На фоні українсько-російських переговорів в Стамбулі відійшли на другий план по-справжньому важливі дипломатичні події попереднього тижня – саміт НАТО, зустріч G7 та саміт ЄС. Їх результати дають основу для певного оптимізму, але про «перемогу» говорити ще надто рано: великі гравці колективного Заходу досі не готові сприймати Україну як частину європейської родини, а допомагати готові лише до певної межі. Про подробиці дипломатичних баталій і те, чи вдасться Києву вибити з Заходу підтримку не на словах, а на ділі, читайте в матеріалі «Апострофа«.
НАТО поодинці та разом
У середу, 30 березня, Джо Байден вчергове поговорив з Володимиром Зеленським про підтримку Україні, за результатами розмови Білий дім випустив порожній реліз зі стандартними фразами. Проте набагато важливішими виявилися інші заяви американського керівництва, якими супроводжувався візит лідера Штатів у Варшаву. Зокрема, йдеться про спростування Байденом тренувань американськими військовими їх українських колег у Польщі, постійними запевненнями, що ноги жодного американця, причетного до військової служби, не буде в Україні. Кульмінацією подібних заяв стало оголошення речником Пентагону Джоном Кірбі виводу ВМС США своїх кораблів з Чорного моря.
«Ми схвалили це рішення, щоб ясно продемонструвати всім, що США не зацікавлені в ескалації конфлікту, займаючи ту чи іншу позицію», — заявив Кірбі на брифінгу, додавши, що невідомо, коли Вашингтон поверне кораблі в Чорне море, але таке рішення ухвалюватиметься «лише відповідно до інтересів національної безпеки США». Варто відзначити, що ці інтереси навіть зараз далеко не завжди збігаються з українськими інтересами. Але від вашингтонських прикростей перейдемо до ширшого контексту подій.
Перш за все, варто згадати про екстрений саміт НАТО, який відбувся в Брюсселі. На ньому дискутували про шляхи допомоги Україні та варіанти захисту від Росії, що вже неодноразово погрожувала країнам-членам НАТО. Країни з альянсу, які знаходяться найближче до Росії за свою географією, зараз активно посилюють свою оборону: наприклад, Польща збільшує свою армію до 300 тисяч та отримає додаткову батарею комплексу «Петріот». Окрім того, Варшава запропонувала відрядити в Україну миротворчу місію НАТО, проте про такі кроки наразі говорити серйозно нема сенсу: на це нема згоди основних контрибуторів НАТО, в першу чергу США. Та й не дуже зрозуміло, як це може зарадити війні — миротворці точно не підуть замість українців визволяти наші землі, а здатні лише заморозити конфлікт, «обрізавши» наші суверенні території на якійсь межі.
Під час саміту НАТО досить сильним видався спіч Володимира Зеленського, котрий нагадав про запити на надання допомоги, які так і залишились висіти у повітрі.
«Ще 24 лютого я звернувся до вас із цілком ясним, логічним проханням. Допомогти закрити наше небо. Убезпечити наших людей від російських бомб та ракет. Ми так і не почули чіткої та аргументованої відповіді. Україна зверталася до вас по літаки. Щоб ми не втрачали стільки людей. Ви маєте тисячі бойових літаків! Але нам не дали жодного. Ми зверталися по танки. Щоб ми могли деблокувати наші міста, де Росія тримає у заручниках сотні тисяч людей, штучно створює голод, буквально знищує у попіл житлові квартали. У вас є щонайменше 20 тисяч танків! Україна просила один відсоток усіх ваших танків. Віддати чи продати. Але у вас знову-таки немає чіткої відповіді», — сказав президент.
Після докорів Зеленський звернувся з проханням до НАТО щодо надання Україні літаків, систем залпового вогню, протикорабельної зброї, а також засобів протиповітряної оборони (ППО) – того, чого ми не маємо або маємо в дуже обмеженій кількості.
В результаті, члени НАТО заявили, що переслідуватимуть керівництво Російської Федерації за військові злочини, попередили від застосування хімічної чи ядерної зброї та закликали до негайного припинення вогню, виведення військ та переговорів з Україною. Окрім того, Києву знову була обіцяна підтримка і вкотре згадано про «відкриті двері» НАТО, які в багатьох українців вже викликають ідіосинкразію через свою ілюзорність на зразок морквини, якою махають перед ішаком.
Звісно, шість тисяч протитанкових ракет і фугасне озброєння та протикорабельні ракети, які нам збираються надати — це добре. Проте експерти роблять глибші висновки з дискусій, що відбулись на саміті. НАТО показало, що слова Зеленського про те, що окремо існує Альянс, а його члени — окремо — мають рацію, ілюструюючи, як зараз діє ця структура. І це прикре відкриття не лише для громадян України, а й для інших країн, які прагнуть в НАТО, тої ж Боснії чи Грузії, каже «Апострофу» експерт-міжнародник Євген Магда. Він звертає увагу на те, що кандидати в члени НАТО тепер більше зважатимуть на дії Росії. Проте це не значить, що потрібно знову починати ігри в «нейтралітет».
