геніальних композиторів усіх часів.
Концерти та вистави “OPERAFEST TULCHYN” лунали українською, італійською, німецькою, французькою, польською, іспанською та англійською мовами.
Перші два дні фестивалю були присвячені дітям, і в рамках KIDS OPERAFEST показували вистави за всім відомими діснеївськими мотивами, казками Братів Грімм, а ще діти та дорослі із захопленням переглянули мюзикл «Пригоди Гекльберрі Фінна» українською мовою.
На грандіозному п’ятиденному фестивалі прозвучали найкращі твори 27 геніальних композиторів усіх часів
Театр Армена Калояна СХІД ОPERA був без перебільшення хедлайнером фестивалю, представивши три вистави.
Балет «Собор Паризької Богоматері» — хореографічна версія народної артистки України Євгенії Хасянової, поставлена на основі балетної класики.
Балет «Тисяча й одна ніч» поклав в основу лібрето знамениті казки Шехерезади (про пригоди Синдбада-мореплавця, про птаха Рух, про Аладдіна і принцесу Будур, про Алі-Бабу і 40 розбійників).
Феєричним закриттям OPERAFEST став показ грандіозного мюзиклу-шоу «Вогні Бродвею». У одній постановці Армен Калоян зібрав кращі номери найвідоміших мюзиклів світу з різних країн різних часів: «Кабаре», «Цілуй мене, Кет», «Граф Монте-Крісто», «Кішки», «Нотр Дам де Парі», «Привид опери», «Чикаго», «Скрипаль на даху», «Авансцена» та багато інших. У масштабній постановці на одній сцені виступили найкращі солісти опери, балету, хору й великого симфонічного оркестру.
Армен Калоян в перервах між репертиціями та «фінальним прогоном» погодився поспілкуватися та розповісти читачам Persona.Top про себе й про українське театральне мистецтво.
Схід
Український Схід — не такий, яким звикли вважати все східне. Він не про казки Шахерезади та “калим” за наречену, український Схід — це степи, терикони і оголені нерви на вістрі правди життя. Тут усе чесно, і часом сухо, настільки, що аж репається земля.
Харків — розпечена і кам’яна «східна столиця», яка, тим не менш, буяє найяскравішими фарбами, коли мова заходить про розвиток культури і мистецтва.
СХІД ОPERA — це перший в Україні оперний театр, наступного року йому виповнюється 130 років. Раніше це був Харківський національний академічний театр опери та балету ім. Лисенка, це вже зараз його назву і зміст осучаснили, провели ребрендинг та на кшталт Grand Opera назвали СХІД ОPERA.
Оперу відкривала прем’єра Миколи Лисенка «Тарас Бульба». Ця одна з найпотужніжніших українських оперних вистав вперше зазвучала саме тут, у Харкові. Потім були світові класики, були Чайковський і Рахманінов, безліч знаменитих артистів і композиторів. І щоразу театральна глядацька зала, яка вміщує півтори тисячі глядачів, була переповнена бурхливими оваціями.
У Армена Калояна, головного режисера, який поставив в цьому театрі понад 10 спектаклів, перш за все запитуємо, що криється за чотирма літерами СХІД?
— Зараз ми залишилися таким собі форпостом на Сході України, адже Донецька опера поки не українська, а наш національний театр — єдиний на Сході України, тому і назвали його “СХІД ОPERA”. Після ребрендингу про нашу оперу знову заговорили.
Зараз у театрі відкриті лофт-сцени, малі сцени, є open-air сцени, де ми робимо не тільки оперні та балетні проекти, а й можемо оперу поєднати з джазом, роком.
— Як щодо молоді? Вдається залучити молодих акторів? Ще не всі виїхали за кордон?
— Насправді дуже багато молоді з нами працює. Змінився і глядач. Якщо раніше це були меломани, яких зазвичай небагато, то зараз приходить театральний глядач.
Маємо молодий склад акторів, учасників балету, виконавців опери. В хорі теж пройшли оновлення, він дуже рухливий, такого хору немає ніде в Україні. Його учасники не лише співають — вони можуть танцювати, співати, рухатись, битися, все що завгодно можуть робити.
