У вівторок, 29 березня, у Стамбулі Україна передала Росії драфт основних позицій майбутнього договору про умови завершення війни та заразом і гарантії безпеки нашої держави. Про деталі української пропозиції та яким чином вона вже за день фактично перетворилась у ніщо, читайте в матеріалі “Апострофа“.

Українські пропозиції

За словами представників української делегації в Стамбулі, ми запропонували Росії договір про безпекові гарантії України. Він передбачає:

· припинення вогню

· повернення до статус-кво на 23 лютого 2022 року;

· нейтралітет та статус без’ядерної держави;

· перспективу вступу України до ЄС;

· юридичні безпекові гарантії Великої Британії, Китаю, США, Франції, Туреччини, Німеччини, Канади, Польщі, Ізраїлю та Росії.

· щодо Криму та Донбасу гарантії безпеки тимчасово не працюватимуть;

· питання Криму протягом 15 років Україна та Росія зобов’язуються просто обговорювати;

· питання Донбасу Київ пропонує вирішити під час особистої зустрічі Зеленського з Путіним

Нейтралітет без гарантів

Звернімося до найважливіших позицій з цього переліку. Звісно, першим номером обговорюється позаблоковість та нейтралітет нашої держави, про що вже неодноразово говорив президент Зеленський. За словами екс-заступника міністра закордонних справ Олександра Чалого, який очолює юридичну групу в українській делегації на переговорах з РФ (він брав участь у підготовці до підписання Будапештського меморандуму та постійно декларував прихильність нейтралітету), йдеться про пошук дипломатичної формули закінчення війни.

Одним з гарантів українського нейтралітету, яких у Києві бачать чомусь аж 11, є Велика Британія. Постійна представниця цієї країни при ООН Барбара Вудворт підтвердила, що Лондон готовий “зіграти свою роль”, якщо Київ про це попросить. Але при цьому є одна ключова обмовка: Британія при цьому виключає взяття на себе зобов’язань, які мають члени НАТО. Чому це важливо? Справа в тому, що Київ хоче формувати систему гарантій саме за лекалами Північноатлантичного договору.

У Києві бачать утворення механізму гарантій таким чином: спочатку Україна та Росія підписують угоду про закінчення війни, виводять війська, далі відбувається всеукраїнський референдум, після чого Верховна Рада має ратифікувати угоду та внести зміни до Конституції, де записані євроатлантичні прагнення України.

Звісно, влада акцентує увагу на тому, що Україна більше не дасть себе одурити так, як це сталось у Будапешті в 1994 році. Ідеальний варіант – в разі нападу, військові країн-гарантів захищатимуть нас разом з українськими Збройними силами: саме таким є принцип дії 5 статті Статуту НАТО, на яку посилалась українська делегація.

Проте вже очевидно, що подібні зобовязання під питанням.

Мовчать про свою роль гарантів нашої безпеки і такі ключові країни як Туреччина та Китай. Німеччина наче готова стати гарантом нашої безпеки, про що говорив канцлер Олаф Шольц, але на яких умовах – наразі незрозуміло.

Утім, ключовою є позиція Вашингтону. Держсекретар США Ентоні Блінкен буквально одразу після озвучення умов зазначив, що у разі потреби Вашингтон готовий взяти участь у реалізації домовленостей Києва та Москви щодо безпеки України. Але у Білому домі досить скептично поставилися до вірогідності угоди між Києвом та російськими окупантами. Та й теж наразі незрозуміло, за яких саме умов США “впишуться” за Україну. У розмові Зеленського та Байдена, яка відбулася ввечері 30 березня, останній не сказав ні слова про готовність гарантувати нам безпеку.

До рішення – дуже далеко

Загалом, після висловлених пропозицій залишається надто багато невідомих деталей, хоча зроблено перший невеликий крок до можливого перемир’я, зазначив “Апострофу” експерт-міжнародник Микола Капітоненко.

“Загальний підхід щодо відмови від членства в НАТО в обмін на безпекові гарантії та відкладене повернення до питання Криму та Донбасу може бути основою для перемир’я, а згодом – миру. Багато буде залежати від того, як виглядатимуть механізми гарантій, як виглядатиме врегулювання територіальних суперечок в майбутньому, але поки говорити про це точніше надто рано. Наприклад, незрозуміло, хто та яким чином “закриватиме небо”, це взагалі поняття досить широке, які будуть поставки зброї, хто, в якій кількості та за яких умов їх робитиме”, – каже експерт.

На його думку, якщо Росії настільки важливий нейтралітет – ми можемо спробувати його обміняти на діючі гарантії безпеки, але до остаточного рішення ще далеко. Окрім того, незрозуміло, наскільки безпековий механізм може бути зобов’язуючим – будь-хто з гарантів може відмовитись виконувати свої зобов’язання – що ми будемо робити в такому випадку? Чи повинні гаранти діяти одночасно, або вони зможуть активувати наш захист почергово? Відповідей на ці питання нема.

На думку Віталія Кулика, те, що ми почули в Стамбулі – не кінцевий продукт, а тим більше не домовленості, які точно будуть реалізовані, а початок політичного торгу, його елемент, і критикувати чи хвалити його поки що не варто.

“Почуте викликає багато питань та побоювань, як у відношенні того, чи отримаємо ми бажану безпеку, так і у відношенні здатності наших партнерів нам безпеку гарантувати. У мене є обґрунтовані побоювання, що ці гарантії будуть такими ж як і Будапештський меморандум”, – вважає Кулик.