«Важливо разом з небезпідставними претензіями до партнерів не вихлюпнути настрій українського суспільства, яке дуже підтримує європейську та євроатлантичну інтеграцію. Бо прагнення повернутись до нейтрального статусу, яке присутнє в заявах окремих офіційних осіб – хибний крок, що може спричинити нову агресію з боку Росії після завершення нинішньої», — каже Магда.
На його думку, розраховувати на те, що ми станемо членами будь-якого союзу під час війни щонайменше наївно. Це стосується і нової ідеї про створення так званого U24. Держава, яка укладе з нами альянс, візьме на себе досить складні зобов’язання, а «вегетаріанський» варіант альянсу недоцільний, оскільки призведе до повторення Будапешту №2. Тобто потрібна зовсім нова система безпеки, але розраховувати на те, що її утворять за кілька тижнів, звісно, не варто.
На конкретну допомогу, якої потребує Україна від держав-членів НАТО, звертає увагу військовий експерт Михайло Самусь. Він сподівається, що ми врешті отримаємо запитувані системи ППО середньої дальності та, можливо, літаки, про які вже давно говорять
«Чому нам не дають літаки — я не розумію. Кілька разів чув аргументацію «вони вам на потрібні». Тобто, США знає краще ніж українські генерали, що нам потрібно. Були розмови про проблеми з базуванням МіГ-29 в Польщі. То не базуйте їх там, передайте Україні — ми ж зараз справляємось з тими, які є. Після передачі радянських літаків нам не треба нікого перенавчати – сів і полетів. Згодом нам будуть потрібні й F-16, адже Україні, можливо, буде потрібна сотня літаків: не можна сотням російських літаків протистояти кількома десятками. Тому нам потрібні не лише польські МіГи, а й інструктори, що навчатимуть українських пілотів літати на F-16, який є основним літаком ВПС США, вони мають кілька тисяч таких. Зараз його знімають з озброєння, бо на зміну прийшла модель F-35. Тому сотня F-16 могла б бути без будь-яких проблем передана Україні», — вважає Самусь.
Окрім літаків Україні потрібно фізично закрити небо за допомогою ПРО та ППО, тобто створити систему, яка знищить будь-яку ціль, яка зайде в наш повітряний простір з Росії та Білорусі, а наші літаки «прасуватимуть» російську техніку на землі, впевнений експерт. Це можна було б зробити давно з допомогою західних партнерів, але вони досі зволікають з цим. Зміцнення наших ППО та ППО може кардинально змінити ситуацію на фронті.
Окремим аспектом саміту Альянсу стало згадане вище обговорення стратегії протистояння Росії, якої НАТО досі не має. Адже можна «на півшишечки» допомагати Україні, розміщувати додаткові сили Альянсу на східному фланзі (планується зробити це в червні), але це недостатньо як для глобального гравця, який формує порядок денний — це, власне, головна проблема Альянсу. Звісно, цим користується Росія, яка нав’язує порядок денний, робить певні кроки, на які НАТО реагує, перебуваючи у ролі наздоганаючого.
Також НАТО не має стратегії в Чорному морі. Альянс так і не створив повноцінне командування в Чорному морі, там нема постійно діючої ескадри. Зараз Росія фактично окупувала Чорне та Азовське моря, а НАТО не впливає на міжнародну обстановку. Новий геополітичний порядок на континенті вибудовує зараз Україна, деякі країни-члени Альянсу нам допомагають, але вони не є лідерами в цьому процесі. Загалом, мантра «не провокувати Росію» зараз звучить дивно, адже вона вже використала все, що має в своєму арсеналі, окрім ядерної зброї. Підсумовуючи – Україна й надалі може сподіватися лише на контакти з дружніми нам країнами Альянсу, які не побоюються Росію та посилюють свою допомогу проти агресора.
ЄС все ще вагається
Чи не важливішим за саміт НАТО став для України та самої Європи саміт ЄС, на якому головний євродипломат Жозеп Боррель назвав дії Росії великою невдачею з військової точки зору. На своєму зібранні представники країн ЄС обговорили вже діючі та нові санкції проти Росії – як відомо, ЄС не є військовим, а саме економічним альянсом. Зокрема, була досягнута домовленість розширити списки підсанкційних представників російської еліти та компаній російського оборонно-промислового сектору.
Перед представниками ЄС Володимир Зеленський теж виступив, висловивши оцінки, які, щоправда, були деяким з представників держав-членів членів Євросоюзу неприємні.
