Чи планує Європа залишати у себе українців, які набули статусу тимчасового притулку після 24 лютого 2023 року, надавши їм статус не біженців, а громадян? І що робитиме Україна? На ці запитання поки що не можна відповісти, але про це почали замислюватися.
Статистика не може дати конкретної відповіді, скільки українців виїхали з країни після 24.02.2022. Фігурують цифри 8-9 млн осіб, при цьому сюди входять і ті, хто виїхав до Росії (там називають фантастичну цифру 5 млн). За офіційними даними Євросоюзу, там статус тимчасового захисту отримали близько 4 млн осіб. У лідерах – Німеччина, 28% від загальної кількості (понад 1 млн осіб), Польща – 25% (995 тисяч). Чехія – 8% (331 тисяча осіб).
Повернулися, знову ж таки, за приблизними підрахунками, 2-2,5 мільйони – і це лише з європейських країн. Переважна більшість наших співгромадян залишаються за кордоном і щодо повернення говорять лише щось на кшталт «давайте почекаємо, поки закінчиться війна, а там буде видно».
Статус тимчасового захисту українців, який надає їм право на проживання, працевлаштування, медичну допомогу та соціальне забезпечення, практично всі країни продовжили до березня наступного року. Що буде потім – знову продовжать чи все закінчиться та українців попросять повернутися до рідної країни – ніхто не знає. «Давайте почекаємо, доки закінчиться війна…»
Переселенці як зразок
Для розуміння ситуації загалом можна звернутися до українського досвіду переселенства. Він виглядає як light-версія біженства та має схожі риси, пише kp.ua.
Досвід розпочався у 2014 році. Внутрішніх переселенців до лютого минулого року налічувалося близько 1,5 млн (навесні їх стало близько 5 млн). Виїжджаючи з окупованих районів Донецької та Луганської областей, люди розраховували повернутися додому за кілька тижнів чи місяць. Ну максимум за три. Або пів року, щоб зовсім уже остаточно закінчилося…
Минув рік-півтора. Випускники вступили до вишів, школярі адаптувалися, дорослі знайшли роботу та нових друзів. Той, хто встиг продати квартири в окупації, вклалися в житло на вільних територіях… Про повернення до Донецька та Луганська говорили все тихіше. Через три роки це питання взагалі пішло з порядку денного переселенців.
– Все так і було. Років за чотири ми з чоловіком зрозуміли, що якщо повернемося до Донецька, то тільки заради продажу квартири чи допомоги у відновленні міста. Але жити там не будемо, наш дім – уже у Києві. Тут народився другий син, тут робота, друзі та взагалі, все простіше, – каже переселенка Дарія Мішаніна. – Занадто багато часу вже минуло, ми вже кияни, а не донеччани.
Біженці з України розповідають приблизно те саме. Кілька місяців – звикання, «видихання» у тих, хто втік із дому, схопивши лише дітей та кішку, спроба знайти себе у чужій країні. Оформлення допомоги, пенсій, працевлаштування – і рік минув. В Україні, як і раніше, нічого не закінчилося. Ще рік – і діти заговорять вільніше польською та німецькою, ніж українською…
Стане гірше – повернуться, але…
Але зараз ми маємо справу з нерозв’язною в найближчому майбутньому дилемою. По-перше: так, частина біженців після війни повернеться додому – ті, кому є куди повертатися.
— Так, якщо ось прямо завтра закінчиться війна — багато хто повернуться. Особливо ті, хто «злетів» із соціальних виплат – це ті, хто не пенсіонер і не дитина. Наприклад, у Чехії біженці з України тепер мають самі оплачувати собі житло. Знайти 500-700 євро не так просто, ніякої допомоги не допоможуть. І навіть працевлаштування не вирішує цієї проблеми, — розповідає українка Інна Смаглюк, яка живе в Чехії. – Без знання мови та підтвердження кваліфікації можна отримати лише роботу на кшталт садівника чи прибиральниці. Ця зарплата майже повністю йтиме на оплату житла та комуналки. Тому працюватиме вся родина, навіть підлітки, або до побачення.
