Останнім часом Польща всіляко демонструє свою підтримку Україні на міжнародній арені. Від високопоставлених польських чиновників все частіше можна почути тези про важливість підтримки України, а президент Анджей Дуда наприкінці вересня навіть заявив, що «Європа — континент, а не клуб для обраних», маючи на увазі, що Україна повинна бути прийнята в ЄС. На тлі цих і низки інших заяв від високопоставлених польських чиновників, мимоволі пригадується неформальний «титул», який характеризував подібну політику Польщі в ЄС і НАТО — «адвокат України». Однак за всіма публічними деклараціями завжди є практичний інтерес. «Апостроф» розбирався, що таке насправді статус «адвоката України», яка ціна за адвокатські послуги, і чому Варшаві вигідно тягнути за собою «український віз» до Брюсселя.
«Україна не підсудний, щоб їй потрібен був адвокат»
Останнім часом Варшава активно лобіює розширення Євросоюзу на схід. 20 вересня під час візиту до Італії президент Польщі Анджей Дуда прямо заявив про те, що ЄС повинен залишатися відкритим для вступу інших країн, зокрема України і Молдови.
«Нам не будуть довіряти, якщо наші партнери, які здійснюють модернізаційні зусилля і які бажають приєднатися до нашої спільноти, не отримають таку можливість. Тому я кажу про розширення. Ми — Європа, а не клуб для обраних», — заявив президент Польщі.
Він звернув увагу, що в найближчому сусідстві ЄС є країни, які хочуть стати частиною ЄС. «Ми всі бачили Україну в 2014 році, де молоді патріоти і демократи гинули на барикадах за те, щоб їх країна певного дня мала шанси увійти в Європейське Співтовариство», — заявив Дуда.
В експертних колах знову заговорили про Польщу, як про «адвоката України». Втім, не всі згодні з такою термінологією. За словами польського журналіста, письменника і дипломата Вєслава Романовського, вперше він почув цей термін на зустрічі президента Польщі Олександра Кваснєвського з президентом України Леонідом Кучмою наприкінці 1990 — початку 2000-х.
«Вони часто вживали цей термін, і була така польсько-українська куртуазия в першу і другу каденцію Кучми і Кваснєвського. На мою думку, цей термін дуже неадекватний, тому що Україна не злочинець, щоб їй потрібен був адвокат. Це така несиметрична реляція — адвокат і підсудний. Можливо, це український комплекс і частина українських політиків, можливо, вважає, що через велику кількість політичних, соціальних і економічних проблем це відповідає дійсності, але в політичному житті не треба виставляти себе в такій незручній позиції. Україні потрібні не адвокати, а партнери і союзники», — вважає польський журналіст.
З Романовським згоден і доктор історії, експерт з питань польської зовнішньої політики Лукаш Адамський, говорячи про відносини Києва і Варшави як рівних союзників.
«Не знаю, наскільки добре тут підходить термін «адвокатство». З одного боку, він в певних аспектах добре описує те, що робить Польща на форумах НАТО і ЄС, де бореться за те, щоб Україні була надана перспектива членства в НАТО і ЄС, але, на жаль, цього досі не сталося через опір західноєвропейських країн. Плюс дуже важливо, що Польща переконує всіх своїх союзників, що стосовно Росії необхідно проводити політику санкцій та ізоляції до тих пір, поки Москва не змінить свого ставлення до України і не почне дотримуватися міжнародного права, що означає закінчення окупації Донбасу і Криму. І тут як би можна було б сказати про адвокатство. Але, з іншого боку, це означає, що, якщо є адвокат, тобто і клієнт, тобто це виглядає як відносини між не зовсім рівними партнерами. Однак, наскільки я знаю, для українських еліт і суспільства дуже важливо підкреслювати, що відносини з Польщею — це союз рівних з рівними і вільних з вільними, а не адвоката і клієнта, і не патрона і клієнта», — сказав польський політичний аналітик «Апострофу».
На нас чекає «Ренесанс»?