Театр СХІД ОPERA був без перебільшення хедлайнером фестивалю, представивши три вистави
Оперний театр — це не лише сцена й глядацька зала. Це “місто майстрів”, тут багато цехів, художників, декораційні, кравецькі, зварювальні, столярні цехи. В нашому театрі 12 поверхів і 14 окремих ліфтів!
— Ви кажете, у вас є open-air сцени? Це в Харкові?
— Так. Ну, по-перше, маємо два власні фестивалі, один так і називається “СХІД ОPERA”. Другий – “Opera Summer Fest”.
А по-друге, так, у нас багато опен-ейрів, от, наприклад, будемо грати на вулиці перед театром 23 серпня, в день нашого міста Харкова, а 24 серпня в День незалежності покажемо «Тараса Бульбу» чи «Мазепу».
— Вам, як режисеру, як легше проводити вистави — в театрі, де сцена пристосована і випробувана роками, чи на відкритому просторі з “переїздом”? Мені здається, що на open-air у глядача досить розсіяна увага, йому потрібне закрите приміщення…
— Ну, не знаю, вчора тут на фестивалі був наш балет Notre Dame de Paris, і я бачив, що глядачі були уважними, все було зайняте, навіть стояли. Це балет, його потрібно дивитися, а не тільки слухати. Виступ здатний прикувати увагу, якщо він поставлений якісно. Єдине, що з виставами просто неба ми прив’язані до погоди, яку не можемо собі замовити.
Мазепа
— Ви згадали про Донецьку оперу, до речі, ви ж раніше, мабуть, якось співпрацювали, принаймні обмінювалися якимось досвідом?..
— В Донецькій опері було дуже багато патріотів, які не залишилися в “ДНР”, а роз’їхалися українськими театрами. І в нашому звідти дуже багато солістів балету і опери, і в хорі. Наприклад, Максим Ворочек з Луганська переїхав, Наталія Матвєєва була ведучою артисткою в Донецькому театрі опери та балету. Панченко — артист балету теж з Донецька.
— Які відгуки надходять з окупованих територій, як там у них культурне життя за лінією розмежування?
— Знаєте, насправді, там за російські гроші робиться багато вистав. Я нічого такого не хочу сказати, хвалити, не хвалити, але вони вкладають гроші, туди дуже класні режисери приїжджають працювати.
— А як у нас, допомагає влада мистецтву?
— Стали допомагати значно більше. В минулому році ми вигравали гранти Українського культурного фонду. Взагалі скажу, що Євген Нищук – перший міністр, який дивиться всі вистави, приїжджає не для галочки. В минулому році він «Мазепу» і «Тараса Бульбу» в Харкові на фестивалі подивився повністю.
Раніше це був Харківський національний академічний театр опери та балету ім. Лисенка, це вже зараз його назву і зміст осучаснили, провели ребрендинг та на кшталт Grand Opera назвали СХІД ОPERA
— У виставу «Мазепа» ви включили кадри з АТО, з інших воєн, чому?
— На початку і в кінці включив пісню «Чорна рілля ізорана», яку я дуже люблю. Це такий реквієм ще з часів Богдана Хмельницького, який присвячений всім загиблим за Україну. Там і Мазепа, Січові стрільці, козаки, і загиблі в АТО, Небесна Сотня, всі ті, хто за Радянських часів воював, хто загинув за Україну.
— Як на Сході, в Харкові, сприймають таку інтерпретацію історії про Мазепу?
— По-різному. Не можу сказати, що лише на Сході. На Заході теж не всі однозначно сприймають Мазепу.
Обстріли
— Ви їздили виступати в зону АТО?
— Так. Для військових і для місцевих. Сприймають дуже класно. Ми ж не тільки співаємо, і не лише оперу, а робимо цілий естрадний концерт.
— Це тяжко таким колективом? От скільки сюди на фестиваль приїхало артистів, 150 мабуть?