З ним не погоджується експерт-міжнародник Ілія Куса, який вважає, що озвучені ідеї – це оптимальний варіант для нас – нейтральний статус під сильні гарантії та без жодних обмежень для ВПК чи політики, але за умови, що все сказане дійсно буде виконуватися з боку Росії, до якої, зрозуміло, довіри ні в кого нема.

“Головне – це, звичайно, як буде виписано механізм гарантій, відповідальність сторін, військові зобов’язання сторін, терміни виконання цих гарантій, ситуації-тригери тощо. Знаючи, як росіяни вміють грати в семантику та орфографію в договорах, від яких потім не відчепишся, треба бути дуже уважними до деталей, щоб випадково не отримати на виході Будапешт 2.0. Варто почекати на переговори за участю зовнішніх гарантів”, – каже Куса.

Крим і Донбас “відклали”

Питання Криму, як відзначалось вище, пропонується відкласти на 15 років, визначивши його статус як окупованої території – що, безумовно, плюс. Щодо статусу Донбасу, то його планується обговорити на майбутній зустрічі Путіна та Зеленського.

Звісно, щоб критикувати такі позиції, потрібно мати всю повноту картини на фронті, реально оцінювати наші сили, позиції ворога та міжнародну допомогу, і такі дані наразі є лише у влади. Окрім того, значною мірою переговорну позицію для наших дипломатів формує українська армія, яка успішно протистоїть російським окупантам. Їм безперечно, потрібна хоч якась “перемога”, якою може стати захоплення Донецької та Луганської області в їхніх адміністративних межах, а також оточення оточення українських військ на Сході.

“Ми бачимо спробу Москви вирівняти лінію фронту, і один з базових сценаріїв для них – це не документ, про який говорили наші переговорники в Стамбулі, а утворення певної лінії розмежування на півдні і на Сході при збереженні певної динаміки протистояння та нанесення авіаційних і ракетних ударів по українським містам. Тобто, росіяни можуть відійти від Харкова та Києва і сконцентрувати зусилля на утворенні стійкого фронту як лінії на Півдні і Сході, і після захоплення Маріуполя диктувати нам умови вже з нових позицій, додаткових до заявлених в Стамбулі”, – вважає Віталій Кулик.

Він звертає увагу на те, що у контексті результатів перемовин потрібно дивитись на реальні дії росіян, Туреччини як посередника, а також на позицію країн Заходу. Разом з тим, найважливішою є ситуація на фронті – наскільки ЗСУ витісняють ворога під Києвом та Харковом, важливими є і обсяги поставок зброї та амуніції, наші запаси продовольства, ПММ та боєприпасів. Тобто, переговорні позиції залежні від багатьох секретних і напівсекретних факторів, і їх кінцевий результат може бути зовсім іншим ніж той, який анонсують зараз наші переговорники.

З колегою погоджується Ілія Куса, який відзначає, що є купа питань, на яких немає відповідей, починаючи від того, чи справді російські війська залишать Херсонську область, частину Запорізької області, а також шматок Донбасу, захоплені після 24 лютого, і закінчуючи питаннями із гарантіями безпеки.

“Двосторонні консультації про Крим та Донбас протягом 15 років – це не зрада, і не перемога. Так, питання виносяться за дужки, ресурсів наразі повертати ці території немає. Проте, по-перше, Росія вперше погодилася обговорювати статус Криму. Крім того, за 15 років може статися все, що завгодно, зокрема в самій РФ”, – стверджує експерт.

Проміжна балаканина

Щоправда, судячи з подальших заяв, у Кремлі ключеве слово має “партія війни”, яка не планує спинятися. Після переговорів та навіть під час них продовжувались бойові дії, фіксації позицій сторін на фронті та припинення вогню не було й немає. Та ж ситуація з обміном полоненими. Водночас репресії росіян на окупованих територіях тривають.

Далі – більше. Повернувшись до Москви, глава делегації Росії Володимир Мединський розповів про підсумки переговорів із Україною зовсім по-новому. Зокрема, він акцентував увагу на тому, що Україна повинна зобов’язатися проводити військові навчання лише за згодою держав-гарантів, серед яких буде Росія, а також на тому, що “принципова позиція Росії щодо Криму та Донбасу залишається незмінною”. Тобто, простору для подальших компромісів залишилось не так багато, особливо на фоні викриків “бойової собаки” Кремля Рамзана Кадирова про те, що “потрібно взяти Київ та вбити шайтанів з бандерівцями”.

Зрозуміли суть заяв Росії та їх ціну і в Британії. Так, британський генерал сер Річард Ширреф не вірить заявам російського керівництва про деескалацію у Київській та Чернігівській областях.

“Це майже напевно визнання, що спроба просуватися на багатьох оперативних напрямках провалилася, і найімовірніше – провісник концентрації сил в іншому місці… Я не виключав би певний обманний маневр”, – зазначив генерал. А загалом, на думку Ширрефа, “поки Путін перебуває у Кремлі – мир у Європі неможливий”.

Недвозначно натякнула на те, що Захід уважно слідкує за ходом переговорів та при потребі зробить певні кроки для зміцнення української позицї, міністерка закордонних справ Британії Ліз Трасс.

“Ми повинні не лише зупинити Путіна в Україні, але також дивитися у майбутнє. Нам треба домогтися, щоб будь-які майбутні переговори не призвели до зради України чи повторення помилок минулого”, – зазначила міністерка закордонних справ Британії Ліз Трасс

Тому схоже, що війна – надовго. І треба розуміти, що тільки від успіхів наших Збройних сил залежить, на яких позиціях ми в кінцевому підсумку опинимося після її завершення.

Комментарии