Майже чотири місяці триває вторгнення рашистів в Україну, і уряду РФ все складніше приховувати справжні дані про загиблих росіян. Згідно з відкритими даними, найбільша кількість убитих окупантів — з Бурятії та Дагестану. «Апостроф» розбирався в тому, чи свідомо Путін найчастіше задіює саме бурятів і дагестанців, і до чого це все призведе.
Інформація про великі втрати російської армії з початку вторгнення вражає уяву, але дані часто відрізняються. Так, за даними Генштабу України, кількість загиблих російських військових перевищила 30 тисяч, тоді як британська розвідка повідомляє про 15 тисяч. У свою чергу, Міноборони Росії востаннє звітувало про втрати ще наприкінці березня, заявивши, що з російської сторони під час війни проти України загинув 1351 солдат. Той факт, що Росія перестала звітувати про свої втрати на полі бою і в низці провінційних міст РФ суди погрожували кримінальними справами виданням, які спочатку взялися публікувати попередні списки загиблих на війні, каже, що ситуація дуже не така райдужна, якою б її хотіли бачити в відомстві Шойгу.
Примітно і те, що згідно з інформацією про вакансії на сайті російського Міноборони, у 30% випадків пункти відбору на військову службу розташовуються в містах Республіки Дагестан — Махачкалі, Хасавюрті, Каспійську, Дербенті та Буйнакську. Солдати з Дагестану посідають друге місце за кількістю загиблих під час вторгнення в Україну, а почесне перше місце у цьому «рейтингу» дісталося Бурятії. На подібну тенденцію неодноразово звертала увагу вся журналістська спільнота, і постає питання, чи є якась особлива відмашка Путіна використовувати в російсько-українській війні саме жителів цих республік та етносів, чи подібна тенденція спричинена іншими факторами?
Принцип «бойового бурята»
Вищеописана тенденція вийшла через кілька факторів, каже «Апострофу» військовий експерт Михайло Жирохов. По-перше, такі високі втрати серед бурятів і дагестанців спричинені територіальним розташуванням військових частин тих видів військ, які використовує Росія у війні проти України. Ну а по-друге, для мешканців Бурятії та Дагестану, як і раніше, найпривабливішим роботодавцем залишається російська армія.
«Спочатку угруповання вторгнення формувалося з тих частин, які знаходяться на Далекому Сході, за Уралом, у Бурятії та Тиві, тому і рівень втрат у них у рази більший. Тобто територіальний принцип зберігається, і це нормальний процес для будь-якої армії, я б не шукав злих підступів Путіна», — каже експерт.
Жирохов зазначає, що на початку війни залучали десантників із Рязані та Тамбова, і втрати були серед уродженців тих місць. Якщо ж говорити загалом про російську армію, то зарплати там набагато вищі, ніж у цивільних професіях, це ще й соціальний ліфт у провінції. Водночас освіту можна здобути лише в обласних центрах, а ось піти в армію у глибинці та отримувати непогані гроші — реальніше.
«Йдеться про зріз суспільства. Тобто москвич чи петербуржець зі своїми доходами не піде в армію. Здебільшого йдеться про людей, які мають спеціальність, яка не затребувана у цивільному житті, або у них взагалі немає роботи. Тобто, щойно стане все погано і почнуть пускати в хід військові частини з центральної Росії, то одразу зросте кількість загиблих місцевих. Тільки й усього», — вважає експерт.
З ним погоджується військовий експерт Михайло Самусь, який серед причин масових втрат бурятів та дагестанців бачить радянський принцип брати на війну людей із провінції, і не чіпати «столичних». За його словами, це робилося, щоб не підігрівати протестні настрої, і методичка Путіна з того часу не змінилася.
«Це «совкова» традиція. Наприклад, під час війни в Афганістані була вказівка брати людей в армію з провінції та бідних регіонів, сіл і якихось заводських кварталів, але ні в якому разі не в Києві, Ленінграді чи Москві. Протестні настрої та невдоволення у столиці СРСР завжди вважались недоречним і небажаним розвитком ситуації. Путін діє точно так. Так, наприклад, коли почалася війна, Кадиров відразу запропонував свої можливості. Але коли «кадировців» почали вбивати в Україні сотнями, сам Кадиров уже не міг відмовити Путіну, і тому посилав все нових і нових своїх підлеглих на бійню. Тобто він демонстрував свою відданість особисто Путіну», — зазначає експерт.
На його думку, схожі на Чечню процеси відбуваються і в Бурятії: її лідер теж вирішив показати свою відданість Путіну, і продемонстрував це через чи то формування окремих груп добровольців, чи мобілізованих, чи підписання контрактів, щоб відправити їх на війну. Залишається і загальний принцип: брати людей з районів, де з більшим бажанням йдуть на зарплату, яку їм обіцяють на контракті у ЗС РФ, бо роботи все одно немає.
Не згоден із версією, що Путін цілеспрямовано використовує певний етнос у війні проти України і координатор порталу «Інформаційний спротив» Юрій Карін.
«Не можна сказати, що Путін свідомо використовує певний етнос поголів’я РФ для насадження «русского міра» та православ’я в Україні. Наявні в нашому розслідуванні дані про найбільшу кількість похоронів окупантів у Дагестані можуть лише свідчити про те, що в регіоні з сильними релігійними та родовими зв’язками владі дуже важко «закручувати гайки» цензури. Винятком з такого правила є тільки Чечня, де до останнього часу місцевий диктатор повідомляв лише про два десятки «зажмурених» тік-токерів. Але останніми днями цей регіон значно наблизився до лідерів похоронних процесій, можливо через бажання Рамзана Кадирова показати вкотре свою відданість Путіну і розвіяти міф про кадировців, як «героїв війни» в Тік-Току і королів зачисток, а не бойових зіткнень з ЗСУ», — вважає Карін.