— Сюди понад 200, а на Донбас ми беремо невелику концертну бригаду. Якщо це Світлодарськ, наприклад, то туди долітає, але там активних бойових дій немає. І ми можемо повезти великий концерт чи якусь виставу. Вистави зазвичай відбуваються в клубі.
Український Схід — це степи, терикони і оголені нерви на вістрі правди життя. Тут усе чесно, і часом сухо, настільки, що аж репається земля
Якось коли наші їздили в Щастя, то тікали від обстрілу. Того місця, де вони виступали, вже немає — зруйноване обстрілами. Драматичний театр Тараса Шевченка теж туди їздив. Приїхали в клуб і повинні були виступати, почався обстріл, сховалися в бомбосховище, а коли вийшли, то клубу вже не стало.
Діти і зарплати
— У ваших виставах задіяні діти – як вони стають акторами?
— В Харкові є хореографічна школа, Вищий коледж мистецтва, в якому хореографічне відділення. Багато студентів з нами працюють, є проекти, де ми співпрацюємо з дитячою балетною школою, у нас є дитячий хор хлопчиків.
— Ваші балерини… такі маленькі, витончені… Багато треба тренуватися?
— Кожен день. Навіть на вихідних, яких у них не буває, адже і у відпустці кожен ранок починається зі станка. Вокалісти так само — щодня треба розспівувати голос. Така професія, що якщо ти день не позаймався, то ти не заспіваєш і не станцюєш.
— А зарплата від чого залежить? Від проданих квитків, чи є ставка?
— Є гастролі, куди запрошують, вони там вже отримують гроші, за кожну виставу, і твій гонорар залежить від того, як ти танцюєш, співаєш.
Ми державне підприємство, де частину платить держава, частину заробляє театр, на жаль, це стосується тільки ХНАТОБ (Харківський національний академічний театр опери і балету – прим. Ред.), інші національні оперні театри отримують стовідсоткове фінансування. Наша дирекція багато працює над тим, щоб в Києві звернули увагу на цю проблему.
Оперний театр — це не лише сцена й глядацька зала. Це “місто майстрів”, тут багато цехів, художників, декораційні, кравецькі, зварювальні, столярні цехи
Харків — не туристичне місто, але дуже театральне, тому до нас приходять театрали, які, до речі, дуже вибагливі. У нас йде справжня боротьба за глядача. Наприклад у Львові, Одесі та Києві зали заповнюються за рахунок туристів. Це я до чого? Нам необхідна підтримка держави. Всім би хотілось мати систему оплати на кшталт Большого театру чи Ґранд опера, де є зарплата, але за виконання великих партій артист отримує окремі гроші, залежно від таланту. Та контрактна система ще не досконала, немає нормального закону про гастролі, особливо за кордоном, закону про меценатство та спонсорство, а театру та культурі загалом це дуже необхідно.
Світ
— Де ви любите виступати за кордоном?
— Дуже класні сцени в Японії, ми були там місяць на гастролях. Театр в місті Нагано вміщує 5 тисяч, і була повна зала. З європейських — дуже люблю Голандію.
Євген Нищук – перший міністр, який дивиться всі вистави, приїжджає не для галочки
— Такий контраст проти Японії…
— Та знаєте, ні, не контраст. Ці країни — схожі, в обох роблять штучні острови і дуже модерні, зручні театри. Хоча коли я ще актором працював, то був в Америці, в Чикаго, там теж було гарно.
— Там потужна українська діаспора, до речі. Ви щось винесли для себе нового зі знайомств з українцями Америки?
— Там дуже щирі українці, від них я багато дізнався про Україну, про те, як відбувалася еміграція. Я ж людина ще з Радянського Союзу, і багато інформації від нас приховували. Коли ж нащадки українців в США розказують, як НКВС вирізали цілі села, коли людина плаче і показує старі фотокартки — це впливає найбільше. Я вірменин, і я люблю Україну, вважаю себе українцем.
АВТОР: Ірина Басенко
ФОТО: Євгенія Гулько