— В Ірландії зараз хороша допомога для біженців, у перерахунку – близько 800 євро, але якщо країна припинить їх виплачувати, то не всі зможуть залишитися. Оренда житла «з’їсть» більшу частину зарплати, — підтверджує Андріана Луцик з Чернігова, що живе в Ірландії.
Чехія взагалі пропонує всім біженцям залишити країну протягом трьох днів після офіційно оголошеного закінчення військових дій, якщо немає офіційного працевлаштування чи навчання.
Але, по-друге, не всім є кудись повертатися. І вони можуть поповнити переселенський фонд усередині України. А проблеми переселенців досі вирішуються важко, якщо взагалі вирішуються.
І по-третє, у державах, які дали притулок українцям, розуміють таке: що на «біженських» виплатах далеко не поїдеш, що нація працьовита і розумна, і при цьому українцям можна платити трохи менше, ніж своїм громадянам. Тому потихеньку розробляються методики, що дозволяють залишити у країнах молодих та працездатних, полегшивши їм отримання дозволу на проживання та громадянство. Європа старіє, їй потрібна свіжа кров. Місцеві жителі не завжди готові працювати на низькооплачуваних посадах – натомість готові українці. Поки Україна виглядатиме як країна третього світу з кволою економікою, процвітаючою корупцією та низьким, за мірками ЄС, рівнем життя населення, українці матимуть мало причин повернутися і відчайдушно шукатимуть зачіпки, щоби залишитися.
…але їх просять залишитися
Цим із січня займається, наприклад, Ірландія, яка викуповує житло для розміщення майбутніх «нових громадян» і опрацьовуються інші привілеї решті.
У Канаді з жовтня вводиться спецпрограма, за якою біженці можуть залишитися в країні назавжди, якщо перебувають там зі статусом тимчасового мешканця і мають одного чи кількох членів сім’ї в Канаді (українське подружжя, громадянські партнери, батьки, бабусі та дідусі, брати та сестри, а також діти чи онуки громадянина чи постійного жителя Канади).
Польща чи Німеччина поки не оголошували про спеціальні програми, які залучають біженців залишатися і набувати громадянства, але за соцопитуваннями німецького Інституту соціальних досліджень (IAB), проведеними у липні цього року, про бажання залишитися у ФРН навіть після закінчення війни заявили близько 44% українців. Опитування міжнародної компанії Gremi Personal, який наводить портал Visitukraine, засвідчило, щоу Польщі таких налічувалося 38% у березні цього року. Більшість цих людей повідомили, що їм нема куди повертатися.
Франція готова продовжити статус тимчасового захисту для легального проживання в країні або претендувати на отримання довгострокової візи, ПМП чи громадянства. Для отримання дозволу на тимчасове проживання треба працевлаштуватися або відкрити свій бізнес, або навчатися у ВНЗ, або купити нерухомість, або брати участь у програмі постійного проживання для пенсіонерів. У країні також почали говорити про надання таким біженцям житла, але подробиць наразі немає.
Щодо Італії, то статус тимчасового захисту біженців тут видається до 31 грудня 2023 року. Потім, найімовірніше, ще продовжать на рік. Якщо в Україні настане мир і статус тимчасового захисту припинить діяти, то залишитися в країні можна буде з різних причин: наприклад, через запис дітей до школи. Суд із прав неповнолітніх ухвалить рішення, що дитині безпечніше перебувати в Італії, і на цій підставі вся сім’я отримає італійські документи. Хто знайшов роботу і має житло, зможе отримати ВНЖ по найму. У кого бізнес – з бізнесу, хто вступив до вузу – з навчання.
Тобто почнуть діяти стандартні правила здобуття ВНЖ, РВП чи громадянства для мігрантів із інших країн. І українським біженцям, які ще невідомо скільки житимуть у чужих країнах, з кожним днем все важче думатиме про повернення на батьківщину.
