Західні партнери, незважаючи на вже ухвалення принципового рішення представити Україні сучасні винищувачі, продовжують вагатися. Причин такоє тяганини — чимало, починаючи з технічних питань, пов’язаних з організацією тренувань пілотів, передачею літаків і закінчуючи «глобальними питаннями» — коли і чим завершиться нинішній етап контрнаступу, в якому стані опиниться РФ, наскільки велить ризик хаотизації РФ на тлі поразки Володимира Путіна Україною. До завершення контрнаступу, на жаль, ніхто давати нам авіацію не збирається, а «бунт Пригожина» лише підігрів такі страхи. Чи отримаємо ми обіцяні F-16 та за яких умов, читайте у матеріалі «Апострофа«.

Насамперед – результати

Україна не отримає сучасні винищувачі F-16, доки не завершиться контрнаступ, заявив один із топових функціонерів Північноатлантичного альянсу.

«Дискусія про винищувачів важлива, але вона не буде вирішена в короткостроковій перспективі для цього контрнаступу. Підготовка пілотів, підготовка технічного персоналу, забезпечення логістики, яка зможе підтримувати ці літаки, не будуть доступні до кінця цього контрнаступу», — заявив глава Військового комітету НАТО Роб Роб Бауер.

За його словами, це «важливо і зрозуміло», що Україна просить західні винищувачі, але «ми не маємо змішувати це з обговоренням контрнаступу зараз».

В Україні такі заяви спричинили неоднозначну реакцію. Зокрема, у свіжому інтерв’ю CNN президент Володимир Зеленський досить недвозначно пов’язав затримку з початком контрнаступу з відсутністю авіації та далекобійної артилерії.

«Я вдячний США як лідерам за нашу підтримку, але я сказав їм, а також європейським лідерам, що ми хотіли б почати наш контрнаступ раніше, і нам потрібна вся зброя і матеріальні засоби для цього. Чому? Просто тому, що якщо ми почнемо пізніше, це піде повільніше«, — зазначив глава української держави, зазначивши, що затримка дала час ворогові підготувати рубежі та провести замінування територій.

«Для того щоб почати наступ, нашим воїнам потрібна далекобійна зброя… На деяких напрямках ми навіть не можемо думати починати, оскільки немає відповідної зброї. І кидати наших людей на розстріл російською далекобійною зброєю було б просто не по-людськи», – наголосив глава держави.

Говорячи про літаки, президент наголосив, що США досі не дозволили союзникам реекспортувати винищувачі F-16 в Україну. За його словами, Україна просить авіацію навіть не для переваги в небі, а хоч би для того, щоб зрівняти сили, оскільки без прикриття з повітря вести наступальні дії складно.

Проте експерти закликають тверезо сприймати ситуацію.

«Не варто панікувати, тому що на нинішньому етапі не передбачалося, що Захід нам надасть F-16. Ми їх отримаємо, але вже на рамках підготовки до наступної хвилі наступу. Данія спочатку заявила про готовність нам передати винищувачі, але Вашингтон поки поставив питання на паузу. Можливо через додаткові вимоги до нашої влади. Ні, нам ніхто не викручує руки і не схиляє до «переговорів» з Путіним. Там можуть бути вимоги іншого плану, і якого саме, буде видно після саміту НАТО у Вільнюсі» , – каже «Апострофу» голова центру Прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Водночас джерела «Апострофа» у дипломатичних колах пов’язують тему винищувачів та поведінку Києва на вільнюському саміті НАТО.

«Бажання Києва апелювати до Вашингтона з приводу необхідності прискореного вступу України до НАТО дратує Білий дім, який не хоче давати нам гарантій за статтею 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону. Розмінною монетою тут може стати питання літаків: мовляв, ви не педалюєте тему вступу України до Альянс, а ми не ставимо вам палиці в колеса з авіацією«, — зазначило у розмові високопоставлене джерело.

З прицілом на Крим та Донбас

Стратегічна ініціатива, як зазначив Днями Головком ЗСУ Валерій Залужний, вже в руках Сил оборони України. Окупанти перейшли в глуху оборону, намагаючись уповільнити просування ЗСУ за рахунок мінування територій та створення вогнищ техногенних катастроф та аварій, паралельно погрожуючи влаштувати НП на Запорізькій АЕС. Усього цього українська армія досягла за рахунок мужності та героїзму воїнів, нашої кмітливості та західної допомоги.