Зеленський заявив, що відвідував будапештський меморіал жертв Голокосту – символічні ряди взуття на набережній Дунаю, сказавши: «Послухай, Вікторе, знаєш, що відбувається у Маріуполі? Будь ласка, якщо зможеш — сходи на свою набережну, подивися на те взуття і ти побачиш, як масові вбивства можуть повторитись. Це сьогодні робить Росія. Те саме взуття — в Маріуполі. Там такі ж люди – дорослі та діти, дідусі та бабусі. І їх там тисячі, чуєш?! І цих тисяч уже нема. А ти вагаєшся – вводити санкції чи ні. Вагаєшся, пропускати зброю чи ні. Торгувати з Росією чи ні. Немає часу вагатися, пора вже вирішувати. Ми віримо у вас, нам потрібна ваша підтримка. Ми віримо у твій народ і віримо у Європейський Союз».
Пізніше Орбан, як і керівники деяких згаданих Зеленським колишніх симпатиків Росії, відповіли в єдиному ключі, згадуючи про добробут своїх громадян та дії в їх інтересах. Нічого особистого, як кажуть. Only business…
Особливо це помітно в тому факті, що європейці досі не готові завдати Росії головного удару: заборонити імпорт російських енергоносіїв, що наповнюють практично на 40% бюджет загарбника. Все, на що спроможні в ЄС зараз — розпочати програму відмови від російських вуглеводнів, яка завершиться лише за кілька років.
«У мене враження, що політична та економічна доцільність раз по раз бере гору над людськими якостями, бо пояснити відсутність більш ефективної допомоги нам з боку партнерів станом на зараз, коли вбито 150 дітей (і ця цифра зростає кожен день), неможливо», — коментує ситуацію Євген Магда.
Він нагадує, що в ЄС досі є противники вступу України до союзу. Окрім Угорщини та Німеччини, варто нагадати про Нідерланди, які у 2016 році провели референдум, після якого влада цієї держави наполягла на тому, щоб у тексті Угоди про асоціацію додали пункт про відсутність європейської перспективи для Києва навіть у разі виконання цього документу. Тоді, як і зараз, прем’єром Нідерландів був Марк Рютте. Не виявляють особливої прихильності українським європерспективам Іспанія, Австрія та Бельгія.
Утім, Європейська Рада традиційно заявила, що підтримує європейські прагнення України та створюватиме трастовий фонд солідарності: в ЄС розуміють, що відбудова України для них є фактором економічного імпульсу навіть поза прийняттям України в ЄС.
Загалом, політично європерспектива України досі не визначена. І хоча ми очікуємо рішення Єврокомісії, але коли та яким воно буде – поки що загадка. Тому, на думку експертів, потрібна чітка та предметна робота з країнами-опонентами нашого членства в ЄС. Звісно, російські пропагандисти та лобісти не будуть сидіти склавши руки, дивлячись як ми доносимо правду світу, тим паче, образ успішної України – серйозна загроза для Кремля, і він буде боритись проти нього усіма способами.
Велика ніяка «сімка»
Третій важливий саміт, що відбувся останніми днями – зустріч G7. Утім, цей формат не передбачає можливості ухвалення жодних обов’язкових рішень. По суті, «Велика сімка» зібралась лише для того, щоб дати підстави президенту Байдену для його візиту до Європи.
І знову, як і на двох попередніх форумах, виступив президент Зеленський, який запропонував найбагатшим країнам світу три напрямки дій у зв’язку агресивною війною Путіна проти України.
По-перше — «щотижнево» посилювати санкції проти Росії, доки РФ не зупиниться. По-друге, долучитися до створення нової системи гарантій безпеки для України і всього східноєвропейського регіону — «реальних дієвих гарантій, які можуть зупинити будь-якого агресора за 24 години».
«Ми запропонували створити таке об’єднання, U24. Це те, що дійсно потрібне світу — не тільки для того, щоб превентивно зупиняти війну, бойові дії, які вже почалися, але й надавати допомогу державам, які потерпають від стихійного лиха, потребують підтримки під час пандемії, які зіштовхуються з міграційними або продовольчими кризами. Світ потребує нових дієвих альянсів, нових ефективних гарантій», — наголосив Володимир Зеленський.
Третій напрямок дій — відбудова України після завершення війни.
«Але спочатку — озброєння для України, спочатку — щотижневе посилення санкцій проти Росії. Спочатку мир. У нас і вас є сила, щоб це зробити», — підкреслив Зеленський.
У зверненні він закликав до тотального торгового ембарго проти Росії та закликав не вагатись надавати Україні необхідну їй зброю, щоб після України Росія не напала на інші держави.
В сухому підсумку «тижня великої дипломатії» маємо, як і раніше, підтримку Заходу в різних форматах: економічному, політичному та, обмежено, у військовому. Проте не залишає враження, що Захід, який спершу не вірив у перемогу України взагалі, тепер вважає, що допомога Києву потрібно рівно настільки, щоб не допустити якого-небудь успіху Росії на українському напрямку. Поступове знекровлення монстра, який рано чи пізно відповзе, залишивши випалену землю – авжеж, дуже прагматична та виправдана стратегія. Але українського інтересу в ній небагато…