З моменту вступу Польщі в ЄС в 2004 році, Варшава сприяла рішучому зближенню України з ЄС, вважаючи, що одним з кращих інструментів стабілізації свого східного сусіда є максимально можлива інтеграція з євроатлантичними структурами. Польща разом зі Швецією була ініціатором формату «Східне партнерство», а під час Помаранчевої революції і Революції гідності польська сторона брала участь в посередництві між владою і опозицією. Однак з 2015 року ситуація змінилася.
«Ситуація змінилася в 2015 році через недемократичні тенденції в самій Польщі, які з одного боку викликали напруженість з інституціями Євросоюзу і найбільшими державами-членами ЄС, а з іншого привели до безпрецедентного погіршення відносин з Україною. Однією з найважливіших причин цієї напруженості стала внутрішня політика уряду «Права і справедливості» (далі скорочено «ПіС», — «Апостроф»), і спір перейшов в європейський вимір польсько-українських відносин. Тоді правляча партія, відкидаючи більш критичне ставлення до минулого Польщі, закликала Україну, посилаючись, власне, на європейські стандарти, розібратися з темними сторінками своєї історії. Лідер партії ПіС Ярослав Качинський поставив в безпосередню залежність підтримку Польщі від прийняття спадщини Української Повстанської Армії. І Варшава на час почала втрачати статус адвоката України», — розповів «Апострофу» кандидат політичних наук і провідний фахівець Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка Станіслав Желіховський.
Водночас експерт підкреслив, що після погіршення відносин україно-польських відносин, ініціативу швидко перехопила Литва, і цьому сприяв той факт, що у Литви немає суперечок з Україною на історичному ґрунті. За словами експерта, Литва сподівалася, що її прихильність до України дозволить зміцнити свої позиції на міжнародній арені, що в принципі і сталося.
«Утім, останнім часом Польща докладає чималих зусиль для повернення статусу адвоката для України, і звідси ми бачимо її активну участь в таких ініціативах як Люблінський трикутник, «Кримська платформа» тощо. З огляду на те, що Польща знову почала активно підтримувати Україну на міжнародній арені, ми бачимо, що польська сторона хоче повернути Ренесанс своєї політики адвокатства», — вважає Станіслав Желіховський.
Чому Польщі вигідно зближення з Україною?
Як зазначає Лукаш Адамський, як досить заможня країна-член НАТО і ЄС — Польща, абсолютно природно хотіла б щоб її оточували такі ж країни. Іншими словами, щоб сусіди були приблизно рівні за рівнем демократичного, економічного або соціального розвитку. По-перше, проблемні сусіди ускладнюють торгівлю, і з точки зору економіки для держави тут мало корисного, а по-друге, це означає, що треба набагато більше дбати про власну безпеку, якщо по сусідству є якийсь сусід, який від неї істотно відрізняється.
«Виходячи з цих міркувань, в баченні польських еліт Україна повинна виконувати роль такого «доброго сусіда» і союзника в усіх можливих питаннях міжнародної безпеки, економічної інтеграції та можливої майбутньої європейської інтеграції. Зауважу, що таким чином думають не тільки демократичні країни, а й авторитарні. Росія теж хотіла б бути оточена країнами, політична і економічна система яких була б подібною російській, і щоб ці країни були б залежні від Росії. Також польські еліти — підкреслю — від різних політичних партій переконані в тому, що українці і білоруси — це окремий тип сусідів, доля яких в минулому дуже сильно пов’язана з Польщею. Це і історія приналежності до однієї державності разом з нинішньою Польщею, це і різні зв’язки, іноді родинні, плюс на українських землях є дуже вагома спадщина польської національної культури, що теж важливо, тому що, звичайно, хотілося б щоб наступні покоління поляків мали контакт з цією спадщиною», — каже польський експерт.
Також Адамський звертає увагу на наявність польської меншини, особливо в Білорусі, де режим Олександра Лукашенка переслідує її.
«Всі ці фактори впливають на те, що у польських політичних та інтелектуальних еліт є таке інстинктивне бажання до зближення України і Польщі, розвитку та інтенсифікації польсько-українських відносин. Ну і третій фактор, який на це все впливає — це Росія, її агресія проти Україна і зовнішня політика, спрямована на порушення міжнародного права і основ польської безпеки. І коли Росія так себе веде, то Польща змушена все більше зосереджуватися на підтримці України», — каже «Апострофу» Лукаш Адамський.
