За період служби Віталій був нагороджений багатьма грамотами. Отримав медаль за незламність духу №161,та медаль «Учасник бойових дій!» Має вищу освіту та звання старший солдат. Але у витривалості також є межа. Де офіцерська честь у людей, які поганяють тих хто тягне лямку неоголошеної війни?
— Вчора 26 жовтня Віталій мені подзвонив і сказав, що ворожий снайпер вбив в Марянці його товариша, солдата, який планував розпочати на дембелі нове життя. У батька солдата, який воює на Донбасі, Володимира Забаштанського, із Жмеринки, вривається терпець. Він каже, що його син Віталій на необ’явленій війні з 17 травня 2014 року. Віталій захищав Україну ще з Новоазовська, воював в гарячих точках під Маріуполем в Попасній та Водяному. Зараз воює у Мар`янці.
— Невже керівництво не розуміє, що хлопець на межі як моральній так і фізичній!? Володимир Павлович розповідає, що після другої демобілізації 5 лютого 2018 року, коли син повернувся із зони бойових дій де перебував 2 роки 3 міс. 8 днів йому держава не надала (в особі районного відділу соціального захисту) ні санаторної путівки, ні психологічно реабілітаційної путівки. На звернення сина відповідь була що існує черга. Можливо на рік! Володимир Забаштанський каже поки його син був на війні усі черги позаймали.
— Коли я намагався з людьми помінятися чергою мені офіційно заявили: ІНФОРМАЦІЯ ЧЕРГИ КОНФІДЕЦІЙНА!
Батько розповідає, що відпустки сина з армії по тривалості не дають часу на реабілітацію.
— Під час першої відпустки-продовжує Володимир Павлович — у сина фактично вкрали з відпустки 10 днів. І користуючись тим, що він людина безвідмовна, керівництво знову відправило його в зону бойових дій.
Батько каже, що син від занадто тривалої і важкої служби починає хворіти.
— Нещодавно Віталік дзвонив і сказав що в нього з’явився кон’юнктивіт. Тай психологічно, він зморився від війни…
Юрій КОМАРНИЦЬКИЙ