Такий результат ЗСУ показали і без винищувачів. Зараз, як наполягають спостерігачі, наступальні операції на півдні та сході країни йдуть згідно з планом, який спочатку не передбачав наявність авіації.

«Сучасні винищувачі якраз будуть потрібнішими нам на наступному етапі, коли ми звільнятимемо гірські райони Криму і територію Донбасу, тому що в Кримські гори лізти без підтримки з повітря вкрай ризиковано. Наразі стоїть завдання вийти на територію Азовського узбережжя, орієнтовно між Бердянськом та Маріуполем. В ідеалі паралельно зруйнувати «кримський міст», щоб загнати російське угруповання в тактичний «мішок». Судячи з динаміки та напряму просування Сил оборони України, ми, швидше за все, виходитимемо на Азовське узбережжя вже до осені», — зазначив у розмові з «Інтерфакс-Україна». Апострофом» військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Роман Світан.

Навіть якщо до кінця осені США будуть тягнути з передачею винищувачів, свій «хід конем» можуть зробити британці, форсувавши питання, як, наприклад, це було з танками та далекобійними ракетними системами. Більше того, до їхніх союзників зі Співдружності націй – австралійців – Київ нещодавно звертався з проханням перевірити стан своїх списаних F/A-18 Hornet, розраховуючи на їхню передачу.

Щоправда є одне «але». Такі ініціативи не завжди вітаються Вашингтоном. Як пише британська преса, Білий дім нібито не став підтримувати міністра оборони Сполученого королівства Бена Уоллеса на пост генсека НАТО, зробивши ставку на Урсулу фон дер Ляйєн. Можлива причина — «надто активні» дії Уоллеса щодо надання ЗСУ танків і ракет Storm Shadow.

«Є більш рішуча позиція Британії, що справу потрібно вести до військового розгрому РФ. Але є і як би «помірна» позиція, яку займає Вашингтон. І американці, і британці розуміють, що з Путіним говорити вже нема про що, що все йде до поразки Кремля: усе питання в тому, щоб військовий розгром РФ не призвів до обвалу Росії, з її «покладами» ядерної зброї, в хаос і тотальний бардак. З Путіним говорити нема сенсу, але й опозиції, з якою НАТО може будувати діалог після падіння путінського режиму, там теж немає. І у Лондоні, і у Вашингтоні розуміють, до чого все йде, але вони усвідомлюють, що просто перемогою ЗСУ справа не обмежиться. Ще складніше питання – що робити далі?« — зазначив у розмові з «Апострофом» політтехнолог Олексій Голобуцький.

Дипломатичні торги

Тим часом авіаційна тема призводить до дипломатичних скандалів. Глава МЗС України Дмитро Кулеба в ефірі національного телемарафону розповів, що повідомлення про початок навчання країнами НАТО українських пілотів на винищувачах не відповідають дійсності. Це при тому, що Дмитро Кулеба спочатку був упевнений, що у перші місяці наступного року Україна отримає літаки.

«Я виходив з того, що у червні повинні початися тренування, як нам це спочатку обіцяли. У червні тренування не розпочалися. Це означає, що графік тренування починає зміщатися«, — сказав Кулеба.

Глава МЗС повідомив, що Україна працює зараз з усіма причетними сторонами, з усіма країнами, які беруть участь в авіаційній коаліції, щоб максимально прискорити цей процес. Фактично тут йдеться про навчання пілотів, навчання інженерів, про підготовку інфраструктури, про ухвалення правових рішень, необхідних для передачі літаків.

Як зазначають спостерігачі, такі зволікання можуть відбуватися через кулуарні дипломатичні торги, про які Дмитро Кулеба міг замовчати зі зрозумілих причин.

«Винищувачі F-16 та ATACMS – це остання «зупинка» перед ядерною зброєю. Країни НАТО також можуть насторожувати перспективи отримати в центрі Європи озброєну до зубів країну з вкрай потужною армією, але слабкими державними та демократичними інститутами. Вони думають уже зараз, яким буде європейський континент після розгрому Кремля, і як би не вийшло так, що в РФ буде безлад і хаос, а Україна при цьому стане другою Туреччиною. Так, турки у НАТО, і що? Вашингтон і Брюссель не мають прямих важелів впливу на Анкару«, — додав Олексій Голобуцький.

З нашої української дзвіниці все логічно та правильно – Україна ціною життя військових та цивільних захищає як мінімум Європу від російського варварства, але для частини наших західних партнерів це не завжди є вирішальним аргументом.

Комментарии