Позначте ціну: що хоче Польща за свої адвокатські послуги?
На думку експерта Станіслава Желіховського, Польща як член НАТО і ЄС, будучи державою значно багатшою за Україну, починає відчувати себе не стільки адвокатом, скільки «старшим братом». І це може справити враження певного протекціонізму, що небезпідставно, оскільки загострення відносин по лінії Москва-Київ ще з самого розпаду СРСР означало, що Варшаві рано чи пізно доведеться робити вибір між протиборчими сторонами.
«Вибір був зроблений на користь так званого неопрометеїзма — прагнення забезпечити незалежність Польщі на тлі імперських віянь з Москви і постійно давати підтримку самостійності пострадянським державам. Власне, Революція гідності стала свого роду тріумфом цієї неофіційної ідеологічної моделі. Якщо раніше, навіть серед найстійкіших польських адвокатів Україна в Європі був присутній скепсис щодо європейськості України, то після Революції гідності цей скепсис істотно зменшився. І, власне, ми бачимо останні заяви Анджея Дуди, що Європа це ніякий не привілей, і Україна повинна бути членом ЄС. І одним з можливих мотивів Варшави складається в тому, що вона хоче стати одним з ключових гравців у регіоні. І це не секрет, про це ще писав американський політолог Джордж Фрідман, що Польща може стати одним з центрів сили в світі, і поляки до цього прагнуть. У Польщі розуміють, що, будучи затиснутими між такими потужними країнами як Німеччина і Росія, вони самостійно не зможуть цього домогтися. І налагодження зв’язків, і забування можливих старих образ з такими країнами як Україна — а в перспективі до таких країн може додатися і Білорусь — може забезпечити Польщі роль регіонального лідера», — вважає кандидат політичних наук.
Водночас експерт з питань польської зовнішньої політики Лукаш Адамський звертає увагу на те, що з точки зору економічних зв’язків відносини між Києвом і Варшавою розвиваються досить активно.
«Польща хотіла б мати більше підтримки української держави в своїх інвестиціях, і це відбувається. Наприклад ORLEN, найбільша польська компанія, наскільки мені відомо, хоче зараз купити мережу станцій «Укрнафти» і організувати в Україні велику мережу АЗС. Є польська газовидобувна компанія, яка купила контрольний пакет акцій фірми «Карпатигазвідобування», у якій є концесія на видобуток копалин в Україні. Йдуть розмови про великі інфраструктурні об’єкти, наприклад, про будівництво автостради, яка буде з’єднувати Польщу з Одесою і Києвом. І тут є принципова згода українських еліт», — підсумував експерт з питань польської зовнішньої політики Лукаш Адамський.
Однак є і серйозна проблема. Адамський вважає, що ціною за «адвокатські послуги» на міжнародній арені можуть стати питання більш чутливого характеру. На його думку, нікуди не зникли історичні претензії поляків до України.
«Для легітимізації в Польщі політики підтримки України необхідно щоб населення Польщі розуміло, чому це так важливо, і чому не слід бути байдужими, коли Росія веде війну проти України, і чому варто відкривати кордон для економічних мігрантів з України. Зокрема, такі питання задає частина консервативного електорату, який часто голосує за правлячу партію, і який в більшості чутливий до історичних питань. Умовою плідної співпраці Польщі і України є громадська легітимізація, проте вона завжди буде під загрозою, якщо не буде якихось поступок в питаннях історії. Для Польщі більш важливо досягти істотного наближення інтерпретацій історії, щоб пом’якшити конфліктність цього питання, повного відновлення дозволу на ексгумацію, і визнання відповідальності УПА, звичайно», — вважає експерт.
Чи піде Київ на поступки в історичному питанні? Ні, тому що це, перш за все, має політичний, а не історичний контекст. А тому головне завдання партнерів, якщо вони і справді хочуть досягти результату, полягає в тому, щоб зосередитися на економічних і міжнародних питаннях. І спробувати вивести за дужки тему історичних претензій. Проблема полягає в тому, що зробити це буде архіскладно. Навіть якщо політики, які звикли «паразитувати» на даних темах, справді вирішать загасити цей вогонь історичних образ…
