Ми продовжуємо розповідати про те, як живеться українцям, які опинилися зараз за кордоном. Зрозуміло, найбільше наших у Польщі, притулок знаходять українські біженці і в країнах Балтії, і в Чехії.
Ми ж вирушили сьогодні ще далі – до Франції, ще й до найвіддаленішого її куточку. Парижем, Марселем і Бордо ця країна не закінчується, швидше за все починається. Маленькі (за нашими мірками) міста зі своєю багатовіковою історією, неспішним способом життя та усталеним устроєм гостинно приймають (і не втомлюються, незважаючи на вже певну втому) українців.
Однак тут дуже важливо помічати правила життя місцевих і поважати зону комфорту французів. Повірте, для них вона дуже значуща. Мабуть, як і для нас. Хочеш, щоб до тебе ставилися по-людськи? Вмій поважати традиції будинку, де тобі дали притулок, пише КП в Україні.
На чоловіків дивляться косо, а дітей балують
Думаєте, тільки у нас чоловіків призовного віку питають: а чому ти ще не в армії, батьківщину не борониш? Ні. У Франції молодих та середнього віку чоловіків теж приймають неохоче. Явних пенсіонерів та дітлахів шкільного віку це не стосується.
А ось дорослому дядькові треба буде довго пояснювати, чому він не може служити в армії під час війни. Аргументи – багатодітний батько чи інвалід – працюють не завжди. Принаймні отримати соціальне житло їм тут у рази складніше. Потрібно буде пройти прискіпливий фейс-контроль господарю кімнати/квартири/будинку, де готові поділитися «метрами» з біженцями (а французи роблять це виключно на волонтерських засадах, не маючи жодної копійки компенсації).
Зняти квартирку без господаря цілком реально, тільки це коштуватиме від 600 євро на місяць і термін оренди зазвичай короткий.
До жінок і дітей ставляться набагато лояльніше. Дитину в українській футболці запросто можуть пригостити на вулиці морозивом (нетипово для економних аборигенів), а з дамами ще й галантно поспілкуються, якщо українські дівчата знають щось, крім ça va? («Як справи» по-нашому). Якщо ні — просто посміхнуться і відійдуть убік.
Який манікюр-педикюр?
У жінок тут виникнуть проблеми зовсім інші. Француженки вважають за краще бути максимально скромними в макіяжі. Виняток – підлітковий вік, коли зашкалює юнацький максималізм і треба здаватися дуже яскравим. І це зрозуміло для тінейджерів будь-якої країни.
Друга група — жінки після 70-ти. Тут уже мета інша — підкреслити колишні принади. Зазвичай француженки виглядають дуже скромно. Так, стрижка, так, косметологічні процедури є (француженки ж 😊). Але все це не впадає у вічі. І традиції наших «рудих» із завитками та яскравим лаком на нігтях їм видаються дещо незвичайними. Якщо не сказати більше – зухвалими та агресивними.
Типова француженка виглядає непомітно, це не заважає модницям залишатися елегантними. Фото: ILoveParis/youtube.com
Не бійтеся чеченців, вірмен і… росіян
Хоч як це дивно звучить, але багатьом нашим зараз (щонайменше у Франції) допомагають представники саме цих діаспор. Причин довго шукати не потрібно – ці люди виїхали зі своїх країн багато років тому, вони вже тоді не схвалювали офіційну політику Кремля і, опинившись тут, об’єдналися в якусь спільноту щодо взаємодопомоги.
Все це трохи нагадує те, що відбувалося після жовтневого перевороту 1917 року, хоча, звичайно ж, причина зовсім в іншому. Тим не менш, усередині цієї міні-спільноти всі знають: якщо потрібна якась допомога, наприклад, прикрутити полку – то це до Акопа, а сукню підшити — до Зеліхи. Грошей не візьмуть, ще й образяться, якщо запропонувати.
У росіян, які перебралися сюди на ПМП ще років 10-15 тому, є навіть якесь почуття провини перед нами. А сьогодні вже перед усім світом, схоже. Але на першому місці все одно стоять французи зі своєю гостинністю та безмірною толерантністю.
Посміхайтеся та вітайтеся
Будьте готові до того, що у Франції (а особливо в глушині) будь-який офіційний вихід, будь то магазин, банк, лікарня тощо… займе у вас набагато більше часу, ніж на батьківщині. І справа навіть не в чергах та стандартній тянучці. Просто ніхто нікуди не поспішає, і треба поговорити! Точніше, є ціла процедура – усмішка, вітання, потім ça va? і далі така ж церемонія прощання. П’ятихвилинна справа затягнеться мінімум на півгодини. І ще – вітатися та посміхатися треба і з перехожими на вулиці. Інакше не зрозуміють.
Найкращий пилосос — це віник
Несподівано, але у приватних будинках практично немає кондиціонерів та пилососів. Причин кілька. Турбота про довкілля, що тут дуже підтримується. Хто знає, яку шкоду завдає кондиціонер? Ніхто не знає! А пилосос ще й шумить… Що може створювати незручність для сусідів, навіть якщо їхній будинок за півкілометра від вашого. Адже це також особистий простір, а це головне!
Окрема тема – побутове сміття. Стандартний поділ — харчові відходи, скло, пластик та все інше. Збирається в різні пакетики, і нічого складного в цьому немає, ось тільки баки для того чи іншого виду сміття привозять у різні дні і в різні місця. Спробуй знайди. Чи не потрапив у потрібний бак? Як мінімум, нарвешся на осудливий погляд господарів, сусідів, як максимум — на штраф від поліцейських, які «випадково» проїжджають повз. Такий собі сміттєвий квест, без звички не впоратись.
Вдень все відкрити, на ніч все закрити
Цікаво ставляться тут і до правила закритих віконниць. Вдень здається – будинок відкритий максимально. Немає ні парканів, ні гардин, всі двері відчинені навстіж. У дворі гасають собаки, в басейні плескаються діти, в небі — повітряні кулі та змії. Із заходом сонця все завмирає та змінюється. Вікна потрібно не просто закрити, а й закупорити масивними віконницями. Якщо цього не зробити – пильні господарі обов’язково натякнуть на необхідність це зробити. Все занурюється у темряву та тишу. Залишаються лише співи цикад. І знову розумієш – особистий простір, нікому не можна заважати.
Віконниці: вдень відкриваємо, на ніч закриваємо — не забувайте. Фото: Güldem Üstün/flickr.com
Батьківський день
Вирушаючи до Франції, будьте готові – у неділю тут нічого не працює. Від слова – взагалі. Не ходить громадський транспорт, неможливо викликати таксі, не працюють кафе, зачинені магазини. Це батьківський день, і місцеві воліють проводити його у дворах чи парках. Обов’язково – барбекю, обов’язково присутність близьких (якщо вони живуть десь поруч). Обов’язковою є подача кількох страв — від аперитиву до десерту. Не обійтися без гарячого сиру, залишки якого потрібно буде вимокнути з тарілки шматочком багету. Це традиція, і її ніхто не дозволить порушувати. На сімейне свято можуть покликати і наших. Але варто пам’ятати: краще бути присутнім для дотримання пристойності кілька хвилин і піти… Адже день сімейний — батьківський.
PS Самі французи зізнаються (або жартують, а почуття гумору у них оригінальне):
– Ми пережили багато хвиль біженців. Ніколи нікого не приймали так гостинно, як українців. Ні на державному рівні, ні на побутовому – людському. Але не розраховуйте: коли війна закінчиться, вам не дозволять залишитися тут на таких умовах. Головне – щоб вона якнайшвидше закінчилася.
Наші відповідають: «А що нам ще треба?»