«Теоретики» проти «сирійців»
На деякі особливості ставлення влади країни-агресора до своїх військових як до «витратного матеріалу» звертає увагу Михайло Жирохов. За його словами, втрати особового складу в агресорів залежать виключно від рівня підготовки командира.
«Є військові, яких у 90-ті приймали на службу, і у яких були трійки в атестаті, але вистачало здоров’я щоб бути військовим, тобто люди з обмеженим світоглядом воюють, як у написаному підручнику. А підручники оновлювалися у кращому разі у 70ті роки, без урахування розвитку техніки, наприклад появи безпілотників, йдеться про застарілу тактику. Тобто людина провчилася у військовому училищі, їй вдовбали в голову що якщо щось не знаєш, то відкривай статут, і як у книжці написано — так ти і командуй. У такого військового немає жодної ініціативи, і жодного бойового досвіду. І у такого командира втрати будуть більшими в його підрозділі», — зазначає Жирохов.
Але є й полярна ситуація, каже експерт. Якщо якимсь підрозділом командує полковник, який умовно кажучи пройшов Сирію, або має якийсь інший бойовий досвід, він вибудовує свій наступ чи оборону з урахуванням свого бойового досвіду, і в нього втрат у його конкретному підрозділі буде меншим. Все залежить від конкретних командирів та генералів.
При цьому саме ті російські генерали, які активні і хочуть зберегти якнайбільше життів своїх підрозділів і з цією метою їдуть побачити лінію фронту особисто, а не на карті — найчастіше і гинуть, на відміну від тих командувачів, які віддають накази та будують плани про наступ прямо зі свого бункера під Рязанню.
У свою чергу, військовий експерт Юрій Карін зазначає, що особисто російського диктатора Путіна абсолютно не цікавить доля десятків тисяч ліквідованих російських солдатів, оскільки вони лише витратний матеріал для досягнення його цілей. За словами Каріна, Путін має значні людські ресурси, які без жалю пустить у витрату. Але є моменти, які змушують запровадити жорстку цензуру щодо інформації про втрати, а вони є суттєвими.
«Спираючись на дані відразу з кількох достовірних джерел, вже найближчого місяця, можна буде стверджувати, що окупанти втратили в якості безповоротних та санітарних втрат половину від усього угруповання в 210 тис., що вторглося в Україну. Природно, оприлюднення цієї інформації негативно вплине як на популярність війни в Росії, так і на кількість добровольців і «заробітчан» з голодних російських провінцій. За рахунок останніх та «одноразових» мобілізованих з «республік» зараз формуються нові батальйонні групи для заміни знищених або «потріпаних» підрозділів. Це умовно мотивовані (переважно грошима) та боєздатні підрозділи, які зазнають на даний момент найістотніших втрат.Тільки протягом останнього часу саме вони найбільше постраждали від дій ЗС України – у Кадіївці Луганської області була знищена база ПВК, а при штурмі Сєвєродонецька 2 батальйон 2 омсбр 2 АК ВС РФ, що дислокується в окупованому Луганську, втратив 350 із 450 особового складу», — зазначає Карін.
З тим, що Путіна навряд чи цікавить кількість загиблих російських солдатів, погоджується і військовий експерт Михайло Самусь. За його словами, для Путіна, як для кгб-іста людське життя взагалі нічого не означає, крім свого особистого. І оточення Путіна це знає.
«Ви думаєте, що ескадрони вбивць, які ходять Європою і «дивляться на шпилі» — це поодинокі випадки? Ми тільки бачимо, коли він вбиває своє найвище оточення, а те, що відбувається на інших рівнях, ми дізнаємося тільки в таких випадках як з Нємцовим, і те, лише тому, що особистість відома. Більше того, Путін вважає, що чим більше гине народу, тим величнішим лідером він є», — говорить Самусь.
За його словами, Путін захоплюється Сталіним через те, що той убив 30 мільйонів людей і неодноразово говорив, що якщо лідер вирішується на рішення, які потім призводять до мільйонних жертв — значить він приймає історичне рішення, яке потім впливає на розвиток історії. Тому коли всі запитують, чи вирішить він завдати ядерного удару, відповідь — якщо йому особисто це не буде нічим загрожувати, диктатор це зробить.
«Путін уб’є і 100, і 200 тисяч людей, і для нього це буде доказом того, що він є найбільшим лідером Російської імперії. Це справжня складна психічна проблема Путіна, і для нього чим більше російських солдатів загине — тим краще для визнання його величі», — розповів військовий експерт Михайло Самусь.
Чи варто чекати на російський бунт?
Виходячи з ситуації, коли реальні цифри загиблих росіян на війні замовчуються, а ставлення до життів солдатів корелює з постулатом «баби ще народжують», виникає питання: куди приведе Росію така політика в нинішній війні. За словами Юрія Каріна, чекати на народний бунт від росіян не доводиться.
«Звичайно, зараз більша частина російського «поголів’я» знає, якими квіточками зустрічають українці російських окупантів, але зовсім не це викликає їхнє невдоволення. Їм більше не подобається наш опір і тривала «спецоперація», початкових цілей якої вони і не згадають. Тому бун, що зник. діду не варто боятися прозріння громадян Росії, вони розуміють, що Путін убив їхню країну, але війною відкриває для них вікно можливостей. Наприклад, отримати непогану компенсацію за «ваньку», що утилізований ЗСУ, а не загинув у п’яній бійці або від наркоти. Або знатно помародірити на окупованих українських землях та відчути себе «великими». Якогось дива від них чекати не слід. Ми можемо сподіватися лише на власні сили», — підсумував Карін.
